Володимир КОЛЮБАКІН,«Урядовий кур’єр»

Питання щодо реалізації Україною так званої «формули Штайн­маєра» збурило і розкололо українське  суспільство. Одні вбачають тут шлях до миру, інші — до капітуляції з подальшою повною втратою української державності.

Перші намагаються заспокоїти других, але вкрай недолуго: один, на жаль, колега-журналіст, заявляє, нібито Україна вже програла війну з Московією і мінські угоди — це фактично пакт про капітуляцію, а всі мусять це визнати. Другий, народний депутат, торочить, нібито шлях до миру лежить через компроміси з нашого боку, і вони неминучі. От про компроміси й поговоримо.

Компроміс — це досягнення порозуміння через взаємні (підкреслюю це слово!) поступки. Буває, що це єдиний спосіб залагодження конфлікту, зокрема, у бізнесі. Але ж трапляються ситуації, коли компроміс неможливий у принципі. Скажімо, коли вас грабують на вулиці, нема сенсу пропонувати грабіжнику забрати половину вашого статку і сподіватися, що він не схоче іншої половини… Або ж який компроміс могло б запропонувати вовкові ягня з відомої байки:  з’їж мене не всього, а лише половину?

Певна річ, я ніяк не вважаю нашу країну беззахисним ягням: якби Путін мав змогу захопити Україну військовою силою, то давно б уже захопив. Усі розмови, що, мовляв, ми воювати ще й не починали — не більш як московська пропаганда, раджу мати це на увазі. Приклад наведено з іншою метою: поміркуймо, що ми можемо запропонувати Росії задля досягнення компромісу і що Росія може запропонувати нам.

Отже, чим може поступитися Україна Росії — тут варіантів багато: частина території, зміна напряму зовнішньої політики, відмова від інтеграції у ЄС та НАТО і ще багато чого. А що може запропонувати Росія? Відведення військ, повернення частини нашої ж території, звільнення наших громадян, полонених за те, що насмілилися боронити свою ж країну, або взагалі людей, що опинилися в московському полоні лише за те, що випадково потрапили під руку?

Що ж, це краще, ніж нічого, але зверніть увагу — у будь-якому разі йдеться про те, що в нас відібрано, нічого свого з Кремля нам не запропонують. Якийсь нерівноцінний виходить обмін, вам не здається?

То, може, варто поступитися чим завгодно заради миру? Що ж, це ми також вже проходили.

У британському документальному телефільмі «Черчилль проти Гітлера», який демонстрували на одному з популярних українських телеканалів, є дуже знаковий епізод. Виявляється, 1938 року британські нацисти, прихильники Гітлера (були й такі!) влаштовували вуличні демонстрації під гаслами «Ні війні!», «Ми за мир!» тощо. Під миром вони розуміли відмову Великобританії від опору імперським зазіханням Гітлера. Мовляв, вона заслабка і ніколи не здолає велику та могутню Німеччину — вам це нічого не нагадує?

По суті, союзником Гітлера виявився і тодішній прем’єр-міністр Великобританії Невілл Чемберлен. Тільки-но уклавши ганебну Мюнхенську змову, якою Чехословаччину віддавали на поталу німецьким нацистам, він хвалькувато заявив співвітчизникам: «Я привіз вам мир!».

Нагадаємо, що той мир за Чемберленом проіснував менше року і для його співвітчизників обернувся на шість років кровопролитної війни… Розуміючи це, його наступник, Вінстон Черчилль, сказав у парламенті  знамениті слова: «Уряд, обираючи між ганьбою та війною, обрав ганьбу, але дуже скоро отримає і війну... Чи може мир, добра воля й довіра ґрунтуватися на покорі злу, яке спирається на силу?».

І справді, покора злу не означає миру, це лише заохочення зла до ще більшого зла, на цьому зауважив ще знаменитий Цицерон. Здається, все зрозуміло, можна було б зробити висновки? Так ні!

Днями музикант з Харківського театру музичної комедії Петро Мальцев у соціальних мережах побажав бійцям ВСУ, аби їх скоріше перебили, і тоді, мовляв, «ми (хто це — ми?) заживемо мирно». Що ця потвора, яку важко назвати людиною, розуміє під миром — зрозуміти неважко: не просто мир, а «руській мір» під державною рукою «сонцесяйного» Путіна…

Ну хіба ж вітчизняні «миротворці» такого штибу не є гідними послідовниками британських прихильників Гітлера? Сподіваємося, вітчизняні правоохоронні органи і СБУ прореагують на це належним чином. Принаймні для самого Мальцева було б краще опинитися у в’язниці, ніж за свої висловлювання потрапити до рук ветеранів московсько-української війни…