На зорі становлення незалежної України у 1989—1991 роках прапор був символом народження нового суспільства і Героїв, що піднімали його в боротьбі з тоталітаризмом. Нині синьо-жовте знамено майорить над усіма державними, й не тільки, установами. Із прапором вільної держави України захищають від російського агресора українські землі наші герої-бійці. Із прапором ідуть у бій, із прапором, на жаль, гинуть.

Багато фактів вказують на непросту історію відродження державних символів України в містах і селах Вінниччини до проголошення синьо-жовтого знамена Державним прапором України. Про силу духу і героїзм українців наша розповідь.

Перші ластівки

Дії Валентина Попика та Віктора Пацанівського, учнів Барського СПТУ, жителів Мурованих Курилівців, ще мають оцінити історики і краєзнавці. Саме ці хлопці в ніч з 8 на 9 травня 1989 року своїм вчинком закликали українців до пробудження. Тоді на башті будівельного крана новобудови на вулиці Леніна, 59, прикріпили синьо-жовтий стяг, який протримався до 10.00, доки розпочалася демонстрація, присвячена дню перемоги.

7 листопада 1989 року на цьому самому місці Іван Приймак і Юрій Шевчук удруге підняли національне знамено. Чим закінчилися зусилля мурованокурилівців 24 серпня 1991 року, нам добре відомо.

За свідченнями Галини Войналович, перший синьо-жовтий прапор у Барському районі замайорів на електричному стовпі в центрі села Ялтушків після установчого з’їзду Народного руху України (вересень 1989-го). Прапор виготовив і вивісив рухівець Гринішин. Знамено було на видному місці цілий день тому, бо висіла табличка «Об’єкт під напругою!»

Зарясніли синьо-жовті прапори в Барі в ніч з 6 на 7 листопада 1989 року, в переддень сумнозвісних подій 1917-го в колишньому Петрограді. При в’їзді в м. Бар з боку Вінниці на стелі було встановлено національний прапор, а нижче під ним розміщенно напис: «Ще не вмерла Україна!» На стелі на честь будівництва газогону Уренгой — Помари — Ужгород з’явився напис «Борітеся — поборете!», а радянський прапор перефарбували на синьо-жовтий. Організували це Олександр Шинкаренко, Валерій Ходор, Олег Живалов. Цього вечора синьо-жовті прапори з’явилися над стоматологічною поліклінікою, педагогічним училищем і на освітлювальній вежі міського стадіону. Це зробили Віктор Томчак, Олег Живалов, Віктор Мацьков.

Восени цього року виповниться 31 рік відтоді, коли у селі Шабельня Іллінецького району було піднято синьо-жовте знамено. Сталося це з ініціативи вчителя історії місцевої школи Геннадія Дімарова, що усвідомлював розпад колишнього СРСР і вирішив бути солідарним з тими провісниками революційних змін, які жили і діяли в усіх великих і малих містах України. Він вивісив на своєму помешканні синьо-жовтий прапор. Одразу ж до райкому КПУ в містечко Іллінці викликали колишнього директора шабельнянської школи і звеліли провести відповідну роботу з Г. Дімаровим, щоб зняв прапор — символ українського буржуазного націоналізму і більше такого не робив.

Прапор зняли. Різні розмови поширювалися тоді на Іллінеччині про вчинок Геннадія Дімарова. Хтось ним захоплювався, а хтось називав диваком. Однак всевладний час розставив всі крапки над «і», й ми нині гордимося нашим синьо-жовтим знаменом — одним з державних і національних символів України.

Рух уперед

8—10 вересня 1989 року 44 вінничани взяли участь у роботі установчого з’їзду Народного руху України в Києві. За тиждень до цього, 2 вересня, члени Вінницького осередку Руху провели півторатисячний мітинг, на якому вперше було піднято синьо-жовтий прапор. Його розгорнули члени Української Гельсінської спілки В. Підпригорщук та В. Івасунько. За це місцева міліція заарештувала активістів Руху і знамено.

У вересні 1989-го Петро Карпенко і його побратим Володимир Качур, робітники Ковалівського цукрового заводу в Немирівському районі, вночі без спеціального спорядження піднялися на 65-метрову заводську трубу і прикріпили там синьо-жовтий прапор.

Про доленосні зміни в житті України засвідчили події початку 1990 року, коли синьо-жовте знамено стало дедалі частіше з’являтися в інформаційному і зоровому просторі громадян. Зі слів Миколи Самборського, підприємця із смт Браїлів, уперше прапор на Жмеринщині піднято у квітні 1990 року, коли створювали місцеву організацію Народного руху України. Масовий похід Жмеринкою із прапорами та делегаціями з Вінниці і Львова організували у липні того самого року, коли в центральному парку проводили перший мітинг Руху. Він завершився ходою з парку до центру міста, де люди з радістю й подивом зустрічали колону.

