Уже не один рік у державі точаться дискусії про реформування лісового та мисливського господарства, в яких, до речі, професійні лісівники-практики беруть участь епізодично. Здебільшого присуди виносять так звані аматори-балакуни, які про галузь і її проблеми знають не з власного досвіду, а розповідей, спостережень, ба навіть публікацій у ЗМІ і телепередач. Проведено десятки дискусій на найрізноманітніших  рівнях і майданчиках, зламано і зігнуто сотні списів… Але… Все лишається на місці. Утім, погляньмо на лісову ситуацію з іншої точки зору: чи й справді там усе так погано, як це намагаються подати?Для мене як людини, котра понад 30 років працює в лісовому господарстві  і має змогу порівнювати і аналізувати конкретну статистику, відповідь  однозначна — ні!

Сьогодні лісове господарство України — чітко структурована, системно  організована, з потужним кадровим потенціалом самоокупна галузь, яка приносить величезну користь громадам і державі в цілому. Саме це, вочевидь, і не дає спокою деяким «реформаторам», які, обливаючи брудом сьогоднішніх лісівників, хочуть дорватися  до лісу, не думаючи про його збереження і примноження. Чи не основна проблема, з якої починаються дискусії, — так звана  недосконалість розподілу функцій управління: мовляв, лісівники самі господарюють і самі  себе контролюють. Чистісінька нісенітниця і вигадка.

Оцінка роботи керівника державного лісогосподарського підприємства — це  насамперед стійкі продуктивні насадження, висока економічна ефективність господарювання, вчасний і повний розрахунок із державою за податками і платежами, належний соціальний захист працівників.  

Разом із тим, незалежний контроль за їхньою роботою покладено на Державну екологічну інспекцію України, основні завдання якої, поряд з іншими,  — охорона, захист, використання і відтворення лісів, ведення мисливського господарства та  полювання. А для перевірок  виробничо-фінансової діяльності є Державна аудиторська служба, податкова адміністрація,  інші незалежні від лісівників контролюючі органів.

Низку підводних рифів мають відкриті конкурси на посади керівників державних лісогосподарських підприємств. Як на мене, лише в трудовому колективі може сформуватися лідер — професіонал, який пройшов усі виробничі щаблі. Хоча це не означає, що перемогти не може хтось «збоку». Однак це повинен бути виключно професіонал.

Зараз нарікаємо на незаконні рубки деревини в лісах України. Але їх можна викорінити лише тоді, коли не буде можливості збувати крадене. Тож питання риторичне: чому сьогодні боротьба з цією проблемою нагадує боротьбу з вітряками одного із героїв твору світової літератури?

Питання питань — охорона, захист та примноження лісів на сході й півдні України. Коштів, які тут отримують від галузі, не вистачає для компенсації витрат. А що заважає сформувати юридичну базу, яка давала б можливість спрямовувати їх із лісоресурсних областей  до цих збиткових регіонів?

 Від ведення лісового господарства державний бюджет щороку отримує мільярди від податків і зборів, а на його підтримку і розвиток, у тому числі в майже безлісних областях, потрібно приблизно 700—850 мільйонів гривень. Більше того, економічна природа основного податку, який сплачують лісівники — так звана плата за пеньок,  або лісовий податок, саме й полягає в тому, щоб ці кошти вкладати в охорону, захист і примноження лісів. Склалася парадоксальна ситуація: галузь продукує величезний фінансовий ресурс, але ще на стадії формування бюджету майже не зважають, що від лісу потрібно не лише брати, а й вкладати в нього.

Одним із напрямів підтримки та забезпечення збалансованого ведення лісового господарства вважається   розширення діяльності  підприємств малого і середнього бізнесу. Погоджуюсь. Малий і середній бізнес на основі  приватної  власності та ініціативи  доволі ефективний і результативний, до того ж у лісовому господарстві України є відповідні приклади. Можна порівняти і проаналізувати, взявши за основу такі показники, як стан  лісових насаджень на цих підприємствах, скільки створено додаткових робочих місць, на скільки зросла сплата податків у місцевий  та державний бюджети, зрештою, яка користь місцевим громадам та державі в цілому від такого ведення лісового господарства. А вже на основі цього робити конкретні висновки. Але ж ні — знову кидаємось у крайнощі, ставимо в нерівні умови державне виробництво і приватний бізнес, чим тільки заплутуємо ситуацію.

Вершина непрофесіоналізму — пропозиція  здавати ліси в концесію. Без екологічного, економічного і будь-якого іншого обґрунтування це шлях до знищення не тільки лісів, а й усього, що в них живе. Складається враження, що галузь не реформується, а лише відкриваються кінгстони державного корабля, щоб він швидше пішов на дно.

Основне сьогодні — безумовне дотримання діючого лісового законодавства, розробка нових нормативно-правових механізмів, які узгоджувалися б із кращими зарубіжними аналогами і сприяли збереженню фауни і флори України.

Просто? Просто. А чомусь буксуємо.

Михайло ШПАКОВИЧ,
голова Сумського обкому профспілки
працівників лісового господарства,
для «Урядового кур’єра»