Що більше часу люди проводять разом, то міцнішими стають їхні стосунки, вважають деякі психологи. Та, на жаль, це не завжди так. Нові реалії, зокрема пандемія, доводять, що самоізоляція й фінансова нестабільність негативно позначаються на стосунках у родинах. Іноді навіть дрібниця може спровокувати сварку й бійку.

Проте ви можете і не бути безпосереднім учасником, а лише свідком такого конфлікту. І тут головне — не відмахнутися й не залишатися осторонь. Адже насильство — не норма, йому немає виправдань. І його не можна замовчувати. Зупинити його можуть лише обізнані й небайдужі. А на сторожі життя і здоров’я людини має бути держава, бо закон захищає від насильства і карає за нього. Його лише слід знати й виконувати.

Ці важливі питання обговорили фахівці на форумі «Домашнє насильство: погляд 360°. Виклики. Можливості. Дії». Адже свобода від насильства — невід’ємне право кожної людини.

Довіряй тому, хто захистить

Домашнє насильство — серйозне правопорушення. Та в Україні й досі чимало постраждалих сприймають його як щось невідворотне, те, що самі й спровокували, і не повідомляють про такі випадки. Але мовчати не можна, слід звернутися до тих, хто допоможе. На цьому наголосила заступниця міністра внутрішніх справ Катерина Павліченко.

Для фахівців МВС запобігання й протидія домашньому насильству у пріоритеті. Як і невідворотність покарання для кривдника та створення дієвих механізмів, які дадуть жертві змогу без остраху повідомляти про такі випадки. Отже, проводять навчання поліцейських і зростає кількість мобільних груп реагування на виклики. Нині їх вже 54 у всій країні. До цієї роботи залучають групи патрульної поліції, дільничних офіцерів, слідчих, поліцейських офіцерів громади та ювенальну поліцію. Вивчають найкращий іноземний досвід. І роботи попереду ще багато.

Голова консультативної місії ЄС в Україні Антті Хартікайнен зауважує, що під час пандемії коронавірусної хвороби кількість випадків домашнього насильства зросла навіть у більшості європейських країн. Це відбулося через більшу соціальну ізоляцію людей, а жертви домашнього насилля мали менше можливості скаржитися до поліцейських органів.

На його думку, ситуація в Україні, згідно з повідомленням правоохоронних органів, схожа до європейської. За його словами, важливо, що Україна дуже серйозно ставиться до цієї проблеми і вживає заходів для її подолання і превенції. Із часу, як домашнє насильство було визнано серйозним правопорушенням, за нього стало можливим карати ефективніше. А жертви мають зрозуміти, що це не приватна проблема. Держава може захистити, слід лише підвищити власну довіру до правоохоронних органів.

Фото з сайту synod.ugcc.ua

Інформований — означає захищений

Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова поінформувала, що з приводу домашнього насильства по допомогу до очолюваного нею офісу звертаються близько 80% жінок і 20% чоловіків. І йдеться не лише про фізичне чи сексуальне насильство, а й психологічне та економічне.

Фахівці офісу провели аналіз цих звернень і виявили, що кількість установ, куди постраждалі можуть звернутися по допомогу, недостатня. Ідеться про притулки тимчасового перебування. Їх кількість поступово зростає, з вересня — ще на два, тож нині в Україні їх 34. Проте цього недостатньо, оскільки у семи регіонах їх немає зовсім. І на це слід звернути увагу місцевих органів влади.

«Проблем додала епідемія коронавірусної хвороби, адже, щоб потрапити до такого притулку, потрібен тест на COVID-19, а в деяких місцях через карантин немає транспортного сполучення, що ускладнює дорогу до місця порятунку. Часто постраждалі не знають, що можуть отримати безплатну правовому допомогу», —зауважила вона.

Поки що не на належному рівні напрацьовано взаємодію між органами, які покликані допомагати: медзакладами, соціальними службами, правоохоронцями та іншими. Є проблеми і щодо визначення статусу дітей, які стали свідками домашнього насильства. Адже згідно з міжнародними нормами, їх слід кваліфікувати не як свідків, а як жертв. Тобто вони мають право на отримання допомоги саме як жертви домашнього насильства. Та в нас це питання залишається поки що не повністю врегульованим.

Через пандемію й дистанційне навчання у школах часто діти в родинах, де трапляється домашнє насильство, не мають змоги здобувати знання, оскільки домашній кривдник позбавляє їх доступу до комп’ютера. І дитина не лише позбавлена права вчитися, а й змоги відшукати інформацію, як себе захистити.

Людмила Денісова підтвердила, що в Україні поки що, попри зусилля влади, домашнє насильство часто замовчують — з міркувань, що це особиста справа певної родини і не слід ці проблеми виносити назовні. Однак прогрес є, а стереотипи стали руйнуватися.

До прикладу, за дев’ять місяців цього року з приводу домашнього насильства зафіксовано понад 142 тисячі звернень, а це майже вдвічі більше, ніж, наприклад, 2017-го. Офіс уповноваженого й надалі інформуватиме українців про отримання захисту і відстежуватиме можливість їхнього доступу до закладів, де його мають надавати. Він сприятиме вдосконаленню законодавства, яке має захищати жертв і карати кривдників.

