Безпосереднім реципієнтом міжнародної фінансової допомоги у вигляді грантів, пільгових кредитів та інвестицій Україна стала ще у 1991 році. За останніми даними Міністерства фінансів, обсяги міжнародної допомоги Україні за роки незалежності становлять 44 мільярди доларів і понад 15,6 мільярда євро. Проте узагальнених даних про те, за якими саме каналами у які періоди скільки міжнародної допомоги було перераховано Україні, в жодному українському відомстві не надають.

Після подій Євромайдану 2014 року ентузіазм міжнародних партнерів щодо майбутнього України зріс, і обсяги щорічної допомоги їй значно збільшилися. За даними  МЕРТ, якщо до Революції гідності в Україну щороку надходило близько 500 мільйонів доларів допомоги у вигляді грантів, то у 2014 та 2015 роках — понад мільярд. А щорічна фінансова допомога від Євросоюзу, який є найбільшим донором для України, лише через європейський інструмент сусідства зросла із 47 мільйонів євро у 2002 році до 242 мільйонів євро у 2014-му. Загалом за останні три роки ЄС надав Україні  понад 12 мільярдів євро. 

Проте, як з’ясувалося, в Україні не знають, що робити з цими грошима. Керівник головного директорату Єврокомісії з питань розширення та сусідства Катерина Матернова, перебуваючи в Києві на початку березня, заявила, що через нездатність вчасно і правильно впроваджувати необхідні проекти «за останні роки Україна не змогла отримати п’ять мільярдів євро, які їй були готові надати західні донори. Така проблема характерна для нашої співпраці із Сомалі та іншими африканськими країнами, також з Україною, Молдовою і Грузією», — констатувала Матернова.

Найгучніший скандал, пов’язаний із допомогою від ЄС, спалахнув в Україні наприкінці лютого, коли Брюссель ухвалив рішення закрити проект і повернути невикористані гроші, передбачені для модернізації шести контрольно-пропускних пунктів на кордоні з Польщею, Угорщиною, Румунією та Словаччиною. Проект, на який ЄС надавав 29,2 мільйона євро, започатковано 2014 року, проте на кінець 2017-го на жодному із шести пунктів його не було завершено.

За інформацією Reuters, рішення закрити проект ухвалили після того, як стало відомо про помилки та перевитрати за участю місцевих українських чиновників та підрядників. Державна фіскальна служба України, яка була безпосереднім виконавцем цього проекту і реципієнтом західних коштів, виправдовувалася змінами у своєму складі, а також тяганиною в оформленні контрактів.

Західні та українські експерти переконані, що низька спроможність України абсорбувати гроші міжнародної допомоги пов’язана передусім із тим, що в країні нема єдиної точки входження міжнародних коштів, органу, який займався б тим, що правильно отримував гроші на необхідні для України програми.  Якщо ви спробуєте знайти єдину статистику, скільки якої допомоги і від кого отримує Україна, то швидко загубитеся у показниках і даних від різних міністерств і відомств, бо така інформація в Україні не надходить централізовано в один конкретний орган.  Крім того, в нас катастрофічно не вистачає професійних проектних менеджерів, які вміють складати грамотні проекти під гроші ЄС і вести їх від початку до кінця.

Можливо, українські чиновники не надто зацікавлені у врегулюванні питання з міжнародною допомогою ще й тому, що гроші донорів дуже важко вкрасти.  Проте з іншого боку, наближеність до розподілу міжнародних грошей дає певний вплив і владу тим, хто до нього причетний. Нерідко певне міністерство розподіляє міжнародні гранти в області, керівництво яких має конкретні політичні симпатії.

Українській владі треба терміново дати лад сотням мільйонів невикористаної міжнародної допомоги, інакше їй навряд чи вдасться реалізувати ініціативу екс-прем’єра Литви Андріса Кубілюса, відому як План Маршалла для України, що передбачає щорічне залучення міжнародних інвестицій в українську економіку на суму 5 мільярдів євро протягом 10 років. І навіть сам Андріс Кубілюс заявляв: щоб цей план став реальністю, Київ має розробити «чіткий список пріоритетних проектів, підготовлених на високому технічному рівні, за якими пішли б фінансові ресурси». Він вважає, що Україна має створити спеціальне агентство, яке постійно б готувало такі проекти.

Досвід країн, які нещодавно стали членами ЄС, доводить, що без такого агентства успішна євроінтеграція неможлива. Наприклад, коли Литва готувалася до членства в ЄС, там також часом спалахували скандали через неналежне використання європейських грошей. Але литовці вчилися на своїх помилках. І при кожному значному міністерстві  там було відкрито спеціальні агентства, які займалися менеджментом фінансової допомоги ЄС.