Із нинішніх шанувальників кінного спорту далеко не всі можуть розповісти історію його зародження у місті над Пслом. А ось у ДЮСШ, яка розташована на околиці обласного центру у Веретинівці, залюбки розкажуть про минуле, продемонструють сьогодення школи, бо для справжніх ентузіастів кінний спорт — не просто захоплення, а справа всього життя.
Як ентузіазм допомагає
Старожили-кіннотники пригадують, як на початку 1960-х років у Сумах організували першу секцію з кінного спорту і п’ятиборства. Її засновники Микола Подольний та Петро Скляр не просто любили свою справу, а були її фанатами. 1963 року під егідою ДСТ «Колос» на території тодішнього радгоспу «Сумський» у стайні господарства відвели п’ять місць для спортивних скакунів, а в 1966-му тут функціонувала кінноспортивна школа, яку очолив Петро Скляр. Саме той час вважають початком кінноспортивної справи у Сумах та області. Ще зовсім недавно це місце нагадувало пустку, бо до ДЮСШ нікому не було діла. Як розповіли місцеві жителі, тут був прохідний двір, про який випадкові люди особливо не замислювалися. А тамтешня територія площею 4 гектари в мальовничому місці!
Тепер важко однозначно стверджувати, що саме відіграло визначальну роль у відродженні кінної справи. За словами одного з її шанувальників, зійшлися не тільки зірки на небі, а й турбота й уболівання обласної влади і групи ентузіастів, які поставили за мету відродити ДЮСШ. Серед них депутат Сумської обласної ради майстер спорту віднедавна директор кінної ДЮСШ Олександр Стрельченко. Він із тих, хто воліє на конкретних справах доводити важливість і значущість починань. Свого часу він ініціював перед депутатським корпусом обласної ради відродження кінної ДЮСШ, щоб місцева юнь могла навчатися мистецтва верхової їзди. Депутат наполегливо переконував конкретними аргументами потрібність школи в Сумах, адже нині в Україні не більш як 3—4 таких підрозділи. Причина очевидна: брак коштів на утримання. А те, що коні та їхнє утримання обходяться дорого, переконувати зайве. Однак є таке поняття, як розумний фінансовий компроміс, якого в Сумах зуміли досягти і нині з повним правом можуть пишатися здобутками.
Коли разом з Олександром Стрельченком обходили територію, він перелічив стільки зробленого за останні рік-два, що приємно подивуватися ентузіазму колективу й учнів. Надзвичайно важлива матеріальна підтримка обласної влади, але не варто зневажати роль трудового колективу, який налічує 40 працівників. Серед них тренери, конюхи, адмінперсонал. Заступник директора школи — Ксенія Закорко, життя якої тісно пов’язане з кінною ДЮСШ. Уперше завітала сюди 11-річною школяркою, залюбки відвідувала заняття, бо вважає коней наймудрішими і найбільш граційними тваринами у світі. У Сумському педагогічному університеті здобула вищу освіту за спеціальністю «тренер-викладач кінного спорту» і стала працювати як дипломований фахівець. За словами Ксенії, не тільки вона пов’язала життя з ДЮСШ: частина колишніх учнів після професійного навчання у вишах повертається до Веретинівки дипломованими фахівцями і навчають представників юного покоління. Окремі, як Денис Косик, Юрій Голіков, передають свій досвід в інших містах України — відповідно в Рівному та Шостці, де працюють у тамтешніх навчальних закладах.
Вітер у гривах, щастя у дитячих серцях
Щоб стати учнем школи, треба мати вік 10—14 років і бажання вчитися. Як каже Ксенія Закорко, таких юних ентузіастів стає дедалі більше — нині вже понад 130. Частина з них успішно поєднує кінне хобі з навчанням у місцевій обласній гімназії-інтернаті для талановитих і творчо обдарованих дітей, яка розташована за кілька сотень метрів. З-поміж них учениця 11 класу Анна Гунько. Раніше дівчина займалася художньою гімнастикою, потім фігурним катанням, а тепер не уявляє життя без коней. Вона учениця групи спортивного вдосконалення, успішно виступає на чемпіонатах різного рівня, зокрема загальноукраїнського, де вже здобула блискучі перемоги і медалі. Так само, як і Аліна Пугач, Вікторія Єреп, Поліна Барабанова, Артем Фоменко, Кирило Думчиков, Дмитро Деркач, Єлизавета Лемешева — перелік можна продовжувати, бо кожен учень мріє про перемоги і медалі. Проходячи територією школи, не міг відвести захопленого погляду від вершників, які легко й граційно долали перешкоди, мовби пританцьовуючи, відміряли тренувальні метри на втрамбованому кінськими копитами майданчику. Увагу привернув розкішний мурал на одній зі стаєнь, що аж пашів свіжою фарбою: табун стрімких огирів наче злітає в повітря, торкаючись золотими гривами піднебесся. Як пояснив Олександр Стрельченко, це робота місцевих художників Євгена Осипенка та Єгора Авдеєнка, які на прохання дирекції понад два тижні вправлялися у майстерності. Цього року в зовнішній ремонт, покрівлю, утеплення, заміну вентиляції у стайні та на інші потреби вкладено 2,5 мільйона гривень з обласного бюджету і з Державного фонду регіонального розвитку. Ще майже 700 тисяч депутати облради надали на ремонт адміністративної будівлі, облаштування поля для виїжджування, придбання трьох коней. Тепер тут утримують 51 коня комунальної та 25 — приватної власності. На щастя, знаходяться меценати і спонсори, які дарують школі огирів. Останнім часом такі подарунки зробили сумчани Анатолій Єпіфанов, Михайло Цаплієнко.
Сказати, що все поголів’я ідеально доглянуте, — нічого не сказати. Самого тільки корму тут закуповують сотні тонн — сіна, вівса, висівок, соломи, моркви тощо, а в приміщеннях — ідеальна чистота і порядок. А що вже казати про зворушливе ставлення дітлахів до своїх улюбленців. Почув розповіді, як хлопці й дівчата ледь не зі сльозами на очах допомагають ветеринарам лікувати хворих коней — так їм шкода тварин. Та чи не найкрасномовніше те, що, коли вихованцям школи надали путівки до табору «Молода гвардія», не знайшлося жодного охочого залишити свого улюбленого коня на цілих три тижні. Довелося повертати путівки, за якими ніхто так і не пошкодував.