Моя співрозмовниця (зі зрозумілих причин її прізвище назвати не можу) — творча людина з Криму. Вона зняла вишиванку, але залишилася українкою в душі. До анексії  мала певний статус не тільки в Україні, а й у Європі. Залишилася в Криму, бо на те є об’єктивні  причини.

— Тетяно, що змінилося в становищі творчої людини в Криму за цей рік?

— У Крим повернувся радянський час — таке в мене відчуття. Все погане залишилося і додалося ще. Нещадно експлуатується тема Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Нав’язують якусь імітацію щастя. Все тепер на півострові інакше, в його розвитку наче стоп-кран.  Жорсткий час настав. Жарти сприймають агресивно. В Києві менше себе контролюєш.

Розказую тобі й не знаю, хто це прочитає. Адже і в Києві ходять поруч з тобою з патріотичними стрічками, а потім виявиться, що людина з п’ятої колони. Боюсь, що мене можуть, як Сенцова…

— Яке в Сімферополі культурне життя?

— Функціонують культурні установи. Але я туди не ходжу. Відчуваю депресію, не хочеться нікого бачити, чути. Знаходжу порятунок у  праці. Багато робіт зробила на перспективу. Майже нема покупців. Виживаю завдяки старим запасам. Брала участь в одній виставці. Раніше кілька пропустила, не хотіла виставлятися з тими, хто зрадив. За виставки треба платити і до, і після — без усяких чеків, хоч вони під егідою спілки художників Росії. За української влади були безкоштовними. Щоб вивезти роботи, потрібна довідка, що вони не мають мистецької цінності. А як назад до Криму? Хочеться, щоб про нас не забували у виставковій діяльності в Києві.

— А які проблеми в тебе були з виїздом із півострова? 

— Найлегше доїхати до Джанкоя на автобусі. Потім добираєшся до кордону на приватній автівці за великі гроші, а далі чотири кілометри пішки з речами до кордону. Таксі дуже дороге. Радієш: приїхав на Батьківщину з того гармидеру. А тут не менший. Невже Україна не може запровадити кілька автобусних рейсів, щоб ми офіційно платили і нормально їхали від кордону? Вокзал у Новоолексіївці переповнений: ані поїсти, ані туалету нормального. А людей їде багато. У потязі нема плацкартних вагонів — тільки купейні на Київ. Або через Запоріжжя добирайся електричками. Навіщо так ускладнювати? Добре було б, щоб ті бабусі, які їдуть до рідних, повертаючись до Криму, розповідали, як тут краще все організовано.  На мою думку, це і є антипропаганда.

— Стосовно пропаганди — докладніше, будь ласка.

— Вона в Криму зашкалює. Директор Ялтинської кіностудії Таран веде передачі в жорсткому до України тоні. Кажуть, його донька — дружина відомого музиканта, працює в Києві. У Криму намагаються розділити татар — підкуповують їх певними преференціями. На телебаченні смакують наші конфліктні ситуації  і подають їх як невдоволення українського народу.

Хоч нам і розказують, що вирощуватимуть огірки без води, настрій здебільшого у кримчан поганий. Пенсії наполовину зменшили. Всі розуміють, що без круїзних кораблів та відпочивальників з материкової України сезон буде зірвано. Бюджетники з Росії нічого не вирішать. Той, хто хоч раз їхав у Крим поромом, більше не захоче такого шляху. Тривають скорочення тих, хто працює. Гадаю, безробіття може спричинити бунт. Таке відчуття, що ось-ось щось трапиться.

— Як доходить на півострів інформація з материка?

— У кого є «тарілка», дивляться українські телеканали. У мене тільки російське телебачення, але я його майже не дивлюся — бридко. Користуюся новинами з Інтернету, хоч він у Криму дорогий. Мобільний український зв’язок з материком не працює.

— Які плани у твоєї родини?

— Плануємо переїзд, розпродуємо речі, щоб вижити. Телефоную друзям, шукаю роботу в Києві. Чоловік  не хоче працювати в російській системі. Та його і не приймуть без російського громадянства, якого ми не беремо. Нам видали  на п’ять років посвідку на проживання, наче ми іноземні громадяни. Українського паспорта не забирають. Кажуть, в’їзд в Україну буде за іноземним паспортом? Гадаю, кримчан, що зберегли громадянство, треба вважати резидентами України, адже нам у Криму нелегко, щоб і на материку доводити свій патріотизм.

— Які твої враження від Києва?

— Тут радують інші обличчя та культурне життя, зокрема цікава була виставка абстракціоністів. Нічого подібного в Криму не буде. 

— Чи бачила ти в Криму українські символи? Може, книжки українською ?

— У бібліотеці українських книжок нема. Якось на набережній хлопчина у вишиванці тихо співав українські пісні й грав на бандурі. Біля нього збиралися люди. Згодом він співав українською вже без вишиванки і бандури.

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»