Їхнє життя легким не назвеш. У 1940-х комуністичний смерч вирвав їх із рідної землі і розсіяв світами. Але вони  не загубилися, збираються в Україні, деяких інших державах на фестивалі своєї культури. Чи не найбільший з них  у перші вихідні серпня відбувся неподалік міста Монастириськ, що на Тернопільщині.

До Світової федерації українських лемківських об’єднань, яку  очолює  відома співачка Софія Федина, входять організації з Польщі, Словаччини, Сербії, Хорватії, Канади та США. У цьому переліку є країни, в яких лемки були автохтонами, і ті території, куди найзахідніших українців занесло.

Лише протягом 1945—1946 років за угодою між урядом тодішньої УРСР і Польщею про евакуацію українського населення з території Польщі  депортували понад 483 тисячі осіб. Тих, які залишилися на Закерзонні, а це 140 тисяч людей,  під час сумнозвісної акції «Вісла» комуністична влада  переселила далеко на захід Польщі.

Зрештою, депортація 1944—1946 років та операція «Вісла» 1947 року досі ні в Україні, ні в Польщі не визнані злочином проти українського народу. За словами Софії Федини, вже неодноразово надсилали звернення до Верховної Ради, щоправда, попередніх скликань, і тоді не вистачало голосів для позитивного голосування. 

Софія Федина, голова Світової федерації українських лемківських об’єднань, з бійцями АТО на фестивалі. Фото автора

«Це було не переселення з Польщі, а депортація, вигнання, винищення, вбивства та смерть», — каже голова Тернопільської облдержадміністрації Степан Барна.        

Софія Федина вважає, що цей злочин чинила не сучасна польська влада, а тоталітарний комуністичний режим, який діяв як у Польщі, так і в тогочасній Україні: «І нам треба засудити однозначно цей злочин, аби він не повторювався в майбутньому». Як відомо, тоді  лемків закинули на Донбас. Рівно на сімдесяту річницю  вимушеного переселення  села Карла Лібкнехта, Переможне, місто Лутугине, що на Луганщині, накрили «гради»,  багатьох лемків, які допомагали нашим десантникам у Луганському аеропорту, розстріляли, інші мусили тікати.

Ґазда з ґаздинею фестивалю Ігор Дуда й Лідія Плахтій. Фото автора

На фестиваль   приїхали лемки  з різних  країн. Іван Лаба свого часу був головою центральної ради Союзу українців-русинів Словаччини. Каже, в його країні організовують багато свят української культури.

А ось геолог за фахом Володимир Павук майже  півстоліття живе у Новосибірську. Каже, що кожен  четвертий  містянин має українське коріння. Тому й  активно  діє в місті українська національно-культурна автономія  «Лелека». Її учасники і в роки російської агресії  організовують «концерти, на які приходять сотні людей, підносять українську культуру,  вбираються у вишиванки». Торік їм вдалося відкрити пам’ятник Тарасові Шевченку.

Майже всі дійства  «Дзвонів Лемківщини»  відбувалися в скансені «Лемківське село». Зокрема очільник області Степан Барна вручив відзнаки   бійцям АТО і волонтерам, нагадавши, що понад 3,5 тисячі краян нині захищають  нашу державу. Згідно з указом Президента України, орден «За заслуги» ІІІ ступеня  отримали директор Тернопільського художнього музею газда фестивалю Ігор Дуда та отець-капелан Іван Гуня. З Тернопілля майже 50 священиків стали військовими духівниками. Зачитали й привітання глави нашої держави учасникам «Дзвонів Лемківщини».

Удома не встиг кукурудзу потеребити — хіба це лихо? Тут упораюся. Фото автора

За два дні на сцені виступили понад 60 творчих  колективів і виконавців, а своїми роботами  дивували ледь не 70 майстрів народної творчості з усієї країни.

Та найголовніше і найсокровенніше дійство фестивалю —  запалення лемківської ватри. Цього серпня її вогонь спалахнув у вечірніх сутінках.