Напевно усі розуміють, що Донбас — це не тільки шахти й металургійні заводи. Аби промисловість працювала й розвивалася, необхідний потужний науковий потенціал, який здатен забезпечувати підготовку кваліфікованих кадрів для виробництва, його модернізацію, екологічну безпеку та інше. Та й повсякденне життя багатонаселеного краю важко уявити без розвитку різних галузей науки: від медицини до філології. Усе це було на Донбасі до певного часу.
Процеси, які призвели до війни на сході України, зрушили з місця, здавалося б, таку міцну структуру, як наукові та навчальні заклади. Тисячі науковців, викладачів і студентів виїхали, шукаючи прихистку в інших регіонах країни. Розпорошені спеціалісти, зруйновані цінні архіви, колекції й лабораторії, деякі з яких опинилися у руках непрофесіоналів. Це відчутні втрати для всієї української науки. А тим фахівцям, хто опинився на новому місці, іноді доводиться все починати майже з нуля.
«Урядовий кур’єр» сьогодні розповість усього три історії про життєвий шлях науковців з Донбасу. І можна тільки здогадуватися, скільки людських і професійних доль склалися менш вдало.
Історія перша. Скарби вугільних відходів продовжують шукати
Хвостосховища для пересічних людей — озера бруду на околиці комплексу шахт, якими іноді пересуваються на човнах. Такі обсяги відходів накопичилися в результаті промислової переробки надр на збагачувальних фабриках Донбасу. Але для науковців це справжні скарби, які тільки треба навчитися вилучити й ефективно використати.
Професор Східноукраїнського університету імені В. Даля, завідувач кафедри логістичного управління та безпеки руху на транспорті Наталія Чернецька-Білецька знає, що шламовідстійники, де у воді є вугілля у вигляді дрібних фракцій, — справжнє джерело корисних речовин. І завдання науки — вилучити їх та підготувати для промислового застосування. «У майбутньому наш регіон від водовугільного палива мав би великий зиск», — наголошує професор.
Наталія Борисівна переїхала разом із майже повним складом своєї кафедри до Сєверодонецька у вересні минулого року. Спершу налагодили навчальний процес у виші, адже за викладачами перебралася на українську територію більша частина студентів. З окупованої території вченим не дали вивезти документацію. «Добре, що більшість документів кафедри в електронному вигляді — це їх і врятувало. А дипломи студентів вивозила з особистими речами, коли залишала Луганськ», — згадує пані Наталія й журиться, що багато наукового матеріалу зосталося там.
У Луганську в лабораторії був відтворений замкнутий цикл виробництва водовугільного палива: від помелу, приладів для визначення складу до прогону по трубах для аналізу особливостей переміщення, визначення зносу, швидкості транспортування. Розробка щодо підвищення ефективності енергетичних процесів в системах приготування, транспортування та спалювання водовугільного палива виявилася настільки актуальною, що вона перемогла у тендері 2014 року. Розробка альтернативних видів палива зараз вкрай важлива, науковці готові продовжувати нею займатися у Сєверодорнецьку в співпраці з місцевою професурою Сєверодонецького технологічного інституту, який входив до структури університету. Дуже у пригоді, що тут є добре оснащені лабораторії. Луганський професор Наталія Чернецька-Білецька знайшла безліч необхідних пристроїв та приладів на кафедрі обладнання хімічних підприємств, якою завідує сєверодонецький професор Олександр Архипов.
«Свого часу нам вдалося взяти багато обладнання у Сєверодонецького науково-дослідного інституту«Хіммаш». Це був провідний НДІ не тільки в Україні, а й серед країн СНД», — розкриває секрети матеріальної бази Олександр Геннадійович. І одразу пропонує колезі розширити коло наукових пошуків.
Науковці у травні збирають щорічну науково-практичну конференцію. Очікують приїзду фахівців з Києва, Дніпропетровська, Львова. Щоправда, збирають колег у Харкові. Тож співпраця та наукові розробки продовжуються, а це підстава для оптимізму.
.jpg)
Історія друга. Флешки з розробками вивозили в зимових речах
«Усе своє ношу з собою!» Із цим погоджується кандидат біологічних наук Тетяна Ткаченко з Донецька: «Спершу ми всі намагалися вивезти у безпечне місце дітей. Здавалося, що нова влада буде ненадовго. Та коли поблизу мого будинку з’явилися колони танків бойовиків, ілюзій різко поменшало. Багато з нас мерщій виїхали з міста». Київські друзі умовили Тетяну перебратися до столиці. Разом із речами вона прихопила й свої наукові дослідження на флешках і дисках.
Восени жінка побувала у Донецьку — разом із зимовими речами взяла дещо зі своїх архівів. І все-таки свої наукові надбання вдалося повернути тільки частково. Річ тут у тому, що Тетяна Ткаченко працювала на кафедрі прикладної екології, хімії й охорони праці Донбаської державної академії будівництва і архітектури. Самопроголошення «ДНР» розкололо колектив: частина викладачів і студентів залишилися під новою владою у Макіївці, інші перебралися на українську територію до Краматорська. Тих, хто виїхав, оголосили зрадниками. «За таких умов важко говорити про повернення моїх наукових досліджень, які залишилися на робочому місці, — зітхає Тетяна. — Дещо доводиться відновлювати з пам'яті, а щось — наново опрацьовувати».
