У Полянській територіальній громаді на Закарпатті досягли чи не найбільшого серед громад області зростання показників у різних галузях. І найголовніше, що це не завдяки субвенціям із центру. Як полянці господарюють, використовуючи на повну природні ресурси й людський потенціал, разом з учасниками всеукраїнського прес-туру дізнавався кореспондент «Урядового кур’єра».
Підходячи до двоповерхової будівлі Полянської сільської ради, журналісти застигли від здивування. Ідеально вирівняним газоном розгулювало… щось велике, схоже на жабу. Розгадка настала після пояснення сільського голови Івана Дрогобецького. «Не дивуйтеся, це робот, наш автоматичний наглядач за газоном».
Розумний косар був далеко не останньою річчю, яка подивувала у Полянській громаді на Мукачівщині. Створена 2016 року, тривалий час — аж до торішніх всеукраїнських виборів 25 жовтня — залишалася однією з тих шести, що діяли на Закарпатті.
«Ми організувалися, — розповідав голова цього органу місцевого самоврядування Іван Дрогобецький, — попри великий спротив тодішнього голови облдержадміністрації Геннадія Москаля.
Розумний косар упорядковує газон
Він не бажав відпускати громади у вільне плавання і всіляко протидіяв їхньому створенню, очевидно, не бажаючи випускати віжки фінансового контролю. Лише надзусиллями вдалося вирватися з тих міцних обіймів».
Уже через рік після створення жителі дев’яти населених пунктів, які попервах входили до складу громади, відчули позитив об’єднання. Бюджет, який завдяки субвенції і власним надходженням зріс на мільйони гривень, дав змогу взятися за найболючіше — розбиті дороги та занедбаний стан об’єктів соціальної сфери. Їх почали ремонтувати у донедавна покинутих напризволяще віддалених селах. Дороги довели до ладу, і тепер хоч би до якого найвіддаленішого села їхати, всюди під колесами м’яко шурхотить асфальт.
Нині у Полянську громаду входять уже 13 населених пунктів, у яких майже 14300 жителів. Але на тлі десятків інших, численніших, які живуть у комфортніших географічно-кліматичних умовах, вона безумовний лідер.
Однак в оцінці вигідності свого розташування ця громада ламає стереотип, який склався на Закарпатті. Тут вважають кращою для господарювання низинну зону, де і тепліше, і придатної для обробітку землі більше. Ця місцевість лежить вище над рівнем моря на 230—400 метрів (село Родникова Гута — майже на пів тисячі метрів і має статус гірського). І підсумки їхньої діяльності спростовують усталені думки про те, де вигідно чи не вигідно.
Їхнє багатство — мінералка
Поняття «надра» для Полянської громади зводиться насамперед до родовищ мінеральних вод. 18 санаторно-курортних закладів мають ліцензії на використання лікувальних мінеральних вод. Від них надходить левова частка коштів. Для прикладу, санаторій «Квітка полонини», який щороку перераховує до бюджетів різних рівнів понад 20 мільйонів гривень (рекордсмен за цим показником серед усіх оздоровниць області), вагомо поповнює і місцеву скарбницю. Разом з оздоровчими закладами на території громади діють чимало підприємств з розливу мінеральної води. Вони теж сплачують місцеві податки і збори.
В основі успіхів — використання місцевих можливостей і ресурсів. Ідеться про ті ресурси, які полянцям подарувала природа, а саме надра та сприятливі умови для відпочинку й оздоровлення. Дуже важливо, що ці ресурси не вичерпуються, вони відновлювані. Потрібно лише дбати про те, щоб зберігати їх: не виснажувати свердловини й не забруднювати довкілля.
Лідер за туристичним збором
Ще десять років тому у Поляну та довколишні населені пункти приїздили гості з Кривого Рогу, Дніпра, Харкова. Нині географія змінилася: основна кількість відпочивальників приїжджає із Києва, Львова, Одеси, Черкас. З-за кордону гостей поки що обмаль: корективи внесла пандемія.
