«У нас майже пів мільйона людей, які пройшли війну і втратили когось або щось на ній. Пів мільйона українців втратили рідних, домівку чи друзів, і вони готові голими руками роздирати росіян». Ці пророчі слова командувач Об’єднаних сил генерал-лейтенант Олександр Павлюк сказав в інтерв’ю британському виданню The Sunday Times наприкінці січня 2022 року, напередодні повномасштабної агресії проти України. Він тоді назвав величезною помилкою відмову України від ядерного озброєння у 1994 році та спрогнозував орієнтовну дату повномасштабного нападу російських військ, у можливості якого на той час багато хто не лише в Україні, а й у світі сумнівався.

Від курсанта до воєначальника

Писати про воєначальника, та ще й під час війни — справа непроста, бо дуже не хочеться скотитися у бравурний пафос та енциклопедичне перелічування досягнень та перемог, посад і чинів, регалій та нагород. Особливо на тлі подвигів простих солдатів, сержантів, офіцерів, які власним життям жертвують не за нагороди, а за Україну, «за того, хто ліворуч, і за того, хто праворуч».

Але Україна має знати всіх своїх Героїв, зокрема тих, хто у смертельному протистоянні з путінським рашизмом планує та організовує бойові дії й безпосередньо відповідає за кожен успіх і кожну невдачу, — представників  нової генерації українських генералів та адміралів, імена яких нині викликають жах у ворога. Бо йдеться не про персональну популярність того чи іншого командира, а про довіру народу, і особливо солдатів, яких воєначальники посилають у бій.

Олександр Павлюк народився 20 серпня 1970 року в Новограді-Волинському на Житомирщині — одному з військових міст України, відомих великими гарнізонами. Те, що обрав військову кар’єру, здивувало більшість родичів та друзів. 

«Для багатьох це було дивним, адже в моїй родині не було військових, і не всі зрозуміли мій вибір. Перша спроба вступу до суворовського училища була невдалою, але я не здавався», — пояснював пізніше цей біографічний момент Олександр Павлюк в одному з інтерв’ю. 

Після навчання у школі вступив до Харківського гвардійського вищого танкового командного училища, закінчивши його 1991-го. 21-річного лейтенанта Павлюка було призначено командиром танкового взводу 47 гвардійської танкової дивізії, яка базувалася в німецькому місті Гіллерслебен під Магдебургом і входила до складу Західної групи військ. Ця група саме у той період почала здійснювати широковідомий процес виходу з Німеччини.

Через два роки, у серпні 1993-го, Олександр Павлюк повернувся у вже незалежну Україну та обійняв посаду командира танкової роти 30 окремої механізованої бригади ЗСУ, дислокованої поблизу його рідного Новограда-Волинського. Тут почалося кар’єрне зростання: заступник начальника штабу танкового полку (1997—1999), командир танкового батальйону (1999—2003). Потому вступив до Націо­нальної академії оборони України, успішно завершив навчання. Тоді його призначили заступником командира бригади (2005—2006).

У липні 2006 року Олександра Павлюка призначено командиром українського миротворчого контингенту в Косові, що входив до складу міжнародних Косовських сил  (KFOR) під керівництвом НАТО, утворених 1999-го для підтримання миру в багатостраждальному краї.

Пізніше він згадував цей період своєї служби так: «Забезпечували мир на території Косова після нестабільної ситуації, коли між сербами й албанцями відбувся збройний конфлікт. Ми впоралися чудово. На рівні всіх інших країн український контингент мав вигляд потужного, зокрема в питаннях підготовки особового складу».

За рік, у квітні 2007-го, передавши повноваження підполковникові Євгенію Чумаченку, Олександр Павлюк повернувся до Новограда-Волинського, обійнявши посаду заступника командира (2007—2009), а згодом — начальника штабу (2009—2010) рідної 30 окремої механізованої бригади.

Перші нагороди, перші бої

У грудні 2007-го його було нагороджено медаллю «За військову службу Україні». А у вересні 2010 року призначено командиром 24 окремої механізованої бригади, дислокованої в Яворові на Львівщині. Під час служби в ній у грудні 2012 року Олександра Павлюка було нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

У березні 2014 року бригада отримала накази про приведення в повну бойову готовність, мобілізаційне розгортання та участь у відбитті гібридної збройної агресії російської федерації проти України. Під командуванням полковника Павлюка з’єднання брало участь у боях за визволення Слов’янська, Красного Лимана, Краматорська, Лисичанська та інших міст Донбасу.

