НА КОНТРОЛІ «УК»

Сьогодні ми започатковуємо цикл публікацій про дитячий відпочинок 

Любомира КОВАЛЬ,
Oлександр ЛЕПЕТУХА,
(фото) «Урядовий кур’єр»

На свято козацьких майстрів у літній дитячий табір «Козацька фортеця», що у Смілянскому районі Черкащини, неподалік села Пелскачівки, журналістів запросили не випадково. Таке яскраве та колоритне дійство насправді заслуговувало уваги. Ось тільки заздалегідь не попередили, що конкурси-випробування чекають не лише на дітей. А й дорослим, які вирішили завітати до табору вперше, доведеться продемонструвати неабиякі вміння... орієнтуватися на місцевості. Бо жодного дорожнього  вказівника у навколишніх селах просто не було. Тому й блукали ми ними, а ще — полями, лісами та ярами — понад півтори години. Й дивувалися, як тут орієнтуються батьки, які вирішують доставити своє чадо до місця відпочинку самотужки? Та, напевно, все так і було задумано. Адже у малого козаченька й тато із мамою мають бути козацького роду. А ті вже точно не звикли пасувати перед труднощами.

Та якщо вам врешті пощастить дістатися до цієї мальовничої місцини — не пошкодуєте.  Адже «Козацька фортеця» —  місце відпочинку для тих, кому набрид звичайний літній табір зі стандартною відпочинковою програмою радянського зразка. Тут протягом зміни, яка триває 11 днів, козацький вишкіл проходять хлопчики (цієї зміни їх було понад 100) й дівчата (близько 50) від 7 до 16 років з усієї України, які  хочуть спробувати справжнього похідного життя та відпочити від школи, уроків, телевізорів і комп’ютерів (на спілкування з батьками чи друзями по мобільному телефону їм відводять по кілька годин на добу у визначений час, та не більше).

Ковальська справа нелегка й дуже цікава.

Козацький куліш, зварений на вогнищі, — справжня смакота!

Бешкетувати й нудьгувати немає часу

— Нашому табору вже 12 років, раніше таборувалися на Полтавщині, Харківщині, Львівщині, Закарпатті та у Криму. І вже другий  рік поспіль тут — на Черкащині, — розповів директор Володимир Шерстюк. — Особливістю є виховання дітей в дусі справжньої Запорозької Січі: козацьких традицій, лицарських звитяг,  що по праву вважається вершиною української народної педагогіки. Дітям прищеплюють любов до своєї землі, розуміння того, що всі ми, українці, нащадки козацького роду, а отже, маємо бути гідні славних предків. Крім того, наш літній табір практикує традиційне для українців чоловіче та жіноче виховання.

Зазвичай обираємо мальовничу місцевість із зеленими пагорбами та чистою водоймою. Живуть хлопці і дівчата у наметах (куренях) по 10—12 осіб, а отже,  долучаються до справжнього козацького життя у похідних умовах. Маємо навіть свої гармату, щоглу, литаври на зразок тих, які були у наших пращурів. Мешкають і столуються хлопці й дівчата окремо, але щодня зустрічаються на заняттях та під час вечірньої ватри. І, повірте, байдикувати та нудьгувати їм тут насправді ніколи.

Осавул табору Тарас Лемешко з Києва (за професією електрик,  та вважає виховання дітей у дусі козацтва своїм життєвим покликанням) розповів, що побудка у малих козачат о 7-й ранку. Далі — прорух: босоніж біжать вітатися  із сонцем на пляжі, роблять зарядку, купаються. (До речі, хлопці по секрету розповіли: якщо навіть один з десяти запізниться на ранкове шикування, покараний буде весь курінь. А це кілька десятків віджимань на кулаках, присідань або підтягувань на перекладині. Те саме чекає на порушників дисципліни, задирак чи плаксіїв). Ще година на облаштування себе й намету. Потім сніданок (загалом у таборі чотириразове повноцінне харчування) і заняття.

Тут уже кожен може обрати собі справу до смаку: під керівництвом досвідчених інструкторів хлопці і дівчата вчаться їздити верхи, стріляти з лука, фехтувати на шаблях, кермувати човном-довбанкою, переправлятися через водну перепону, вивчають козацьке бойове мистецтво «Гопак». А ще вони спільно ходять у походи, вчаться орієнтуватися на місцевості, виживати в екстремальних умовах. Дівчат окремо вчать самозахисту, рукоділлю, народним танцям, плетінню коси, збиранню трав, гімнастиці та йозі.

А ввечері хлопці та дівчата спільно біля ватри слухають розповіді про славетну минувшину козаків, вчать і співають народних пісень. Відбій о 22-й, із заходом сонця. Якщо ж хтось з малих козаків чи козачок має забагато енергії і не може вчасно вгомонитися, на таких знову ж таки чекають корисні спортивні вправи — віджимання, присідання, качання пресу. Після цього  бешкетники засинають швидко і без проблем.

Одинадцятирічна Олеся Білан з Києва розповіла, що приїздить до табору вже не перший рік і планує приїздити ще. Їй дуже подобається катання на конях і фехтування на шаблях. Дівчинка сказала, що нізащо не проміняла б «Козацьку фортецю» на нудний, на її думку, відпочинок біля моря. Адже тут не лише є всілякі розваги, а й навчають дисципліни, гартують дух і тіло.

Така гармата не дасть проспати.

Тут усе як на справжній Січі

Є у таборі й своя козацька ієрархія: головний тут отаман (він же директор), далі —  осавул (відповідає за дисципліну і порядок у таборі та за безпеку дітей), бунчужний та хорунжий (серед іншого  допомагають інструкторам проводити заняття з дітьми, слідкують за технікою безпеки). Безпосередньо дітьми опікуються курінні (аналог піонервожатих радянських часів). Один з них — Юрій Яцика з Рівного, за освітою педагог. Він розповів, що головне завдання курінного —  згуртувати навколо себе дітей та підлітків, аби вони за зміну з незнайомих людей стали однією дружною сім’єю, справжнім козацьким роєм. Допомагає йому ройовий —  дитина, обрана ними ж з-поміж куреня, яка на час відсутності курінного  виконує його обов’язки. За порушення дисципліни ройовий може навіть призначати покарання, як курінний, але втричі менші.

Малих козачат навчали ловити рибу навіть шароварами.

А запросили нас до табору власне з приводу закриття першої літньої зміни. До цього було приурочене свято козацьких майстрів. Малих козачат навчали ковальській, кожум’яцькій справам, риболовлі, метанню ножів, киданню ласо, веслуванню та навіть приготуванню козацького кулешу й інших похідних страв. Нам також пощастило скуштувати страв, зварених дітьми та інструктором на вогнищі. Скажу відверто — дуже смачно. А ще було багато конкурсів на силу та витривалість. Переможці повезли на згадку додому козацькі булави, а всі хлопці та дівчата отримали нашивки, які засвідчують, що вони пройшли тут курс справжнього козацького вишколу.