Нинішні гості Поляни й довколишніх сіл, як показує практика, належать до категорії далеко не бідних. Вони часто віддають перевагу місцевому курорту перед розкрученими закордонними. Недарма у місцевих останніми роками побутує такий жарт: «Багаті їдуть у Поляну, а бідні — в Домінікану».
Загалом кількість туристів і рекреантів, що приїжджать у Поляну й інші населені пункти, протягом року сягає 70 тисяч. Стільки гостей багатьом громадам може лише наснитися. Поряд із санаторіями і профілакторіями на території Полянської громади є готелі, мотелі, хостели, садиби. Їхні гості приїжджають на відпочинок, а не лікування. І до слова, перших значно більше, ніж других.
Щоб від перебування гостей отримувати вигоду для бюджету, доводиться попрацювати. Величина туристичного збору немаленька: готелі й інші суб’єкти господарської діяльності, що приймають туристів, сплачують 20 гривень за день перебування кожного гостя. Але цей збір сам по собі не лягає в місцеву скарбницю: за нього треба поборотися.
І саме за цим показником Полянська громада — лідер в області. Щороку цей податок поповнює бюджет громади в середньому на 4,5 мільйона гривень, що становить близько третини загальнообласного показника. Торік під час пандемії полянці зібрали навіть більше, ніж уся область. В першому кварталі цього року вже отримали від туристів 1,8 мільйона.
Свій внесок дають і садиби
Свою рибку в загальному потоці туристів і відпочивальників виловлюють і сільські садиби. Загалом, як повідомив сільський голова, 80% місцевих живуть із доходів від приймання туристів. Вони не зареєстровані як підприємці, але теж заробляють добре. Ходити за кожним і стежити, щоб відраховували частку в бюджет громади, — цього ніхто не робить. Однак влада не дозволяє ситуації розвиватися самопливом, а намагається впорядкувати її. Тож керівництво громади вдається до всіх можливих дозволених законом засобів. Для прикладу, екскурсоводів, які раніше перебували в тіні, змусили зареєструватися приватними підприємцями. Усі вони мають спеціальні посвідчення і працюють легально.
Хто і скільки приймає гостей, теж з’ясувати нескладно. Адже люди реєструються і пропонують послуги у пошукових загальнодоступних системах. Там вказано, хто і скільки приймає, з чого можна вирахувати приблизний рівень доходів. Тож, за словами Івана Дрогобецького, власникові садиби підраховують, яке навантаження на сільську інфраструктуру (питна вода, каналізація, вивезення сміття тощо) створюють гості. Отже, у її розвиток і вдосконалення потрібно вносити свою частку. Переконані фактами, власники садиб погоджуються і щомісяця перераховують певну суму (100 або більше гривень) за кожне ліжко-місце в оселі.
Реконструюють і будують
На зустрічі з журналістами Іван Дрогобецький словами не обмежився, а запропонував самим пересвідчитися, що всі вони повністю підтверджуються. Ми побували у приміщенні шкільної їдальні. Її ремонтують, і восени вона стане до ладу. До слова, всі учні в Поляні від першого до четвертого класу харчуються без оплати, а у старших класах — більшість. Фінансувати ці витрати взялася громада.
Візит на стадіон у центрі Поляни викликав хвилю емоцій. Зелений газон у такому стані, що хоч цієї хвилини тут можна проводити міжнародні змагання. Рівнесенько і коротко підстрижений, він створював враження, немовби перед тобою картина в форматі 3D, а не реальний об’єкт. На запитання, як так ідеально підстригли газон, Іван Дрогобецький з усмішкою відповів: «Це треба робити щодня, як і поливати».
Очільник громади супроводжував нас і до місцевого ЦНАПу. Його зведено за державні кошти — завдяки виграному гранту на 11,6 мільйона гривень. Перелік адмінпослуг, які надають в основному офісі, вже перевищив 250. Серед них видача паспортів з електронними чипами і багато інших, не доступних для таких закладів у сусідніх громадах. По надання окремих видів послуг до полянців звернулися й інші територіальні утворення області. Для цього укладено відповідні угоди.
