Читаючи зведення про події минулої доби в зоні АТО, прес-офіцер помітно похмурнів. «Внаслідок артилерійських та мінометних обстрілів, на жаль, знову не обійшлося без втрат, — речитативом повідомив він. — Цього разу серед кількох пошкоджених підприємств опинилися Авдіївський та Ясинівський коксохімічні заводи,  Донецький казенний завод хімічних виробів і Курахівська ТЕС».

 Ні. Насправді такі повідомлення про руйнування найбільш екологічно небезпечних промислових підприємств Донбасу не фігурують у зведеннях про потерпілих. А даремно. Адже подібні випадки в регіоні з величезним скупченням і без того шкідливого промислового виробництва все більше загрожує техногенною катастрофою мешканцям по обидва боки лінії розмежування. Зокрема в деяких населених пунктах прифронтового краю ситуація вже майже критична і потребує негайного втручання.

Мертва земля і зруйновані промислові підприємства Донбасу несуть небезпеку екології краю і загрозу здоров’ю людей. Фото з сайту google.com

 Хімічні атаки й підземні потопи

Із початком бойових дій, які вже понад два роки тривають на сході України, нас всіх відразу немов накрило лавиною вкрай серйозних наслідків. Насамперед це тисячі загиблих і поранених, ще більша кількість тимчасово переміщених осіб із прифронтового краю, які змушені рятуватися від гібридної війни в інших регіонах держави. Як і передбачали ініціатори та провокатори цього божевілля, Донбас і вся Україна потрапили у вир військових, правових, економічно-фінансових, соціальних та гуманітарних проблем. Отож на цьому тлі питання екології потроху відійшли на другий план. А тим часом індустріальний Донбас із його величезною кількістю шкідливих підприємств все більше нагадує міну уповільненої дії, яка вже почала спрацьовувати й незабаром може вибухнути. Даруйте за порівняння, але вести бойові дії на території, де розташовано 6,5 тисячі хімічно небезпечних промислових підприємств, наважиться лише або садист-параноїк, або цинічний чужинець, якому не шкода ні цієї землі, ні людей, які тут живуть.

Зважаючи на техногенне навантаження, індустріальну специфіку регіону й активне використання тут важкої зброї, велика його частина тепер дуже схожа на мінне поле, де загрозу життю становлять промислові підприємства. Адже пошкодження обладнання від обстрілів чи аварійні зупинки через інші воєнні причини — брак електроенергії та сировини відразу позначаються на стані природного середовища. Приміром, вже тривалий час у зоні обстрілів перебуває один із найбільших у Європі Авдіївський коксохімічний завод, де руйнування час від часу провокують викиди шкідливих речовин у довкілля. Тільки одного дня після пошкодження високовольтних ліній та знеструмлення на підприємстві стався залповий викид коксового газу із великим вмістом аміаку, бензолу, фенолу, діоксиду сірки, нафталіну, сірководню, толуолу, синильної кислоти та іншої гидоти. Подібне неодноразово траплялося на Єнакіївському та Ясинівському коксохімах, Донецькому казенному заводі хімічних виробів, Єнакіївському металургійному заводі, Горлівському хімічному концерні «Стирол», Курахівській і Слов’янській ТЕС.

Залповими викидами підземних газів неодноразово супроводжувалися аварійні ситуації також і на місцевих вугільних шахтах, із підземелля яких наближається впритул інша небезпека. Після зупинки роботи частини шахт на тимчасово окупованій території і розкрадання обладнання на брухт відбувається затоплення гірничих виробок і підтоплення забрудненими підземними водами прилеглих територій. Це в свою чергу загрожує зрушенням поверхні і руйнуванням різноманітних комунікацій, водогонів, газопроводів, залізниць. «Щось подібне могло статися ще в 1990-ті роки, коли в нас почали масово закривати шахти, але тоді цей процес своєчасно взяли під контроль, і вугільні підприємства далі відкачували воду, — згадує житель Донецька. — Тепер цього ніхто не робить, бо на деяких знеструмлених і приречених шахтах все обладнання порізали на брухт і вже вивезли звідси. Вода поступово піднімається до поверхні, але самопроголошена влада ігнорує цю серйозну технічну проблему, бо живуть одним днем і за горезвісним принципом: «Після нас — хоч потоп».           

Серед великих ризиків — хімічне та радіоактивне забруднення води, атмосфери та ∂рунтів унаслідок влучання боєприпасів і руйнувань місць зберігання небезпечних токсичних речовин. Адже, не секрет, на території Донбасу за багато років накопичилися великі обсяги промислових відходів, серед яких і ті, які фахівці відносять до четвертого — найвищого рівня небезпеки. У разі нештатних ситуацій внаслідок влучення одного снаряда може виникнути справжня небезпека не лише для Донеччини чи Луганщини, а й усієї України. Зокрема грою із вогнем уже зараз можна назвати активне використання териконів, звідки військові ведуть спостереження чи розташовують на рукотворних висотах вогневі точки. Породні відвали за своїм хімічним складом мають схильність до самозапалювання, а після влучення в них снарядів чи мін — і поготів.

