Дмитро КОЛЄСНІКОВ,
міністр промислової політики

Державні підприємства реформують

- Дмитре Валерійовичу, що вдалося зробити за час, відколи ви очолюєте Міністерство промислової політики? Чи визначена вже стратегія розвитку промисловості та пріоритетні галузі?

- Можна багато говорити про досягнення нинішнього уряду, та найкращий приклад для цього - ситуація в промисловості. Лише цього року обсяги промислового виробництва зросли на понад 13%, а кількість рентабельних підприємств - на 10% (до 50% від загальної кількості). Завдяки системному підходу міністерства до погашення боргів підприємств зменшується заборгованість із зарплати. Вона повністю ліквідована на таких стратегічно важливих підприємствах, як "Сумихімпром", Запорізький титано-магнієвий комбінат, завод ім. Малишева тощо. Працюємо і над реформуванням державних підприємств. Адже для подальшої ефективної роботи треба знати, які з них високофункціональні, а які зовсім неліквідні; завершити процеси з банкрутства та ліквідації, а деякі підтягнути. Саме тому ще одним напрямом нашої роботи є підвищення їхньої інвестиційної привабливості та запровадження нових інноваційних технологій. Наша продукція має бути якісною, конкурентоспроможною та цікавою для потенційних партнерів.

Стратегія подальшої роботи - повне подолання збитковості промислового комплексу. Однією з пріоритетних галузей визначений оборонно-промисловий комплекс (ОПК). Авіапром і машинобудування є не менш перспективними і їх треба розвивати.

- Які підприємства, попри кризовий час, утримуються на плаву, розвивають виробництва та нарощують потужності? Де найбільше підприємств-боржників та банкрутів?

- За дев'ять місяців роботи найвищих показників досягли підприємства хімпрому - понад 40%, машинобудування - майже 30%, металургії - 12,7% та оборонної промисловості - 7% (порівняно з аналогічним періодом 2009 р.). Загалом найрентабельнішими нині є підприємства ОПК - "НВК "Іскра", Жулянський завод "Візар", Машинобудівний завод "ФЕД", "Антонов", "Зоря-Машпроект", "Електроважмаш". Вони працюють прибутково, постійно нарощують обсяги виробництва та реалізації.

Проте існують і збиткові виробництва, що лише нагромаджують борги. Мінпромполітики склало графік на 2010 р. із реорганізації та ліквідації 88 таких підприємств. Щодо боржників і банкрутів, то вони є майже в усіх галузях. Я б не став котрусь із них виділяти. Можу лише констатувати, що більша частина боргу із зарплати зосереджена на підприємствах-банкрутах. Решта - понад 70 млн грн -припадає на підприємства ОПК, майже 3 млн - на хімічну галузь і ще мільйон - на інші. До цього ми підходимо системно, зокрема, в міністерстві створено спеціальну комісію, що відслідковує стан заборгованості на підприємствах. Я особисто її очолюю. Бо як може працівник, який не одержує вчасно зарплату, жити, за що він має купляти їжу та одяг, усе необхідне собі й родині? Саме тому знаю кожного керівника підприємства, де є хоча б одна гривня боргу із зарплати. На цей час уже вісім з них залишили свої посади за безвідповідальність перед людьми. Це лише початок, і продовження буде обов'язково.

ОПК поділять на дев'ять структур

- В одному з інтерв'ю ви заявили про потребу реформування оборонної промисловості, її структурного переформатування. Що зроблено у цьому напрямку? Що це за структури?

- Справді, ми плануємо реформувати систему управління підприємствами галузі, створивши вертикально-інтегровані структури. Оскільки за бюджетні кошти проблем ОПК не розв'язати, тому слід шукати форми прозорого державно-приватного партнерства. Безумовно, робити це необхідно під контролем держави. Заснувавши нові інтегровані науково-виробничі об'єднання, зможемо вдосконалити систему управління підприємствами, проведемо їхню реконструкцію та технічне переоснащення для освоєння нових видів продукції.

За планом реформування галузі, затвердженим Кабміном, передбачається створення дев'яти таких об'єднань - з авіабудування, суднобудування, протиповітряної і протиракетної оборони, високоточних засобів ураження та боєприпасів, бойових броньованих машин, артилерійського та стрілецького озброєння, спеціальної хімії та інформаційно-розвідувальних систем і забезпечення централізованого управління Збройними силами.

Сьогодні вже організовано й успішно діє науково-виробниче інтегроване об'єднання в авіабудівній галузі - Державний авіабудівний концерн "Антонов", до якого входять держпідприємства "Антонов", "Харківське державне авіаційне виробниче підприємство", "Завод 410 ЦА". Наразі проекти статутів і постанов уряду про створення ще трьох інтегрованих структур перебувають на погодженні Кабміну. Йдеться про державні концерни "Протиповітряної, протиракетної оборони та захисту морського кордону "Зеніт", "Високоточної зброї і боєприпасів" та "Інформаційно-розвідувальних систем".

- А скільки підприємств в Україні працює на оборонку? В якому вони стані? Адже за оцінками Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру, Україна втрачає ринок озброєнь. З чим це пов'язано?

- В Україні на оборонно-промисловий комплекс працюють 143 підприємства, 122 з яких державні, 16 - казенні і 5 -приватні. У першому півріччі 2010 р. обсяг експорту становив 4,6 млрд грн. Продукція експортується у понад 40 країн світу, значна частина з яких - країни Азії, понад 10 -Європи, 6 - Африки, а також країни Близького Сходу та Америки.