Серед новобудов — інклюзивно-ресурсний центр. Його відкрили у відновленому приміщенні початкової школи в селі Плоске. Там навчаються понад півтора десятка дітей з особливими освітніми потребами. Батьки учнів, які ходили до місцевої школи, не нарікають: їхніх дітей підвозять на навчання у центральне село громади. Тривалість поїздки сюди шкільним автобусом — кільканадцять хвилин, а рівень викладання й виховної діяльності у загальноосвітній школі значно вищий.
На черзі в Поляні — каналізування стоків. Це питання багато разів було на порядку денному, однак лише тепер підійшли до втілення планів у життя. Про необхідність каналізувати стоки в селах, на території яких із надр надходить цілюща мінералка, ніколи і ні в кого не виникало сумнівів. Однак лише тепер є підстави говорити, що цей задум буде реалізовано. Це дозволяють і наявність власних коштів, і сприяння держави, яка не залишилася осторонь. На завершальному етапі затвердження проєкту відведення стічних вод. А очищуватиме їх санаторій «Квітка полонини», який має для цього споруди достатньої потужності. Тож, за словами директора цього санаторію Павла Ганинця, загрози забруднення родовищ мінеральних вод органічними рештками не буде.
Співпраця з лісівниками нульова
Із 24,2 тисячі гектарів загальної площі земель громади понад дві третини займають лісові угіддя.
«Це, з одного боку, добре, бо в нас повітря хороше, а в сенсі господарювання для нас — самі нулі, — розповідав Іван Дрогобецький. — У лісовому господарстві відбувається щось незрозуміле, й органи місцевого самоврядування не мають жодного впливу на це. У центрі влаштовують біржі із продажу лісу, формуються лоти і деревина йде повним ходом. Тим часом коли ми хотіли придбати в лісівників десять кубометрів для людини, в якої згоріла хата, то виявилося, що ціна з 3 тисяч зросла до 8 тисяч за кубометр. З’ясували, що якийсь бізнесмен з-за кордону викупив усі лоти хвойної деревини, і тепер торги за нею відбуваються через якусь незрозумілу фірму-прокладку. Внаслідок цього вартість такої деревини підстрибнула майже втричі і вже наздоганяє дуба».
Побутує думка, мовляв, гірським населеним пунктам добре, бо в них довкола багато лісу і від нього доходи. Насправді, за словами Дрогобецького, цього нема. Свого часу Кабінет Міністрів ухвалив рішення, що від рубок головного користування 37% відрахувань отримуватимуть місцеві бюджети. Однак лісівники почали маскувати головні рубки під санітарні, а з них надходження у сотні разів менші. Тож оточена лісами наша громада від такого сусідства не одержує фактично нічого.
Ще чимало проблем створюють складнощі в розвитку громади. На думку голови, роль держави в діяльності закладів соціальної сфери значно менша, ніж мала б бути.
«Від нас вимагають активно розвивати цю сферу, розширювати спектр послуг, забуваючи про роль у цьому держави. Виходить, що функції опікуватися соціальною сферою нам передали, а про фінансові можливості для їх виконання не подбали. Для цього потрібно не звужувати, а навпаки, розширювати базу оподаткування на користь громад», — міркує Іван Дрогобецький. До думки члена правління Всеукраїнської асоціації сільських і селищних рад, мабуть, варто дослухатися.
Насамкінець. Однак проблемні питання в житті Полянської громади, на нашу думку, не можуть затьмарити її успіхів і поступу в підвищенні добробуту місцевих жителів, якого досягли за останні п’ять років завдяки вмілому використанню людських можливостей і місцевих ресурсів. Ідеться про ті ресурси, які полянцям подарувала природа, а саме надра та сприятливі умови для відпочинку й оздоровлення.
Із думкою, що ці ресурси здатні відігравати в поліпшенні життя громад основну роль, журналісти попрощалися із привітними й відкритими до спілкування полянцями. Прощалися зі словами: «Чекайте нас у себе на відпочинок».
Ми в Google+