У її автомобілі двоє дітлахів: онук і дівчинка — теж уже майже онучка. Настуня з мамою втекла з рідного Слов’янська і опинилася в Малій Любаші під Костополем. Тут їх прихистила в гостинному домі голова громади Світлана Ковальчук.

«Ми всі разом доставляємо допомогу нашим новим жителям. Садочки ще не працюють, — зніяковіла пані Світлана. — Але їх працівників ми залучили до волонтерства, бо прийняли у громаді майже 300 людей зі сходу та півдня України».

Світлана Ковальчук поспішала: цього разу їй вдалося залити аж 20 літрів дефіцитного пального. Раніше заправляли лише по 10, цього якраз вистачало на дорогу до Малого Берестовця чи Глажевої. Територія громади чималенька, а села, в яких прийняли людей, віддалені. Приїхати по допомогу (продукти, засоби гігієни), яку активно залучає керівництво цієї небайдужої громади, люди не мають змоги. Доводиться самотужки розвозити все до адресатів. Але ця робота, з усього видно, дає голові  моральне задоволення: вона дізнається, як живуть люди, що їх турбує.

Допомога надходить звідусіль

«У нас чотири пункти приймання та розподілу гуманітарної допомоги, які розміщені в наших старостинських округах. Де, питаєте, беремо її? Та звідусіль! Обласна військова адміністрація теж надала нам допомогу, закупивши в місцевих виробників за кошти держави масло, сир, тушкованку, курятину. І в такий спосіб підтримали і їх, і переселенців. Хоч це слово мені не до вподоби: ми називаємо наших гостей малолюбашанцями. Борошно та горох пропорційно до розподілу надійшло від продовольчої програми ООН. Ще 50 тисяч гривень ми надали на закупівлю продуктів харчування з бюджету громади. Допомагають волонтери, зокрема привозять продукти з Польщі, а ще — католицька церква в Костополі», — на ходу розповідає Світлана Ковальчук.

Усю допомогу обліковують і під розпис роздають людям. До цієї роботи залучили соціальних працівників, працівників культури, дитсадків. Додайте 86 сімей, які розмістили у своїх домівках людей. Ось і виходить, що вся громада стала єдиним потужним волонтерським штабом, який працює у форматі 24 на 7 уже четвертий місяць поспіль. Приміром, удова Марія Корнійчук  прийняла у своїх двох будинках в Малій Любаші 16 людей із Київщини. Нещодавно вони вже повернулися додому. У Данчимості, в обій­сті Миколи Антонця, живе тато Анатолій Баганько з Херсонщини із шістьма дітьми. У Борщівці Ірина Корейчук прийняла в батьківській хаті родину з Миколаєва. Її голова Сергій Килюшик працює сторожем у місцевій гімназії. А всі разом плетуть маскувальні сітки, прибирають, залюбки садять дерева. Повертатися поки що, на жаль, нікуди — їхнє житло зруйновано.   

Кардіограма української душі

Сама Світлана Ковальчук встає раніше від сонця, а лягає задовго після його заходу. Здавалося б, кому-кому, а їй і стратегічних проблем вистачає. А вона ще й біженців маму з донькою прихистила.

«Я виросла в багатодітній родині, тож мені не звикати до такого темпу й ритму. Мамі пані Наталії ми допомогли влаштуватися працювати в кафе в Костополі офіціанткою — саме цю роботу вона виконувала вдома. А шестирічній Настусі читаємо українські казочки. Вона вже, вважайте, вивчила українську. Так, малече»?

Ось так, сказати б, великою комуною в найкращому розумінні слова  живуть у Малолюбашанській громаді: разом розв’язують поточні проблеми, разом посадили городи й дбайливо доглядають за ними. Продовольча безпека надважлива. І вірять у нашу перемогу, наближаючи її щоденною працею.

Маленька Україна, що утворилася на цій гостинній землі, — наче копія великої незламної нашої країни. Тут не втомлюються вставати разом із першим літнім сонцем і лягати далеко за північ. І дякують нашим сміливим захисникам за можливість заснути у власному ліжку в рідній хаті.

Нещодавно в кілька сіл громади приїхали фахівці районної філії обласного центру зайнятості. Розповіли внутрішньо переміщеним особам про ринок праці області, його потреби та можливості. Поряд у відділенні центру професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості в Костополі порадили здобути фах кравця та продавця продовольчих товарів. І люди зголошуються вчитися та працювати.

А ще 6-тисячній громаді вдається виконувати й навіть істотно перевиконувати бюджет.

«Звісно, для цього ми індивідуально працюємо з кожним зареєстрованим  підприємцем. Давно помітила: саме така розмова, як кажуть, очі в очі, дає найкращий результат. Попри певні послаблення від держави на початку війни, всі наші підприємці податки у громаду платили. Та ще й армії, теробороні та нашим новим жителям допомагали. За це їм щира вдячність. Я так кажу: «Краще іншим допомагати, ніж від війни втікати».

Офіційно рішенням сесії депутати надавали кошти на обласну програму мобілізаційної підготовки, яка передбачала підтримку тероборони. Згодом — на придбання комп’ютерної техніки для військкомату та військової частини на її території.  Військові у боргу не залишились й істотно поповнили бюджет громади через ПДФО: війну ж, зрозуміло, ніхто не планував. Отак і вийшло перевиконання, яке в нинішній надскладний час на вагу золота. 

«А Флоровича нам не вистачає»

98 жителів цієї патріотичної громади боронять Україну у Збройних силах. Серед них перший заступник голови журналіст Олександр Курсик. Зрідка він виходить на зв’язок через соцмережі з передової. На жаль, двоє хлопців уже поклали голови на вівтар нашої свободи — в останню путь земляки проводжали їх на колінах.

«Оце найважче — втрачати своїх. А з усім іншим упораємося, хіба нам звикати. Тут, як кажуть, очі бояться, а руки роблять. Ось, бачу, цього року люди засіяли більше, ніж торік, і худобу тримають, не продають. І економити ми вміємо. Словом, житимемо, —  впевнена Світлана Ковальчук. — Ось тільки Флоровича нам дуже не вистачає з його мудрістю, харизмою та оптимізмом».

Ідеться про першого голову Малолюбашанської об’єднаної територіальної громади Віктора Талащука, якого забрав коронавірус. Але  першопрохідці децентралізації належно тримають стрій,  і то найкраща пам’ять про цю світлу людину.     

До речі, саме на території цієї громади розташовано обласний індустріальний парк. Це 125 гектарів з усіма необхідними комунікаціями. Тут уже успішно працює підприємство, яке акумулює енергію сонця. Цілком логічно, що повоєнне відродження всієї Рівненщини почнеться з цього благословенного місця, настояного на добрі та любові.