У Чупахівській загально освітній школі (ЗОШ) Охтирського району на Сумщині зберігається обсягова науково-дослідна робота «Голодомор 1932—1933 років», яку свого часу підготували учні закладу під керівництвом учительки історії Надії Байстрюченко. Під обкладинкою — численні свідчення земляків, які пережили той страшний час, відчули дихання смерті.

Тепер ті документи не мають ціни, бо назавжди зафіксували події, які неможливо забути чи викреслити з історії не тільки чупахівського краю, а й Сумщини та всієї України.

Тож вчитаймося у ці рядки — лише незначну частину споминів, згадаймо тих, кого забрала страшна голодоморна коса, вклонімося їхній пам’яті, а водночас подякуймо чупахівській учительці та її вихованцям за ці свідчення, з якими неодмінно знайомитимуться наступні покоління.

Музейні експозиції є німими, але водночас дуже промовистими свідченнями про трагедію. Фото Володимира ЗАЇКИ

«Нашу сім’ю врятував щасливий випадок»

СИДОРЕНКО Іван Карпович,
1918 року народження,
житель села Лантратівка:

«Мені не виповнилося ще й 14 років, як я пішов на роботу в колгосп, щоб хоч якось вижити. У сім’ї нас було двоє дітей: я і менша сестра. У 1933 році урожай був гарний, та не нам дістався. Пригадую, як одного дня до нас прийшли і забрали все зерно, а наступного дня знову завітали, але брати уже було нічого. Із погрозами пішли з двору. Уже восени їсти було нічого. Селом із двору в двір ходили спеціально призначені люди і забирали всі прожитки. Односельці, намагаючись заховати, закопували вузли із збіжжям у землю. Та ті люди, штрикаючи залізними дротами подвір’я, знаходили заховане.

Ми ходили в поле, де були скирти гречаної соломи. Її товкли у ступі, перетворюючи на полову, а потім з неї смажили оладки чи деруни. У борщ кидали лободу, яглицю, дуже рідко буряк. Оладки робили з липового листя — їх називали лип’яники. Так і харчувалися.

Корови і коні були великою цінністю. У нас теж була корова. Коли вона розтелилася, стало легше. У селі була банда, яка крала корів і коней. Тому свійських тварин обмотували залізними путами і замикали. Худобу тримали в хаті, бо боялися втратити. Згадую, як у нашого сусіда розтелилася корова, то з неї ці пута зняли і залишили надворі на кілька хвилин, щоб віднести телятко в інше місце, а коли повернулися, корови вже не було. Крадія знайшли і розстріляли. Після того банда розпалася.

Люди намагалися в різних місцях знайти роботу, та дорога у місто була закрита. Інколи вдавалося вийти із села обхідними шляхами, та не завжди вдавалося повернутися назад. Недалеко від нас жила сім’я: батько, мати і троє дітей. Одного дня батьки вийшли з дому, сказавши, що пішли в місто по хліб. Діти залишилися вдома і чекали. Якось, коли я йшов повз їхній двір, вони втрьох лежали серед двору на великому камені, гріючись на сонці. Слабенькими голосами запитали, чи не зустрічав я їхніх батьків. А коли повертався, діти вже були мертві.

Нашу сім’ю врятував щасливий випадок. Наш батько, коли розігнали місцеву банду, знайшов бочку засоленого м’яса. Це дало змогу вижити моїй родині».

«Люди їли листя, різні бур’яни»

ГАРЬКАВА Ніна Трохимівна,
1930 року народження,
жителька села Чупахівка:

«Це був час, який пам’ятають, мабуть, і немовлята. Постійний сум у хаті, мати з батьком в розпачі: що робити, чим годувати дітей? А нас було троє. Пам’ятаю, як померли з голоду дві мої тітки. Їх загорнули в ряднини, викопали в садку ями і закопали. Рідні плакали, приказуючи, що всіх нас чекає така смерть. Я тоді ще не зовсім розуміла, що відбувалось, але було дуже страшно.

Однієї ночі до нас залізли бандити. Вони вибили вікно і вдерлися в хату. Погрожуючи зброєю, наказали батькові лежати і не ворушитися. Та якось мати вирвалась на вулицю і скликала людей на допомогу. Забрані речі назад не повернули, але життя нам урятували».

