Ідея встановлювати у своїй квартирі під час новорічних свят ялинку і запрошувати на неї дітей містян належить письменникові Володимирові Короленку. Він був засновником і почесним головою Полтавської ліги спасіння дітей, а вперше реалізував її на початку 1900-х років.

Подарунок треба зловити на вудочку

Ці заходи відразу набули популярності. Однак мало хто знає, чому Короленко так любив зимові християнські свята. На католицьке Різдво, яке припадає на 25 грудня, в його мами був день народження. «З різдвяним Святвечором поєднано для мене стільки спогадів дитинства: у нас на Волині цього дня не їдять до зірки. А ввечері — довгий стіл з білосніжною скатертиною, сіно на столі й дідух у кутку як спогад про хлів, у якому народився Христос», — згадував він в автобіографічній повісті «Історія мого сучасника».

— Отже, щороку в короленківській оселі готувалися до католицького Різдва, — розповідає провідний науковий співробітник Полтавського літературно-меморіального музею Володимира Короленка Людмила Ольховська. — Володимир Галактіонович, його доньки Софія й Наталя мали неабиякий художній хист, тому прикраси виготовляли власноруч. Довгими зимовими вечорами напередодні свят встановлювали столи, і робота кипіла. Так народжувалися вифлеємська восьмикутна зірка, клоуни, танцівниці й танцюристи, фігурки ряджених, торбинки для подарунків з янголами, скриньки, глечики тощо.

Крім цих оригінальних прикрас, заготовляли горішки, замотані в золотавий і сріблястий папір, печиво з дірочками для ниточок, яблука, мандаринки. Потім привозили ялинку — високу, під самісіньку стелю, і всі члени родини гуртом прикрашали зелену лісову красуню, а повітря було напоєне ароматами ялинкових віт, мандаринів і гарячого воску аж до Хрещення.

На свято короленківської ялинки запрошували дітей і з бідних родин, й із забезпечених: Короленко свідомо не поділяв суспільство на класи, прошарки. І діти письменника призвичаїлися до таких традицій: у Нижньому Новгороді вони влаштовували на зекономлені кишенькові гроші ялинки для дворових дітей, з радістю спілкуючись з усіма.

Малеча водила хороводи, співала пісеньок, декламувала вірші, відгадувала загадки. Жодна дитина не йшла з короленківського дому без подарунка, які готували теж заздалегідь. Це були книжки з картинками, кольорові олівці й фарби для малювання, механічні віслюки, конячки, ляльки. Ритуал вручення подарунків був незвичним: кожній дитині почергово вручали вудочку, яку треба було самостійно закинути з дитячої кімнати в кабінет письменника через шпаринку в дверях. А в кабінеті дорослі чіпляли на гачок той сюрприз. Так кожен гість виловлював свій подарунок як рибку з річки.

Вистави, майстер-класи й екскурсії з чаєм

На короленківській ялинці дітей пригощали цитрусовими. 100 років тому в Полтаві вони були дефіцитними фруктами, Короленко їх замовляв у торгівця-апельсинника. Багато дітей полтавців уперше покуштували ці екзотичні фрукти саме в його садибі. У місті письменника любили і шанували. У музеї зберігся адресований Короленкові лист місцевого хлопчика, де він пише, що дуже щасливий, бо випадково зустрів його на полтавській вулиці, про зустріч розповість знайомим, і всі йому заздритимуть.

На ялинку до Короленка в різні роки приходило й приїжджало багато відомих людей. Узимку 1920 року завітав співак Іван Козловський, який тоді починав працювати в театрі в Полтаві, і з ним прийшов цілий гурт колядників. Козловський був диригентом цього гурту, і вони співали колядок, а Короленко їх запитував, який настрій у місті й чому Марія Заньковецька не в Полтаві.

Короленківські ялинки влаштовували й після його смерті у 1921 році. Його доньки ставили її для Наталиних дітей (у Софії дітей не було), а пізніше — для її внучки. Під час окупації Полтави Софія Володимирівна, яка була першим директором музею батька в Полтаві, вивозила музейні речі та ялинкові прикраси в евакуацію на Урал, і так іграшки й залишилися.

Першу післявоєнну короленківську ялинку, яку влаштували з нагоди 25-річчя з дня смерті Володимира Галактіоновича у 1946 році, про яку згадує його правнучка Наталя Ляхович, прикрашали новими іграшками і тими, які музею подарували старі полтавці. Наталя Сергіївна, якій тоді було сім років, теж виготовляла прикраси для ялинки, і на святкування, як і в часи Короленка, запросили дітей з усіх найближчих вулиць.

Святкування короленківської ялинки у Полтаві поновилося у 1980-ті роки. «Нині постійні її учасники — вихованці Полтавської спеціалізованої мистецької школи-інтернату «Центр освіти та соціально-педагогічної підтримки» імені Софії Русової, діти з міського Центру комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю та громадського об’єднання «Молодь з інвалідністю», учні міських шкіл. У цьому році теж багато новорічних вистав, які готують наукові співробітники музею, місцевих педагогічного університету та музичного училища. Школи замовляють новорічні ранки, майстер-класи з виготовлення ялинкових прикрас, екскурсії з настояним на екологічно чистих травах і квітах чаєм. Усі ці заходи для дітей пільгових категорій безплатні», — розповідає директорка Полтавського літературно-меморіального музею Володимира Короленка Ольга Теницька.

Свято короленківської ялинки у Полтаві триватиме до Хрещення.