Український прапор для Луганщини — не просто знак держави. За рік війни синьо-жовтий символ для багатьох людей наповнився сильними емоційними переживаннями і численними змістами. Він став символом надії, перемоги і миру. Тому й День Державного прапора для луганчан — не просто дата в календарі, як це було раніше, а свято, яке й відзначати треба відповідно.
Під час концерту в клубі прифронтового села Трьохізбенка зі сцени лунали пісні, а на ганку можна було чути постріли. Від пам’ятника козаку Кіндрату Булавіну, що постав у центрі села, до лінії розмежування лише кілометр. Волонтерську групу Help Army, яка об’єднала добровільних помічників і творчих людей з багатьох куточків України, у Трьохізбенці приймали особливо гостинно. А по закінченні концерту гості, місцеві жителі та військові залюбки фотографувалися разом.
«Це перший концерт у нас за весь трагічний рік війни. Нехай він стане передвісником мирного життя», — каже речник АТО в Луганській області Руслан Ткачук, який зараз виконує обов’язки заступника голови військово-цивільної адміністрації Трьохізбенки.
Помідори за гривню кіло
Настрої жителів цього села та решти навколишніх визначають можливості виростити та вигідно продати врожай з численних і добре облаштованих теплиць. Тож концерт ще не почався, а на ганку будинку культури вже зібралися активістки.
— Щойно перекрили міст на Слов’яносербськ, роботи немає. Продукцію, яку вирощуємо, продати не можемо. У нас помідорів зараз багато, за гривню кілограм. Кабачок за 50 копійок пропонуємо, та ніхто не бере. Вивезти нереально. До Сєверодонецька треба сім блокпостів подолати, — виступає від імені місцевої громади пані в чорних з люрексом брюках. — Обстріли тут постійні. А нам війна й тоді не потрібна була, а тепер і поготів.
Знали б оці сперечальниці, що закупників овочів, які таки зрідка заїжджають до села, зазиває сюди… представник військово-цивільної адміністрації!
— Люди тут працьовиті, у них багато теплиць, звикли продавати все вирощене в Слов’яносербську. Але зараз він на окупованій території, і дорога туди закрита. Люди скаржилися. Щоб їх підтримати, зазиваю сюди закупників овочевої продукції, — розповідає Руслан Ткачук. — Звертався до патріотичних сил Лисичанська, Сєверодонецька та Рубіжного, аби приїхали, закупили городину. Кілька вантажівок супроводжував сам. Тепер цю проблему вдалося розв’язати, навіть ціни на огірки-помідори дещо підскочили до нормальних.
Руслан Ткачук вирішив запропонувати місцевим жителям сушити всі овочі для продажу.
— У нас уже є партнери з Молдови, які ці сушарні робили, коли потерпали від придністровського конфлікту. Люди засушували все, що в них було на городі: від петрушки й укропу до огірків, помідорів, гарбузів. У Європі від цього просто в захваті — дуже корисне співвідношення поживних речовин та мінералів. Тепер їхні селяни туди всю свою городину продають, — каже представник влади. — Тож зараз тренер з Молдови проводить майстер-класи з цієї справи. Люди навчаються. Якщо вони візмуться за неї і буде продукція, подам в обласну адміністрацію програму, у межах якої зможемо подавати заявки на гранти від Європейського Союзу.
Хтозна, може, помідори з Трьохізбенки потраплять на стіл парижан чи берлінців?
Гучномовець — на центральну площу
Військові, які теж завітали на концерт, прислухаються до розмови. Але у суперечку з жінками не вступають. А от журналістові гарячково пояснюють:
— Якщо вчора ми на позиціях спіймали два ПТУРи (протитанкова керована ракета) з того боку, то, звісно, ми потім дали їм відповідь! А місцеве населення розмірковує, хто по кому стріляв!