ШПАК Марія Антонівна,
1926 року народження,
жителька села Довжик:

«Під час голоду мені виповнилося сім років. Добре знаю, що голод створила влада. Усе, що ми мали, виконавці до останньої зернини забирали, а худобу змушували віддавати в колгоспи. Доходило до того, що корів ховали по хатах і годували соломою із стріхи. Сім’ї, в яких забрали корів, дуже страждали. Люди їли листя з дуба, різні бур’яни, галети із гречаної соломи. Батько мій тоді працював на цукровому заводі (возив буряки) і зміг заробити грошей на корову. Корову купили, та коли не було чого їсти, батько хотів її зарізати, але мати не дала, бо ось-ось вона мала розтелитися. Після того як з’явилося теля, життя стало легше. Завдяки молоку ми вижили, давали сусідським дітям, а інколи мати носила в Чупахівку на базар.

Людей, які помирали, клали на віз і відвозили на кладовище, де була вирита велика яма. Померла моя чотирирічна сестра. Вона постійно скаржилася на головний біль. Коли одного разу мати повернулася з роботи, дівчинка вже померла. Уранці мати винесла її на вулицю і поклала на віз. Разом з іншими мерцями її повезли до ями.

У часи голоду люди скаженіли і їли одне одного. Таке трапилося в сусідньому селі Горяйстівці. Одного разу над вечір батьки стали шукати чотирирічного сина Сергія, який уже був ослаблений голодом. Не знайшли. Вирішили, що помер десь у бур’яні. А через кілька днів селом пішли розмови: брат і сестра (прізвища не пам’ятаю) їли людей. Коли в них не стало чого їсти, брат хотів убити сестру, але та, захищаючись, вихопила качалку і вдарила його по голові й той помер. Сусіди знайшли у їхньому погребі посолене людське м’ясо, а поряд із діжкою лежали голови. Так батьки Сергія дізналися, як помер їхній син».

«Першими помирали діти і старі люди…»

ХИЖНЯК Анастасія Тимофіївна,
1923 року народження,
жителька села Оленинське:

«Під час Голодомору мені було 9 років. Тому ці події пам’ятаю добре. Сім’я в нас була велика: батько, мати і четверо дітей. Часи були тяжкі, але, на щастя, ніхто в нашій родині не помер.

Виконавці не обминали жодного двору в селі, зокрема й нашого. Одного разу мати збиралася варити у горщику квасолю, але один із них вихопив із рук посудину і розбив, приказуючи, щоб батьки ішли працювати в колгосп.

У селі насамперед помирали діти і старі люди. Доходило до того, що люди їли одне одного. Бувало, що разом з померлими відвозили ще живих людей до ями.

Як і у всіх селах нашого району, в Оленинському під час подвірних обшуків не обминали жодного шматочка землі, перевіряли все: хати, горища, долівки, хліви. Втративши всі продукти харчування, ми змушені були їсти котів, собак, горобців, граків. Делікатесом були грачині яйця. Поряд з нами жив старий дід, ми його підтримували, скільки могли. Та одного разу він прийшов до нас і, схилившись над столом, помер. Горя було стільки, що тяжко й згадувати».

Ось невеликий перелік прізвищ тих людей, які померли в 1930-х роках:

1. Демиденко Герасим

2. Демиденко Іван

3. Міняйло Петро

4. Піддячий Гаврило

5. Піддяча Уляна

6. Скляр Григорій Іванович

7. Скляр Марія

8. Скляр Олександр Петрович

9. Скляр Ольга Петрівна

10. Скляр Петро Федорович

11. Хижняк Ганна

12. Хижняк Дмитро

13. Хижняк Катерина

14. Хижняк Пантелеймон

15. Хижняк Сафрон Андрійович

16. Хижняк Трохим

17. Піддяча Антоніна Василівна

18. Лапін Андрій Петрович

19. Лапін Дмитро Петрович

20. Лапін Григорій Митрофанович

Як видно зі списку, люди помирали сім’ями, і не дивно, що нікому було їх ховати.