У Києві Тетяні довелося довго шукати нову роботу. Нині вона — доцент кафедри охорони праці й навколишнього середовища Київського національного університету будівництва й архітектури. Її взяла під опіку професор Олена Волошкіна. Науковець повернулася до досліджень: вийшли нові публікації, готує докторську дисертацію про енергоефективні та екологічні технології.
Історія третя. Донецький філолог працює над словником української мови
Професор, доктор філологічних наук, член-кореспондент НАН України, декан філологічного факультету Донецького національного університету Анатолій Загнітко — відома й помітна постать у світі науки. Шанують його й за монографії, навчальні посібники, публіцистику, й за авторську програму на обласному радіо про рідну мову. А ось для проросійських бойовиків це стало приводом зняти з плеча автомат. Відчувши до своєї персони нездоровий інтерес, Анатолій Загнітко виїхав з Донецька, його радо зустріли в Києві, а завдяки клопотанню президента НАН України Бориса Патона донеччанин зараз працює в Українському мовно-інформаційному фонді НАН.
«Я мав домашню бібліотеку — десь 10 тисяч томів, але тепер вона тільки у спогадах, — каже професор. — Тепер відсутність книжки під рукою створює певний дискомфорт під час роботи». Подальша доля домашньої бібліотеки — для науковця дуже болюча тема. Йому за довгі роки вдалося зібрати чимало рідкісних і раритетних видань спеціальної літератури. Трохи втішає, що завдяки добрим людям вона зараз зберігається не в одному місці, а тому є надія колись її повернути. «До окремих речей нині взагалі немає доступу ні в Інтернеті, ні в столичних книгозбірнях чи архівах, — нарікає філолог. — А буває, що потрібне видання треба чекати, бо ним користуються інші».
Анатолій Загнітко нині працює у цій поважній структурі й має нагоду надалі реалізовувати себе на науковому поприщі. Зокрема він причетний до підготовки
20-ти томів унікального академічного тлумачного словника української мови.
ПРЯМА МОВА
«Буде фінансування — продовжаться дослідження»
.jpg)
Ольга ПОРКУЯН,
виконувач обов’язків ректора
Східноукраїнського національного
університету імені В. Даля:
— У вересні минулого року наш університет переміщено до Сєверодонецька. Загалом евакуйовані 793 особи професорсько-викладацького складу, серед яких 96 професорів та 487 доцентів. Серед них 22 особи із званням «Заслужений діяч науки й техніки», «Заслужений працівник освіти» та двоє членів-кореспондентів галузевих академій.
До початку АТО матеріально-технічна база вишу розташовувалася у 57 навчально-лабораторних корпусах і спорудах загальною площею близько 230 тисяч квадратних метрів. Університет складався з 8 інститутів і 17 факультетів у дев’яти містах України. У СНУ імені В.Даля функціонували 110 філій кафедр на виробництві, низка науково-дослідних центрів, 40 науково-дослідних лабораторій, 7 навчально-науково-виробничих комплексів, 18 навчальних комплексів. На території, тимчасово неконтрольованій українською владою, залишаються 5 структурних підрозділів університету у містах Луганськ, Антрацит, Краснодон, Стаханів та в Автономній Республіці Крим. Одна з найбільших втрат вишу — наукова бібліотека, що налічувала понад мільйон примірників.
Зараз дуже гостро стоїть питання з приміщеннями, лабораторним устаткуванням, спеціалізованими матеріалами на кафедрах, які готують фахівців інженерно-технічних напрямків. Нині кілька перспективних наукових проектів призупинено. Для вирішення цих проблем університет подав заявки на фінансування до Євросоюзу та Світового Банку. Один з грантів на 530 тисяч євро він уже отримав. Подані також заявки на придбання лабораторного устаткування переважно технічних та хімічних лабораторій, бо наші вчені накопичили майже столітній досвід у машинобудуванні, приладобудуванні, хімічних технологіях, ливарному виробництві, обробці металів тиском, гідравліці, електромеханіки тощо. Буде фінансування — продовжиться низка перспективних досліджень.
Наостанок. Наведені приклади лише доводять, що не варто втрачати оптимізм і кричати «Все пропало!» Так, складно займатися обраною справою, але вкрай необхідно задля майбутнього. І тому для наших дітей цими вихідними у містах Артемівську і Сєверодонецьку Луганської області пройде фестиваль «Наукові пікніки дітям Донбасу», організовані викладачами й науковими співробітниками з Харківщини.
Команда експериментаторів вирушить на Луганщину, аби простими способами продемонструвати дітям складні природні явища, закони фізики, хімічні реакції. Вони покажуть майже сотню експериментів: оптичні ілюзії, ручний кінотеатр, блискавки Тесли, феєрверк у пробірці, золотий дощ, гру кольорів полум’я й рідин, повітряну кульку, яка сама надмухується, левітацію та інше. Таким чином науковці хочуть зацікавити дітей навчанням, здобуттям якісної світи, заохотити до пошуку, бо їм треба не тільки відволіктися від війни, а й закладати підгрунтя свого подальшого життя.
Матеріали підготували Лариса КОНАРЕВА, Павло КУЩ, Олена ОСОБОВА,«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+