— Але загалом люди до нас ставляться добре. Ми вісім місяців у Трьохізбенці, — розповідає піхотинець Василь з Полтавщини. — Скажімо, я родом із села, проблеми ці розумію, бо вони однакові скрізь. А ставлення старої влади до людей на Луганщині та на Полтавщині дуже різниться. У селян є розпайована земля. То їх же обдирали за цей пай! Стояли ми на Комашиному, з місцевою бабусею домовилися попратися-помитися, розговорилися. В неї 7 гектарів орної землі і 2 гектари пасовища. І за все їй на рік фермер платив лише одну тисячу гривень! У нас за три гектари фермер би заплатив 4 тисячі 300 гривень. Тому населення і було так налаштоване, — каже пан Василь з доблесної 9-ї роти «шостого бату». І філософськи підсумовує: — Інформаційну війну Україна програла давно…
А ось речник АТО на Луганщині Руслан Ткачук не згоден, що її ми програли. Він планує встановити на центральній площі села «дзвін» — рупор дротового радіо, який транслюватиме українські програми і новини. А потім хоче знайти десь ще зо три тисячі гривень і зробити своє ФМ-радіо, аби було що протиставити сепаратистській хвилі «Зелло», де навіть є підрозділ «Зелло-Трьохізбенка».
— Змінюватимемо свідомість людей, — упевнений Руслан Ткачук. — Трьохізбенка — доволі заможне село, тут у кожній третій хаті супутникові антени. Люди мають можливість дивитися все що хочуть. Але місцеві жителі втомилися від прямої пропаганди. Навіть під час представлення голови військово-цивільної адміністрації, коли один із представників влади почав говорити, що не треба тут махати прапорами та підтримувати Партію регіонів, здійнявся галас. Люди заявили, що не варто агітувати. Мовляв, ти тут поживи під обстрілами, тоді нам пояснюй.
— То ж що робити?
— Потрібно налагоджувати освіту, соціальний захист, гуманітарку поставляти і створювати робочі місця, щоб люди бачили, що Українська держава — сильна.
Варта стягів
Для того й концерт, аби на людей подивитися та себе показати. Тож тут і підспівували зіркам розважальних ТВ-шоу, і встигали про все наболіле переговорити. В цьому багатоголоссі я почула головне: Україна має бути єдиною, а Трьохізбенка і всі села довкола — Кряківка, Оріхове-Донецьке, Лопаскине, Лобачеве — й увесь Донбас мають бути її частиною. І всі разом — єдиною державою.
Жінки зі сльозами залишали залу та сердечно дякували організаторам й артистам за радість чути українську пісню. Отже, свято Державного прапора в Трьохізбенці вдалося. Можливо, синьо-жовті стяги із семи блокпостів, які розташовані по дорозі від Сєверодонецька до Трьохізбенки, візьмуть участь у виставці українських державних символів підрозділів АТО з бойовою історією, яка діятиме 23 і 24 серпня у міському Палаці культури нового адміністративного центру Луганщини.
— Ідея такої виставки виникла спонтанно. І ми вже зібрали багато полотнищ. Частина прапорів — то ціла історія, бо їх збирали волонтери під час поїздок в зону активних бойових дій упродовж минулого року. Сім’я волонтерів Кононових передала кілька знамен, які вони дуже цінують, бо з ними пов’язані важливі життєві миті. Будуть представлені на цій виставці й прапори батальйонів, котрі визволяли Сєверодонецьк. Їх волонтеру Тетяні Белянській подарували бійці, — розповідають активісти громадського руху «Очищення» Ірина Сафронова і Сергій П’ятниця. — Буде представлений і український прапор, який зберігає у себе боєць, котрий у складі миротворчих місій брав участь у подіях в Хорватії, а тепер визволяє Донбас. Частина стягів — це ті, які ми зібрали на блокпостах. Вони залишаться у нас, а з часом виставимо їх у музеї.
Про що розповідають прапори? Один із них під час «полону» в Луганську помітила на підлозі Вікторія Кононова, коли об нього витирали ноги «будівники нового світу», беззвучно благав про порятунок. І молода жінка, тільки-но дізналася, що готують її звільнення у межах обміну полоненими, пішла на ризик, обмотала ним власне тіло, сховала під одяг і врятувала. Зараз цей прапор можна побачити в музеї.
У День Незалежності та Державного прапора у Києві виставлять дев’ять знамен, з якими пов’язана багата історія нашої Батьківщини. Серед них буде і цей прапор, врятований Вікторією Кононовою.
Для виставки у Сєверодонецьку передали прапори великі і маленькі, пошарпані вітром і побиті осколками бойових снарядів. Є на них написи: Волноваха, Маріуполь, Світличне... Знамена допомагали визволяти ці населені пункти. А на трьох із них бійці, котрі зараз воюють на Луганщині, заздалегідь напишуть свої послання у майбутнє. Сподіватимемося, що символи нашої держави допоможуть людям розібратися із сумнівами своєї душі.
Ми в Google+