«А за зірваний колосок саджали у в’язниці»

КУЗЬМЕНКО Марія Тихонівна:

«1932 року врожай був гарний, але селом ходили уповноважені (їх називали активістами) і забирали всі продукти, а також речі домашнього вжитку і одяг. Я тоді ходила до школи. Повернувшись додому, застала людей, які проводили обшук на нашому подвір’ї. Забрали все, нічого не вдалося сховати. Батьки були у страшному розпачі, адже в сім’ї, крім мене, було ще троє дітей.

Часто на вулицях бачила людей, які помирали. На моїх очах померла моя тітка, яка із Грінченкового йшла до нас у Чупахівку. Але на сусідній вулиці сили її покинули. На Шевченках жила сім’я Мартишка Павла. Усі п’ятеро членів його родини померли».

ЖЕРНОВИЙ Семен Павлович:

«Під час голоду знаходили мерзлу картоплю, варили її і затовкували травою, яку з великими труднощами діставали з-під снігу. Їли котів і собак».

Розповідає М.М. КУЖЕЛЬ:

«1932 року в рідне село повернувся Олій Матвій Антонович, який працював на заводі в місті. І тут його застав голод. 1933-го, коли пас худобу в лісі, помер. Поховали його так: зірвали з полу чотири дошки, обмотали простирадлом і вкинули у яму, в якій було вже три трупи. Це були члени їхньої родини, які також померли з голоду».

ЯРИЗЬКО Софія Михайлівна з болем згадує смерть сестри Векли. Софія Михайлівна пам’ятає, що сестра в останні дні життя постійно просила їсти. Так голодною й померла.

ГАРАНЖА Іван Онисимович розповів про своїх двох братів Гаранжу Семена Онисимовича та Гаранжу Василя Онисимовича, які померли навесні 1933 року. Причиною їхньої смерті був голод.

ПІДДЯЧИЙ Василь Іванович:

«1933 року життя було жахливим. У родині померло сім людей. Останніх поховали сусіди. Могилки насипали в садку. Я вижив завдяки підтримці, яку мені надавали сусіди. Пам’ятаю, за зірваний в полі колосок саджали у в’язницю. Але туди потрапити можна було не лише за зірваний колосок. Мама з бабусею знаходили в полі мерзлий буряк і несли додому, ховаючи в пазусі, щоб зварити нам «солодуху».

БАЙСТРЮЧЕНКО Григорій Логвинович розповідав, що під час Голодомору 1930-х років населення Чупахівки змогло вижити значною мірою завдяки черепахам, яких діставали із дна місцевого ставка. Але часто знесилені голодом люди пірнали за черепахами і не повертались.

Люди пригадують прізвища тих, хто помер:

1. Гранько Олексій Максимович

2. Піддяча Антоніна Василівна

3. Піддячий Іван Васильович

4. Буряк Гнат Трохимович

5. Буряк Олександра Трохимівна

6. Буряк Микола Трохимович

7. Жерновий Степан Іванович

8. Жерновий Іван Степанович

9. Жернова Марія Степанівна

10. Лимар Максим Петрович

11. Лимар Ольга Степанівна

12. Лимар Євдокія Максимівна

13. Лимар Микола Максимович

14. Лимал Павло Максимович

15. Лимар Наталія Максимівна

16. Лапін Дмитро Петрович

17. Лапін Григорій Митрофанович

18. Кулик Петро Дмитрович

19. Кулик Захар Семенович

20. Гончар Савелій Дмитрович

21. Комишанський Микола Федорович

22. Бондаренко Гнат Омелянович

23. Бондаренко Варвара Петрівна

24. Бондаренко Іван Гнатович

25. Бондаренко Ганна Гнатівна

26. Хижняк Сахван Митрофанович

27. Хижняк Панас Сахванович

28. Хижняк Петро Сахванович

29. Хижняк Іван Сахванович

30. Хижняк Дмитро Сахванович

31. Хижняк Галина Сахванівна

32. Матющенко Галина Олексіївна

33. Боровенська Надія Дмитрівна

34. Боровенський Кузьма Савелійович

35. Боровенська Софія Федорівна

36. Радченко Єфросинія Кузьмівна

37. Лозовицька Марфа Федорівна

38. Литвиненко Дмитро Кузьмович

39. Салашний Василь Миронович

40. Пінчук Лареон Матвійович

41. Яризько Векла Михайлівна