Теоретично одне державне підприємство не може і не мусить своїми діями створювати проблем іншому, яке теж належить державі. Однак практика свідчить про інше. Підтвердження цьому — дії керівництва Одеського припортового заводу (ОПЗ) щодо свого партнера, ДП «Укрхімтрансаміак». На думку експертів, зловживання ОПЗ своїм монопольним становищем може завдати державі значних збитків. Про це йдеться у відкритому листі Громадського комітету Національної безпеки України від 1 грудня цього року на адресу голови Антимонопольного комітету, Прем’єр-міністра, міністра економічного розвитку і торгівлі, голови Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації.

Одеський припортовий завод — кінцевий пункт магістрального аміакопроводу «Тольятті — Горлівка — Одеса». Саме це підприємство одноосібно приймає, зберігає, охолоджує та завантажує рідкий аміак на кораблі в порту «Южний». З листопада 2014 року керівництво ОПЗ в односторонньому порядку збільшило тарифи на свої послуги з перевалки рідкого аміаку втричі. Це при тому, що з 2001-го експлуатацію української ділянки аміакопроводу та оперативне управління процесом транспортування аміаку здійснює Державне підприємство «Укрхімтрансаміак», яке на підставі договорів з виробниками аміаку забезпечує взаємодію з ОПЗ. Тривалий час керівництво Укрхімтрансаміаку намагалося домовитися з керівництвом ОПЗ про встановлення обгрунтованих тарифів, вигідних для обох сторін, а отже, й для держави, однак усе було марним.

У січні 2015 року Укрхімтрансаміак звернувся до Антимонопольного комітету України з проханням визнати ОПЗ монополістом, а його дії з установлення необгрунтованої ціни — зловживанням своїм монопольним становищем. Таке рішення АМКУ змусило б керівництво ОПЗ встановити справедливі тарифи на послуги з перевалки аміаку під контролем держави. Однак у жовтні 2015 року Антимонопольний комітет здивував своїм рішенням: по-перше, відмовився повернути ОПЗ до переліку природних монополістів, до яких він належав тривалий час; по-друге, виніс не рішення, а лише рекомендації, у яких пропонував Одеському припортовому «привести тарифи до економічно обгрунтованого рівня, який би існував за умови значної конкуренції на ринку». Оскільки рекомендація не передбачає обов’язкового виконання, керівництво ОПЗ відверто її проігнорувало.

Між тим наведене формулювання з офіційного повідомлення АМКУ фактично означає, що Антимонопольний комітет визнає, що на українському ринку перевалки аміаку конкуренції немає. А Одеський припортовий завод — і досі єдине підприємство, що здійснює перевалку аміаку, який надходить аміакопроводом «Тольятті — Горлівка — Одеса», тобто є класичною природньою монополією.

У березні 2008 року та в лютому 2010-го АМКУ вже офіційно визнавав ОПЗ монополістом, і відтоді статус заводу не змінювався. Це було також підтверджено в червні 2015 року рішенням Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації, ухваленим за підсумками виїзного засідання в Одесі. Зокрема з урахуванням монопольного становища ПАТ «Одеський припортовий завод» Антимонопольному комітету вказано на необхідності аналізу наслідків можливої приватизації підприємства та на оцінку загрози концентрації у межах майбутнього його власника практично цілої галузі хімічної промисловості. Тому, як зазначив Олексій Толкачов, керівник громадського комітету Національної безпеки України, небажання антимопольного органу  визнати ОПЗ суб’єктом природних монополій щонайменше незрозуміле!

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Водночас, на думку громадських активістів, подальше тарифне свавілля цього ПАТ може мати негативні наслідки для нашої країни. Передусім під велику загрозу поставлено нинішню й подальшу долю Укрхімтрансаміаку — стратегічно важливого державного підприємства, яке зазнає величезних збитків від односторонніх дій ОПЗ. Крім того, в Укрхімтрансаміаку дедалі меншає коштів для підтримки в належному стані української частини аміакопроводу, що унеможливлює дотримання вимог екологічної безпеки.

До того ж прокачування аміаку, як і транзит природного газу, гарантує стабільні валютні надходження у державну скарбницю та забезпечує роботою тисячі українців. Якщо нинішні тарифи ОПЗ не зміняться, аміак від виробників піде в порти країн Балтії — Вентспілс і Силламяе, а Україна втратить транзитерів аміаку, а з ними — суттєві надходження до держбюджету. Під загрозою і репутація держави як надійного ділового партнера, стабільного й передбачуваного транзитера. Причому у відносинах з постачальниками аміаку та з його споживачами, більшість з яких — відомі світові компанії. У тому числі, з США, які є стратегічним партнером нашої країни на міжнародній арені.

Усі ці загрози суттєво посиляться після проведення запланованої приватизації ОПЗ за умови збереження нерегульованих і економічно не обгрунтованих нинішніх тарифів на перевалку аміаку. Як наслідок, ОПЗ диктуватиме свої правила, а державі залишиться збитковий Укрхімтрансаміак, який змушений буде виконувати довгострокові контракти та повністю залежатиме від волі потенційного приватного власника заводу. За таких умов Держпідприємство «Укрхімтрансаміак» приречене на збитковість, що буде безпосереднім наслідком бездіяльності АМКУ.

Для того, щоб цього не сталося, як зазначає автор звернення, необхідно провести повноцінне антимонопольне розслідування щодо неправомірних дій ОПЗ на українському ринку перевалки аміаку. При цьому не обмежуючись рекомендаціями, АМКУ має прийняти рішення, спрямоване на припинення фактів зловживання монопольним становищем та запобігання в майбутньому аналогічних порушень з боку ОПЗ — підприємство за зловживання монопольним становищем має бути покарано. Слід також встановити регульований, економічно обгрунтований тариф на послуги ОПЗ з перевалки аміаку та вести постійний антимонопольний моніторинг стосовно діяльності ОПЗ на ринку перевалки.

Громадський комітет Національної безпеки України обіцяє тримати на контролі хід розслідування. У свою чергу, редакція теж відслідковуватиме  дії Антимонопольного комітету України — органу, який першочергово покликаний здійснювати державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції та запобігати його порушенню.

Микола ТИЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»