Щодо ринку озброєнь, то це питання нерозривно пов'язано зі структурою ОПК. За нинішніх умов особливо актуальною є міжнародна співпраця у виробництві спільного озброєння та військової техніки. Об'єднання з компаніями технологічно розвинених країн світу відкриває додаткові джерела фінансування галузі, зменшує вартість військової техніки для власних потреб тощо. Щоправда, для України, де майже всі підприємства ОПК є державними, така співпраця ускладнена. Ми вивчили ситуацію на кожному з підприємств галузі і вже взялися за розробку законодавчих актів щодо їх корпоратизації.

Світовий ринок освоювати у тандемі

- Нещодавно підписано угоду про створення СП на базі вітчизняного "Антонова" з російською ОАК: як оцінюєте перспективи подальшого розвитку вітчизняного авіапрому?

- СП має запрацювати вже наступного року. Наразі розробляються статутні документи. Його створення зумовлене більшими можливостями розвитку через консолідацію зусиль зі східним сусідом - доступу до дешевих кредитних ресурсів та нових ринків збуту. У результаті кількість літаків, що випускатимуться на українських підприємствах, зросте. За попередніми підрахунками, вже наступного року вийдемо на виробництво 8-9 літаків на рік, тоді як нині випустимо лише чотири, а через рік-два випускатимемо понад 20.

- Подейкують, що подібна угода буде підписана з РФ і у сфері суднобудування після того, як буде створена вертикально-інтегрована структура. Чи це так? На яких умовах і що це дасть Україні? Чимало експертів оцінюють створення СП і з авіапрому, і з суднобудування, як зраду інтересів України. Що можете сказати з цього приводу?

- Перспектива організації спільних російсько-українських підприємств у галузі суднобудування можлива, бо вже існує успішний досвід співпраці і кооперації суднобудівних підприємств Російської Федерації та України. Це питання зараз розглядається українською та російською сторонами. Але хочу наголосити, що наше співробітництво з Росією відбуватиметься лише на паритетних засадах.

Можливими партнерами з українського боку можуть бути казенне підприємство "Дослідно-проектний центр суднобудування", ВАТ "Ленінська кузня", ДП "Склопластик", ВАТ "Завод "Екватор", ДП "Херсонський державний завод "Паллада" тощо. З російського боку в створенні спільних підприємств можлива участь федерального державного унітарного підприємства "Державний науковий центр Російської Федерації "Науково-дослідний інститут ім. академіка О. Крилова", окремого підрозділу "Науково-дослідний інститут стандартизації та сертифікації "Лот", ВАТ "Коломенський завод", ВАТ "Прибалтійський суднобудівний завод "Янтар", НВО "Винт", ЗАТ "Турборус", федерального державного унітарного підприємства "Хабаровський суднобудівний завод" та інших.

Розумієте, освоювати світовий ринок маємо в тандемі з надійним партнером, а сьогодні для нас таким може стати Російська Федерація, аби можна було конкурувати, наприклад, з компаніями Південної Кореї та Китаю.

- Наразі у ЗМІ активно порушується питання відродження легкої промисловості. Чи можливо це зробити, зважаючи на потужний імпортний потік та втрату виробничої інфраструктури (більшість заводів і фабрик з пошиття одягу та взуття, вироблення голок, ниток, тканин тощо вже давно припинили своє існування)? Які капіталовкладення потрібні для відродження галузі і за який час це можна зробити?

- На початку 90-х років українська легка промисловість виготовляла продукції на 15 млрд дол. США і майже всю її реалізовувала на внутрішньому ринку. Різка трансформація економіки країни і низька купівельна спроможність українців призвели до падіння обсягів виробництва в галузі майже вдесятеро та масового ввезення дешевого китайського, турецького тощо, одягу, взуття та "секонд хенду". Як наслідок, легпром - серед перших опинився у 10-річній кризі. Значну частину підприємств галузі було реструктуризовано, деякі змінили профіль виробництва або збанкрутіли. У столиці припинили своє існування майже всі взуттєві та швейні підприємства. У переважній більшості відновити виробництво на них уже неможливо. Галузі довелося переорієнтуватися на зовнішній ринок. Обсяг експорту українських товарів щороку зростає (виняток -2009 р.). Це свідчить про високий рівень якості продукції підприємств. Водночас нині переважна більшість виробництв легпрому працює з давальницькою сировиною. Тобто на наших потужностях вітчизняні фахівці шиють одяг для світових замовників, а далі та ж сорочка повертається на полиці магазинів України з Італії, Франції, але вже в 5-10 разів дорожчою. Це абсурдна ситуація.

Повернутися на внутрішній ринок заважає постійне зростання ввезення дешевого імпорту. Так, за цьогорічними даними Держмитслужби, светри ввозили в Україну в середньому за 3,1 дол. США за одиницю, взуття - за 2,9 дол. США. Аби захистити внутрішнього виробника та ринок, Мінпромполітики ініціює низку законодавчих змін у сфері митно-тарифної політики, посилення санітарного контролю тощо. Лише розв'язавши ці питання, ми відкриємо для нашого легпрому дорогу в майбутнє.

ДОВІДКA "УК"

Дмитро КOЛЄСНІКOВ. Народився 27 березня 1972 р. у м. Кривий Ріг. Закінчив Державну металургійну академію України і Київський національний економічний університет. З березня по квітень 2006 р. - виконавчий директор на ВАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат". З квітня по серпень 2006 р. - перший заступник голови Криворізької міської ради. З серпня 2006 р. по листопад 2007 р. - перший заступник міністра промислової політики. З листопада 2007 р. по 11 березня 2010 р. - народний депутат України. З 12 березня 2010 р. - міністр промислової політики.