Ще одним населеним пунктом, де над помешканням замайорів синьо-жовтий стяг, було село Брицьке Липовецького району. 8 травня 1990-го місцевий фермер Володимир Турбовець (трагічно загинув за нез’ясованих обставин у листопаді 2018 року) першим у районі підняв прапор на телевізійній антені власного будинку. Як член Української Гельсінської спілки Володимир Турбовець мав змогу придбати синьо-жовте полотнище високої якості (збереглося досі). І як тут не пригадати слова Великого Українця «Найшовсь-таки один козак із міліона свинопасів» (Тарас Шевченко, «Юродивий»).

8 травня 2019 р. місцева громада с. Брицького вшанувала пам’ять Володимира Турбовця, встановивши й освятивши меморіальну дошку на фасаді місцевого будинку культури.

28 квітня 1990 року, ділиться спогадами Леонід Козачун, житель с. Бабчинці Чернівецького району, він із друзями Володимиром Синчишиним, Василем Писарським, Володимиром Гоцуляком, племінниками Олександром Стадніком та Сергієм і Олександром Ковалями підняли біля бабчинецького будинку культури синьо-жовтий прапор. Підняли ми його на щоглі біля центральної дороги, там встановили стенд «Рух інформує» й організували цілодобову охорону прапора.

Операція «Знамено»

Встановлення прапора на 12-метровій щоглі навпроти Вінницького міському КПУ 4 вересня1990 року було схоже на військову операцію за участі міліції та спецзасобів. Вона успішно завершилася для ініціаторів цієї акції членів міської організації руху ім. Василя Стуса Любові Гуслякової, Володимира Мазура, Володимира Зайця та інших. Те місце, де відбувались ці події, нині мало відоме вінничанам і не доглянуте. Тут можна встановити пам’ятний камінь (знак) з відповідним написом і в День прапора щорічно піднімати, як і 30 років тому, синьо-жовтий стяг, слухати очевидців і учасників тих героїчних подій.

У вересні 1990-го, розповідає Валерій Следь, патріоти України встановили в центрі міста Могилева-Подільського щоглу з національним прапором України. Того вересневого дня в центрі Могилева-Подільського зібралися десятки людей, щоб побачити на власні очі, і питати в когось дозволу було нерозумно. Залишалося скористатися дуже дієвим прийомом, який полягав у великій точності й злагодженості дій.

Це мало такий вигляд: навпроти міськради двоє чоловіків дуже енергійно копали яму, двоє носили цементний розчин, інші принесли щоглу. Через 20 хвилин щоглу встановили, залишилося повісити прапор. Прийшли люди з драбиною, і Анатолій Анцибор вішав прапор. Та щогла гнулася, і дві спроби були невдалими. Повісити прапор вдалося Сергієві Ліщинському.

Для наступної публікації залишаються події, пов’язані з відродженням синьо-жовтого знамена до серпня 1991 року в Тульчині, Вінниці, Шаргороді, Калинівці, Хмільнику, Тростянці, Гайсині, Літині інших населених пунктах Вінниччини.

Василь ШПИЧКА,
член Всеукраїнського культурно-просвітницького товариства «Меморіал»,
для «Урядового кур’єра»

Зі спогадів вінничанина Володимира Осипчука:

«21 жовтня 1990-го — незабутній час! Цілу ніч Лариса шила шовковий синьо-жовтий прапор розміром 6м х 3м. Вранці разом з друзями-однодумцями освятили його у Преображенському соборі і урочисто на руках пронесли прапор вулицею Леніна до міськвиконкому. В натовпі людей, які супроводжували, дехто хрестився і благословляв, а дехто — проклинав.

Коли синьо-жовтий стяг замайорів на свіжому осінньому вітрі, патріоти України не могли стримати сліз.

Чиновники з міськвиконкому стояли на сходах, спостерігали і насмішкувато говорили: «Корнієнко захотіла в історію!» Як виявилось, вони були праві — Лариса Корнієнко справді навік увійшла в історію становлення Незалежності України у Вінниці, що й засвідчують матеріали (на знімку ліворуч) Вінницького краєзнавчого музею».

Насамкінець. Історію народу формують прості громадяни, яких ми повинні знати, пам’ятати, пишатися їхніми справами. Шануючи багатовікову історію українського державотворення, державної символіки незалежної України для виховання поваги громадян до державних символів України маємо на честь Незалежності України відзначати Героїв, що підняли синьо-жовте знамено до проголошення Акта незалежності України. Варто вшанувати місця підняття державного прапора пам’ятними знаками, вписавши день, місяць і рік та з чиєї ініціативи це було зроблено. Слід організувати експозиції в музеях, показати на туристських картах і маршрутах. А щорічно до Дня Державного прапора проводити заходи на місцях його підняття за участі свідків та учасників до проголошення Акта про незалежність України.