Тих, хто наснажився ними, відвідавши в Києві VІІІ міжнародний салон «Модна лялька» в Міжнародному виставковому центрі на Броварському проспекті, — понад 10 тисяч. Маємо свої асоціації від мистецтва майстрів ляльок, цікаве не тільки дітям, а й дорослим, і ми, журналісти.

Крихітна лялечка Олени Князєвої — дівчатко з довгим волоссям у короткій сукенці — вмостилась упоперек чоловічої долоні, затуливши собою острівок його долі, яка прочитується по лініях руки для тих, хто обізнаний у хіромантії. Я — не з них і не зважаю на переплетіння ліній і те, що вони означають.

Про щось несподівано приємне мріє і це смпатичне створіння Наталі Скачкової.

Але згадала долоньку шестирічного хлопчика Нестора, в якій мініатюрні іграшки одна за одною мандрують із крамниці до його домівки, і кожна з них, коли він несе її в ручці, тоді захована від усіх, немов у мушлі.

Скільки ж ведмежих поколінь іграшкової родини Альони Головінської увічнило це фото?

Недавно Нестор отримав на дитячих змаганнях з плавання «срібну» медаль. Нагороду сприйняв без особливих емоцій. Зате його братик Назар (вони двійнята), котрому дісталася медаль «золота», хотів наступного дня причепити її до шкільного жакетика, щоб отаким уславленим красуватися на уроках, і його ледве вблагали відмовитися від цієї затії. Він тричі просив маму голосно прочитати в дипломі про його перемогу. І кілька разів перепитував по телефону бабусю, чи усім своїм друзям і знайомим вона розповіла про те, що онук подолав дистанцію в басейні найшвидше.

Круті тусовниці дослухаються до Тимура Зєлєєва: адже він їх створив.

Батько хлоп’ят теж долучився до відзнаки синів за спортивне досягнення: повіз обох до супермаркету, щоб купити їм те, що уподобають.

Домашні, зустрічаючи малих, просльозилися від контрасту. Назарову коробку заввишки з метр, із каркасами й різними деталями, з яких хлопчик мав спорудити палац черепашці-ніндзя, заносили до будинку втрьох: він завжди просив собі щось найбільше з іграшок, переважно конструкторське. Нестор прямував ніби й без нічого. Проте його очі сяяли радістю: у кулачку затиснув саме те, що хотів мати, — малесеньку мишку з твердої пластмаси, у 20 разів дешевшу за братове придбання, а вже наскільки дрібнішу… У магазині на татове «Вибери, синку, собі ще щось» відповів, що йому більше нічого не треба. Полюбляє маленьких іграшкових тваринок — тих, що з довгими хвостами. І ляльок, яких просить купувати, щоб ніхто не бачив, що це йому…

У світі є маленькі люди і крихітні лялечки.

Така несхожість іграшкових уподобань братиків наштовхнула мене на думку, що якби експонати виставки «Модна лялька» довелося розташовувати мені, відвідувачів при вході з одного боку зустрічав би численний гурт авторських ведмедів Альони Головінської, в якому зібрано кілька поколінь цієї родини клишоногих, а з другого — один-єдиний ведмедик коралового кольору Юлії Токаренко… Цей мій уявний дизайнерський ракурс — щоб поспостерігати, хто до чого прямував би найперше і з дітей, і з дорослих.

«Канікули янгола» Оксани Остапчук розчулять кожного.

Відьмочка з порцеляни й текстилю, гадаю, не на одну хвилину зупинила б біля себе і того чоловіка, на долоні якого сфотографована найменша лялечка, і шестирічного Нестора.

Красуня Мілани Шупи-Дуброви — тільки-но зі старовинного балу

Вона — з проекту Тамари Півнюк «Не фея», який авторка присвятила своїм «бойовим подругам: сильним духом, гордим, до біса привабливим, трішки оглашенним, по-котячому волелюбним і по-дитячому щирим». А от кому б віддали перевагу у своїх симпатіях ці чоловіки з різницею в літах — вродливій сучасній «не феї» на мітлі чи на кілька століть старшій від неї, хоч і ровесниці, замріяній красуні у кринолінах авторства Мілани Шупи-Дуброви з Миколаєва? 

Виставкові ведмедики й ляльки від 150 художників і майстрів з України, Естонії, Росії, Нідерландів, Франції — колекційні, антикварні, порцелянові, текстильні, сувенірні, авторські, ігрові. Тобто лише деякими можна гратися, іншими — прикрашати оселю в недосяжних для дітей місцях, бо розбити таку іграшку за 500 доларів і дорожчу небажано не лише за міркуваннями фінансовими, її художня цінність має свої критерії виміру. Проте такими мистецькими витворами на певній віддалі від них можна не тільки милуватися й захоплюватися, а також своєрідно гратися з ними і дорослим. В уяві, вигадуючи навкруг цих різноманітних лялькових персонажів їхній мікросвіт, долі й окремі обставини. Тим паче, для таких фантазій предметну наснагу отримуєш від авторів, адже їхні ляльки не нізвідки й ні про що. Як оповиті своїми історіями, що вгадуються вже в назвах, кумедна зворушлива текстильна лялька «З надією на Диво» Наталії Скачкової з Ялти; чарівні своєю безпосередністю малі дівчиська з колекції Оксани Сальнікової «Маленька подорож за великою мрією»; «Канікули янгола» Оксани Остапчук за мотивами картини художниці Світлани Арістової чи фантастичне попелясте курча з головою лошати Ірини Краус… Або ляльки з далеких епох, як будуарні в киянки Марини Акулінічевої, чи такі, що уособлюють сучасний бомонд, модну тусовку — як у Тимура Зєлєєва з Москви… А хто розуміється на тонкощах специфіки майстерності лялькарства, матиме насолоду і від багатьох деталей, непомітних для звичайного відвідувача.

Людмила ЯНОВСЬКА,
Світлана СКРЯБІНА  
(фото),  «Урядовий кур’єр»