Заступниця міністра соціальної політики з питань європейської інтеграції Ольга Ревук наголосила: кількість законодавчих актів, ухвалених у нашій країні останнім часом із цього питання, доводить усвідомлення розуміння того, що домашнє насильство — це не приватна справа. І на сьогодні в цьому напрямі діє комплексна державна політика. Кожна постраждала особа має право отримати і пакет соціальних послуг, і правову допомогу.

Нині міністерство активно працює над розбудовою так званих шелтерів — виду притулків для постраждалих. Вони мають постати у кожній адміністративно-територіальній одиниці, зокрема і в сільській місцевості, щоб постраждалому не доводилося долати пів країни в пошуках порятунку й підтримки.

Кривдників суди матимуть право направляти на корекційні програми зі стримування гніву. Ольга Ревук наголосила, що важливо проводити інформаційну кампанію серед суддів, щоб ці програми працювали ефективніше і суди ухвалювали рішення про проходження їх кривдниками.

«Ініціюємо, щоб справи з приводу домашнього насильства могли розглядати без участі кривдника, якщо його було повідомлено в установленому порядку, але він не з’явився до суду», — зазначила вона.

Є потреба ухвалення змін до законодавства, які передбачали б розгляд на загальних підставах у судах справ про домашнє насильство, якщо йдеться про військовослужбовців та інших осіб, що підпадають під чинність дисциплінарних статутів. Це надасть право їхнім дружинам отримати захист.

Від домашнього насильства, на жаль, ніхто не застрахований. Фото з сайту headtopics.com

Поліція не відмахується, а реагує

Перший заступник начальника департаменту патрульної поліції Олексій Білошицький повідомив, що цього року в Україні зафіксовано на 54% більше, ніж торік, повідомлень про факти домашнього насильства. У його розумінні це не обов’язково означає зростання кількості таких протиправних дій, а свідчить, що люди стали більше довіряти поліції й звертаються по захист. 2019 року таких заяв було зареєстровано 112 тисяч, а за 10 місяців цього — 174 тисячі.

На 28% зросла кількість протоколів, складених поліцейськими за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного припису або непроходження кривдником корекційної програми. Торік їх було близько 80 тисяч, нині — 113 тисяч.

Важливим інструментом стає терміновий заборонений припис, і тут також більшає випадків його застосування. «Порівняно з минулим роком є зростання у понад тричі. 2019-го було винесено майже 9 тисяч таких приписів, а за 10 місяців цього року — більш як 35 тисяч», — наголосив посадовець.

Однак питання реагування — лише боротьба з наслідками. Дуже важливо вживати превентивних заходів. Тож представники Національної поліції працюють із дітьми й підлітками у школах і з молоддю у вишах, формуючи толерантне ставлення до людей і правосвідомість.

Проводять й інформаційні акції, зокрема про те, що МВС розробило електронний чат-бот, який містить максимум інформації, якими бувають вияви домашнього насильства і куди слід звернутися, якщо ви, ваші близькі або друзі стали або можуть стати його жертвами. Там є телефони й адреси всіх райвідділків та інших структур, які справді можуть допомогти.

Навчіть дитину не мовчати

Уповноважений Президента з прав дитини Микола Кулеба зауважив, що коли в родині, де чинять насильство, є діти, вони, на жаль, стають і свідками, і потерпілими від цього ганебного явища. І дуже добре, що зростає кількість звернень від неповнолітніх, які не бажають замовчувати цю проблему. Це означає, що вони вірять: система може допомогти й захистити. Та, на жаль, часто трапляється, що батьки з’ясовують стосунки між собою, а на почуття дитини в такій ситуації не реагують і не вбачають у цьому проблеми. А сама дитина може бути ще малою, щоб звернутися по допомогу самостійно чи навіть не усвідомлює, що це можливо.

Велике значення тут має просвітницька робота з учителями в закладах освіти, як виявляти, що дитина може перебувати в родині, де не все гаразд, а батьки про таке ніколи не розкажуть. Особливо це питання гостре у сільській місцевості, куди поліція виїжджає нечасто, а у більшості шкіл немає дитячих психологів.

Із нового року буде розпочато процес повної децентралізації. Та чи зможуть місцеві громади повною мірою бути на сторожі інтересів дітей у цьому питанні? Чи буде в цих громадах соцпрацівник, відповідний працівник поліції, шкільний психолог та інші необхідні фахівці, які зможуть відреагувати в потрібну мить? І саме цьому слід приділити велику увагу.

Дитячий омбудсмен висловив розуміння, що систему якісного й швидкого реагування вибудовують не за день чи місяць. На це потрібні роки. І в Україні є поступ до вибудовування такої системи. Та слід докладати більше зусиль, залучати більше людей — і не тільки органи влади, а й громадськість. І лише тоді система зможе відповідати всім викликам і реагувати належно.

Щоб здолати та за змогою запобігти домашньому насильству, слід пройти нелегкий шлях, на якому ще виникатиме багато викликів і проблем. А переможемо, лише об’єднавши зусилля всіх тих, хто може захистити й допомогти: центральних і місцевих органів влади, соціальних служб, правоохоронців і надавачів правової допомоги. Важлива обізнаність тих, хто потерпає від таких видів насильства, про те, як себе захистити, до кого звернутися і де отримати допомогу. І врешті чимало залежить від небайдужості громади, рідних, друзів, а часом навіть сусідів.