У червні підрозділи 24, 95, 79, 72 бригад ЗСУ взяли участь у взятті під конт­роль та утриманні 240-кілометрової смуги українського кордону від Амвросіївки до Ізвариного. 11 липня 2014 року бригада зазнала важких втрат внаслідок ракетної атаки з боку регулярних російських військ під Зеленопіллям.

6—7 серпня підрозділи бригади, що утримували рубежі поблизу Довжанського та на інших ділянках південної оперативної зони, взяли участь в «ізваринському прориві» — операції з виведення українських підрозділів із часткового напівоточення вздовж українсько-російського кордону. Завдяки вмілим та рішучим діям особового складу вихід відбувся у визначені терміни з мінімальними втратами. Після відновлення сил та доукомплектування бригада під командуванням Олександра Павлюка повернулася до виконання завдань за призначенням на сході України.

Комбриг Павлюк завжди був зі своїми підлеглими під час запеклих боїв 2014-го: «Якби я не був з ними, вони не сприймали б мене як командира. Вони звикли до мого голосу в рації й були спокійні тільки тоді, коли його чули. Коли я був прихворів, мої хлопці, не почувши мого голосу в рації один день, стали хвилюватися, де командир і чому його не чути. Наші стосунки будувалися на повазі та довірі один до одного», — сказав якось комбриг. 

У лютому 2015 року, передавши командування бригадою своєму наступникові полковнику Анатолієві Шевченку, полковник Олександр Павлюк вступив до Національного університету оборони імені Івана Черняхівського. 23 серпня 2015-го за бойові заслуги та з нагоди 24-ї річниці Незалежності України йому було присвоєно звання генерал-майора, а у грудні 2016 року вручено орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня.

У березні 2017-го, після закінчення навчання стратегічного рівня, генерал Павлюк обійняв посаду командувача оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних сил України, а 23 серпня наступного року указом Президента України №242/2018 його підвищено у званні до генерал-лейтенанта.

На найважчих ділянках фронту

Наступний етап у житті й діяльності Олександра Павлюка пов’язаний з отриманими розвідкою провідних країн світу даними про підготовку путінської росії до масштабного вторгнення в Україну. Улітку 2020 року генерал-лейтенанта Павлюка було призначено начальником підготовки Командування Сухопутних військ Збройних сил України, а з 28 липня 2021-го він  став командувачем операцією Об’єднаних сил ЗСУ. Менш ніж за пів року пролунав його прогноз для The Sunday Times, у якому досвідчений воїн та бойовий командир помилився лише на кілька днів: російський агресор почав бомбардування українських міст не 20, а 24 лютого 2022 року.

Із початком вторгнення рашистів на територію України генерал-лейтенант Олександр Павлюк керував обороною населених пунктів на сході України. Ведучи тяжкі  бої з переважними силами ворога, військові частини Об’єднаних сил утримали Сєверодонецьк, Лисичанськ, Попасну та інші ключові міста українського Донбасу й Луганщини. У цей час продовжує оборонятися заблокований рашистами Маріуполь, попри артилерійські обстріли, авіаційні та ракетні удари російських окупантів по мирних жителях.

За особисті героїзм та мужність, вагомий внесок у захист державного суверенітету й територіальної цілісності України указом Президента №107/2022 від 4 березня 2022 року генерал-лейтенанту Олександрові Павлюку присвоєно звання Герой України із врученням ордена «Золота зірка».

А 15 березня 2022 року Олександра Павлюка призначено головою Київської обласної військової адміністрації. Йому було доручено організацію оборони та забезпечення столиці України міста-героя Києва й усієї території області. 

«Зусилля зосереджую на обороні. Це нові смуги, нове фортифікаційне обладнання, підрозділи територіальної оборони та самооборони, взаємодія з військовими, забезпечення військ. Ми повністю маємо втримати область, відбити навалу, а далі цивільні виконуватимуть обов’язки за фахом», — сказав невдовзі після призначення очільник столичної області. 

Завдяки зусиллям усіх силових підрозділів, задіяних в обороні міста, на початку квітня захисникам України вдалося відтіснити ворога на кілька десятків кілометрів на всіх напрямках, а згодом і визволити всю територію Київщини.

 

Нині серед пріоритетних питань діяльності генерала Павлюка — відновлення руху через 37 пошкоджених або повністю зруйнованих мостів, поряд з якими нині вже функціонують 11 тимчасових переправ, тривають роботи з облаштування ще 15 переправ та ремонт мостів. 

Олена МОКРЕНЧУК,

Сергій КОВАЛЕНКО
для «Урядового кур’єра»