Сейм Латвії ухвалив поправку до закону про освіту, яка регламентує перехід системи загальної середньої освіти в країні на державну латвійську мову. На сайті Сейму йдеться, що перехід цей буде поступовим і завершиться до 2021—2022 навчального року.
Доцільність не обговорюється
Згідно з поправками, в програмах освіти нацменшин не менш як 50% предметів мають викладати латвійською у 1—6 класах, а в 7—9 класах — не менш як 80%. «Офіційна мова як мова навчання — важлива передумова забезпечення рівних можливостей для всієї молоді, і це питання мовних навичок, а також соціальної згуртованості», — вважає голова комітету з питань освіти, культури і науки Сейму Олдіс Адамович. За його словами, перехід на латиську мову викладання у школах країни мав би відбутися ще у 1990-х роках, тому необхідність такого кроку на сьогодні навіть «не варто обговорювати». «Ми маємо зосередитися на практичних аспектах ініціативи», — наголошує Олдіс Адамович. Латвійський парламентарій переконаний, що перехід не слід сприймати як загрозу для нацменшин, оскільки діти з таких родин матимуть змогу вивчати рідну мову, у школах діятимуть курси з літератури, культури і мови нацменшин.
Поправки до освітнього закону передусім стосуватимуться російськомовної частини населення Латвії. У російських школах Латвії 60% предметів викладають державною мовою, 40% — мовою меншини. Тож після набрання чинності поправок до закону про освіту це співвідношення зміниться з розрахунку 80% до 20%.
Латвія — одна з найрусифікованіших країн Балтії. За даними останнього перепису населення, росіяни — найбільша національна меншина країни, яка становить 26,9% населення, тобто 557 тисяч осіб. На території Латвії агресивно діють проросійські громадські організації, які фінансують із Москви. А в Європарламенті кілька російськомовних депутатів від Латвії постійно кричать про порушення прав російської громади у країні.
Роби, як Україна
Попри те що Латвія — член Євросоюзу і НАТО з 2004 року, Рига не приховувала, що з великим занепокоєнням і всією серйозністю ставиться до погроз Росії, яка неодноразово обіцяла стати на захист російськомовного населення країни, якщо його змусять вчити мову держави, в якій вони живуть. Саме тому Латвії знадобилося стільки часу, щоб нарешті наважитися запровадити латвійську як єдину мову державної освіти.
Можливо, Ригу до змін у середній освіті надихнув приклад України. Торік у вересні Верховна Рада ухвалила закон про освіту, в мовній статті якого йдеться про те, що діти з родин нацменшин з 5 класу навчатимуться державною мовою, проте можуть вивчати рідну як предмет. Але Росія вже захистила своїх російськомовних громадян в Україні, тому їй боятися нічого, бо вона й так зіткнулася з найстрашнішим — прямою воєнною російською агресією. Але ось тиск своїх інших сусідів — Польщі, Румунії й Угорщини Київ витримав з гідністю.
Найбільшим критиком українського закону про освіту став Будапешт, який вимагає від Києва скасувати мовну статтю і не хоче приставати на будь-які переговори з цього приводу. Угорщина вдалася до політичного шантажу й намагається блокувати співпрацю України й НАТО. Один український дипломат у розмові з «УК» підтвердив, що угорські дипломати перестали підтримувати позицію України у структурах Ради Європи згідно із прямими вказівками зі своєї столиці.
А недавні провокативні заяви міністра закордонних справ Угорщини Петера Сіярто про необхідність відкриття місії ОБСЄ на Закарпатті чи про те, що українська влада не має права розташовувати військову частину в місті Береговому, перебувають за межею дипломатії та радше нагадують істерію.
У своїй хаті своя правда
Закидів Будапешта європейська спільнота не підтримує. Бо питання мови — одне з найтонших і найскладніших у Європі, де на сьогодні не існує жодної країни, яка не мала б мовних проблем. У неформальних розмовах європейські дипломати визнають, що держава має право за специфічних культурно-історичних обставин жорстко просувати державну мову. Наприклад, Франція й Італія серед тих країн, які підписали, але не ратифікували Європейську хартію про захист регіональних мов, щоб уникнути тиску європейських структур на свою мовну політику, бо мають власне бачення цих питань.
Саме тому у висновку Венеціанської комісії, на оцінку якої українська влада відіслала мовну статтю закону про освіту, йдеться, що держава має право захищати і просувати державну мову. Зауваження європейських експертів стосувалися лише терміну набуття чинності мовної статті — 2020 рік, який вони порадили продовжити. Вони також просили українську владу звільнити від виконання норм мовної статті приватні навчальні заклади.
Щодо Латвії, то в особі опонента нововведень у середній шкільній освіті вона має небезпечного супротивника, якого не зупиняють ні європейські норми, ні міжнародне право, ні «вроджена толерантність» у поводженні з сусідніми країнами. Проте Ризі треба дотримуватися своєї державницької позиції, яку істотно зміцнює 5 стаття Північноатлантичного договору, що дає країнам-учасницям гарантії безпеки у вигляді спільної оборони в разі загрози навіть одному підписантові.
Ми в Google+