Про реформи говорить нині навіть ледачий, а головне — ледачий найбільше. Чому? «По-модньому» — сказано замість зроблено. Це латинське слово у всіх європейських мовах означає зміни — від ремонту житла до ремонтів суспільно-економічних.  

Чому  на ремонт квартири треба майстрів і підсобників — бригаду, а в державі — донедавна лише демагогів і бовкачів? Реформи в охороні здоров’я народ відчуває у скороченні мережі лікарень, зникненні дешевших вітчизняних ліків, нестачі вакцин, скороченні до мінімуму та неопалюванні вагонів електричок, для прикладу Львів — Трускавець з великим пасажиропотоком до Стрия, Дрогобича і міста-курорту.

 Навіщо народ виходив на Майдан, чого сподівався? Змін на краще.  Романтики назвали це Революцією гідності. Та навряд чи хто з народу України гідно почувається, їдучи в електропоїзді на одній нозі, не може сплатити за опалення та електропостачання, символічно отримує підвищену мінімальну зарплату і реально — інфляцію та підвищення цін. 

Гідність — це пошанування в родині, на робочому місці, доступність до заходів культури і в культурі ставлення кожного чиновника до платника податків і того, хто створив колись блага нинішнім. Що змінилося з 1990-х, коли стукала не в одні двері, прохаючи незрячому батькові відновити дротове радіо. Дрібниця? А це мало б бути мережею важливого державного оповіщення населення, а для  старого батька — ще й єдиним вікном у світ і найбільшою радістю життя, до якого дитиною пройшов через концтабір, мав у трудовій книжці понад 40 подяк, премій за відбудову і мирну працю. Не зважали на такі заслуги, не знайшлося для пересічного громадянина шматка дроту, кимось безкарно вкраденого.

Нещодавно посеред зими відключили електроенергію «на плановий ремонт» на вулиці Івана Франка в Дрогобичі. У помешканні холод. А що робили ціле літо, весну і в теплі дні осені? Складали графік! Теоретично розкинувши на дні року, не думаючи, а як проживе цей зимовий день конкретна людина, співвітчизник? Епідемія, перепрошую за вислів, наплювацького ставлення одне до одного в нас жодній реформі не піддається.

На київський номер телефону прямої лінії енергетичної компанії та на засекречений Львівобленерго, але таки здобутий, додзвонитися не змогла. Телефонувала на урядову і Львівської облдержадміністрації. Висловила пропозиції, як тепер кажуть, «по-модньому» європейські: щоб планові відключення і гарячу інформацію повідомляли споживачам у телефонному режимі, через інспекторів, що мають свої дільниці й до яких старша людина швидше дійде по інформацію, ніж на сайти. На вулиці навіть у місті, не кажу про села, навряд чи половина жителів мають інтернет, а ще менше здогадаються цей сайт шукати.Місяць тому снігопад обірвав ветхий, штукований-перештукований телефонний дріт. Платимо справно десятиліттями. Раз за півстоліття змінили стовпи. На щастя, тепер легше додзвонитися у столичний офіс Укртелекому. Прийняли заявку, пообіцяли результат за 24 години. Який? Підтвердили те, що я їм і сказала: «Обрив». Відремонтувати пообіцяли за два тижні й спочатку записали відповідну дату. Згодом обіцяну змінили на іншу — пересунули на місяць. Якби прибули на місце поломки, то хоч би скрутили  ці дроти, може, запланувавши згодом замінити провід. Ет, ні — імітують діяльність, переставляючи терміни або й списуючи бензин, наряди на виїзди.

Мучить сумління, що просила, мовляв, родина учасника бойових дій, старші люди...  А на загал і по-людськи — мама старенька,  оплачує телефон, хоче зателефонувати, як звикла, на швидку, до дільничного лікаря і часом до подруги. Дарма, у головному — в свідомості — все без реформ. А на них же мільйонів не треба! Тільки більше совісті, старань і уваги до співвітчизників. Як до свого батька. Тоді й наші фінансові ресурси щонайменше подвояться.

Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»