У сумнозвісному брекзиті, який визначив подальшу долю Великої Британії, прибічники виходу з ЄС перемогли з різницею 1,3 мільйона голосів. Перевага становить лише 3,8%, якщо враховувати тільки тих, хто взяв участь у референдумі, і 2,7% всіх, хто має право голосу.

Понад чверть виборців проігнорували брекзит. Як визнають самі англійці, насамперед молодь. Дехто полінувався стояти в чергах на виборчих дільницях, а ще більше тих, хто, живучи і працюючи на материку, не захотіли марнувати час і кошти на поїздку для голосування. У підсумку майбутнє країни визначили люди в літах і ті, хто ніколи не покидав рідних Британських островів. Нині ошелешені підсумками референдуму опоненти виходу країни з ЄС домагаються повторного плебісциту, що нагадує махання кулаками після програного бою.

Українці теж мали не одну нагоду пересвідчитися на власному досвіді у правоті Вінстона Черчилля, що «погану владу обирають хороші люди, які не ходять на вибори». Найяскравіший приклад — прихід до влади на початку 2010 року Віктора Януковича. Тоді у першому турі президентських перегонів ще чинний глава держави Віктор Ющенко спромігся здобути лише 5,45% голосів виборців та опинився аж на п’ятому(!) місці.

Двома лідерами стали Віктор Янукович, який не відомо з якого дива не здійснив третьої ходки в тюрягу за фальшування виборів Президента у 2004 році, й уже досвідчений політик Юлія Тимошенко. Такий вибір став великою мірою наслідком масового розчарування молоді, яка не бачила, за кого їй голосувати.

У другому турі перемога дісталася «проффесору» і двічі зеку, який, за бадьорим повідомленням Центрвиборчкому, мав підтримку 48,95% виборців, які прийшли на дільниці. Насправді за нього проголосували лише 33,7% тих, хто мав право голосу. Тож Віктор Янукович відразу здобув сумнівну славу першого в історії України Президента, якого обрала менш ніж половина виборців.

Тому нинішні вибори радують тим, що главу держави обрала більшість. Прикро, що, на відміну від попередніх перегонів 2014 року, на яких кандидат у Президенти Петро Порошенко переконливо переміг у першому турі, у воюючій країні довіра до чинного керівника значно підупала. Та вселяє надію і оптимізм, що молодь виборів не проігнорувала, бо з усією повагою до виваженості думок та обережності людей з досвідом, майбутнє країни обирати молодим. Практика доводить, що обраний меншістю Президент надто дорого коштує країні, у нього немає морального права заявляти, що він представляє народ України.

Виборчі перегони пройшли демократично, однак аж ніяк не додали толерантності суспільству, де кожен, хто мав відмінну від опонентів думку, отримував ярлик «порохобота», «ідіота», «зрадника», «агента Кремля» чи «не патріота». Однак переконлива перемога Володимира Зеленського довела, що виборці втомилися від «старих» політиків і вимагають змін.

Зрозуміло, що принаймні чверть виборців відчуває образу, бо їхній кандидат програв. Однак свята правда, що багато з тих, хто віддав голос за Зеленського, насправді проголосував не за нього, а проти Порошенка. Отож насамперед ідеться про бажання змін в Україні, яка навіть в умовах війни не має бути однією з найбідніших і найкорумпованіших країн Європи.

Звинувачувати народ за чітко і однозначно продемонстрований вибір — справа марна і невдячна. Зате є всі підстави радіти, що чи не вперше з часів проголошення незалежності молодь прийшла захистити своє бачення майбутнього не на Майдан, а на виборчі дільниці, де було справді чесне і демократичне волевиявлення. Це головна перемога нашого вже справді громадянського суспільства і величезна заслуга владних інституцій, хай би як критично до них ставився дехто зі співвітчизників.