Фото з сайту journal.net  

Ахіллесова п’ята Торецька

Проблемним залишається контроль за довкіллям у місцях бойових дій із розташовуванням небезпечних промислових підприємств, неподалік від яких живуть люди. Передусім це стосується тимчасово окупованих територій, де вести подібний моніторинг узагалі неможливо навіть за участі міжнародних експертів. Подібної роботи вистачає і в тих населених пунктах Донеччини, які після визволення перебувають під контролем української влади. Подекуди екологічна ситуація вже є майже критичною і потребує негайного втручання, як, наприклад, у місті Торецьк (донедавна Дзержинськ).

Небезпечною міною для селища Новгородське, Торецька та найближчих довколишніх населених пунктів тривалий час залишаються шламові відстійники фенольного заводу, де зберігають майже півмільйона кубічних метрів токсичних хімічних відходів. Загроза техногенної катастрофи стає ще реальнішою, якщо зважати, що ці накопичення розташовано всього за кілометр від лінії розмежування і свого часу вони неодноразово потрапляли під обстріли. «Два роки тому, коли в нас над головами літали снаряди, кілька з них влучили у відстійник, — згадує один із жителів Новгородського. — Коли загорілася олива на поверхні, то догори здійнявся височенний стовп чорного диму. Рятувальникам лише через кілька годин вдалося приборкати вогонь, але сажа та інші продукти горіння ще довго осідали навколо».

Ще більше занепокоєння викликає стан дамби шламових відстійників, куди влучили боєприпаси. Щоб фахівці змогли потрапити на місце обстрілу, довелося довго домовлятися з протилежною стороною (селище перебуває під контролем української влади, а прилеглі землі — на тимчасово окупованій території). Нарешті представники фенольного заводу, СЕС та сапери побували там і оцінили стан руйнувань. Зокрема тут виявили кілька артилерійських та мінометних снарядів, а ще більше занепокоєння викликало розмивання ∂рунту на одній із дамб та пошкодження водного трубопроводу. Аби уникнути подальшого руйнування дамби та її прориву, потрібно було оперативно провести ремонтні роботи, проте отримати дозвіл на них виявилося не так просто.

У міськраді Торецька і нині зберігають ще неповне зібрання копій листів, які представники місцевої влади писали в усі інстанції. Серед адресатів Президент України, Прем’єр-міністр, Міністерство екології та природних ресурсів, профільний комітет Верховної Ради, Міністерство оборони, секретар РНБО, Державна служба надзвичайних ситуацій, Донецька облдержадміністрація, перший заступник глави спеціальної моніторингової місії ОБСЄ… Відповіді здебільшого зводилися до рекомендацій звертатися й домовлятися безпосередньо із СЦКК (спільний центр із контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін). Звернення довго були безуспішними: українські військові давали дозвіл на проведення ремонту й гарантували припинення вогню, а от з іншого боку тривалий час ігнорували ці клопотання (пізніше стало відомо, що там підозрювали, нібито «укропи» хочуть зміцнити свою оборону або вчинити якусь каверзу). Нарешті на початку літа розпочався ремонт, тоді вдалося замінити 200 метрів пошкодженого трубопроводу та частково підсипати і зміцнити аварійну дамбу — всього 170 метрів. Такого зміцнення потребує ще одна ділянка дамби приблизно 200 метрів, однак дозвіл на проведення цих робіт знову доводиться випрошувати й довго чекати.

Моторошно навіть уявити, що станеться, коли не витримає дамба і небезпечні для довкілля та всього живого хімічні речовини — феноли, сірчана кислота, нафтопродукти, фенольні сполуки, формальдегіди, нафталін тощо потраплять через балку до річки Кривий Торець, а далі до Сіверського Донця і можуть дістатися навіть до Азовського моря. Цей приклад і подібні ситуації підтверджують припущення, що в цю ахіллесову п’яту Донбасу — його величезну кількість шкідливих підприємств і нагромадження токсичних промислових відходів дехто свідомо намагається влучити, аби внаслідок техногенної катастрофи перетворити донедавна густозаселений регіон на абсолютно непридатну для життя територію. Хто здатний на подібне варварство? Погодьтеся, принаймні не ті, хто нині обороняє землю своєї країни від тих, для кого вона є чужою.    

А тим часом. У зону бойових дій на сході України потрапили 134 території природно-заповідного фонду, створені раніше у Донецькій та Луганській областях. Аналіз супутникових даних показав, що за два минулі роки від пожеж, що виникли внаслідок обстрілів та бойових дій, знищено 50 таких об’єктів, що становить 37 відсотків заповідних територій.