Телефонний дзвінок від однокурсниці із Запоріжжя бринів розпачем: «Що там у вас на Херсонщині? По телевізору таке розповідають, що аж мурашва по спині. Невже вже й на материк пішли?..» Так і сказала — безособово. Та хіба ж і так незрозуміло, хто і звідки.

«А для чого у Крим? А у вас же — початок Північно-Кримського каналу, без якого півострів гибів би без води. Пустеля! Через вашу (тепер уже прикордонну) область окупована автономія одержує із материка електроенергію. Це ж стратегічні об’єкти!»

Заспокоюю: навчена ще «теплим» гірким досвідом, Україна не дозволить розгулювати чоботові окупанта, де йому заманеться, тим паче — на материку. У рекордно короткі строки між не визнаною світом нахабно «зросійщеною» автономією і Херсонщиною облаштовано надійний, сподіваємося, кордон. У краян розвіявся страх від незахищеності: життя триває!

Після ейфорії у кримчан, певен, більше страху, ніж у їхніх сусідів. Хоча б тому, що для них вода Північно-Кримського каналу куди важливіша, ніж російський газ для України.

Дніпро на півострові зрошує 343,3 тисячі гектарів сільгоспугідь, а також напуває міста Керч, Феодосію, Щолкине, Сімферополь, Севастополь, Судак та ще 54 сільських населених пунктів. Нині цей природний ресурс для посушливого півострова, вважай, дармовий. Так, за даними фахівців Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), вартість питної води у Сімферополі коштує в середньому 30 центів за 1 кубометр, а у російських Краснодарі й Ростові 70 центів і один долар відповідно. Рано чи пізно Україна змушена буде підняти цінову планку до рівня краснодарської чи й ростовської. Хоч-не-хоч, а доведеться будувати опріснювальні заводи. А вартість такого заводу — кількасот мільйонів доларів. Задоволення не із дешевих. І хто у виграші? Пенсіонери, які аплодували оголошеним у розшук самозванцям Аксьонову і Константинову, чи проплаченим сепаратистам, які горла дерли за «матушку Расєю»?..

Та не було б щастя… Перспективи відродження і міжнародної співпраці відкриваються перед Херсонщиною, яка стала прикордонною. У краї майже щотижня відбуваються важливі ділові зустрічі.

«Нині ми продовжуємо працювати у вашій країні, але припиняємо роботу на півострові. Тому стоїть питання про розширення діяльності компанії на території Херсонщини. Сподіваємося почути від вас про цікаві проекти, за реалізацію яких міг би взятися «АгроІнвест», — зазначив керівник проекту з міжнародного розвитку цієї компанії Ерік Блайх. За три роки діяльності ця компанія взяла участь у будівництві оптово-роздрібного ринку сільськогосподарської продукції в Голопристанському районі, створенні сервісно-забійного і молокопереробного цехів на базі СОК «Молочний Дністер» у Білозерському, будівництві фруктосховища «Берислав Агро» у Бериславському районі тощо.

А в аеропорту «Херсон» відбулася зустріч керівництва облдерж адміністрації із представниками однієї з найбільших авіакомпаній світу Туреччини «Turkish Airlines». Ішлося про налагодження регулярного авіасполучення із регіонами Туреччини.

«У херсонського аеропорту багато переваг, адже він має міжнародний статус, близько розташований до узбережжя Чорного та Азовського морів, що має величезний туристичний потенціал Таврійського краю. Крім того, аеропорт спроможний приймати та обслуговувати вантажні літаки», — зазначив перший заступник голови облдержадміністрації Ігор Шепелєв.

Додам, що Херсон — місто корабелів і суднобудівників. У його гавані кидають якорі кораблі з усього світу, на його стапелях будують сучасні танкери.

…Донедавна у край вривалися групки сепаратистів, у руках яких — пошарпані російські триколори, в запалених мізках — маячня про відродження Новоросії. Але мої краяни дають непроханим гостям рішучу відповідь. «Херсон, — кажуть люди, — обійдеться без путінських Потьомкіних».

Учора їхав у напрямку Голої Пристані. На Антонівському мосту через Дніпро під Херсоном значно менше, ніж навіть узимку, легкового і вантажного транспорту із кримськими номерами. Але зв’язки області з окупованим півостровом не припинилися. Ні пасажирські, ні бізнесові. Останні дивують багатьох українців. І ось чому.

Упродовж не одного десятка років підприємливі кримчани разом з не менш підприємливими херсонцями продовжують несанкціонований видобуток і вивіз з Олешківської піщаної арени піску. «Ти диви! — чую від засмаглого степовика в мікроавтобусі. — Кордони з’явилися, а «шахтьорам» хоч би що — вивозять наш пісочок аж гай шумить!»

У Крим — пісок, із Криму — будівельні блоки із ракушняку. Як був за Цюрупинськом «блочний» ринок, так і залишається. Наче й окупації не було!

Не заростає молоденькими бур’янцями між сусідами і продовольча «дорога життя». На центральному ринку в Херсоні місцеві підприємці торгують кримськими бройлерами, а кримчани — херсонським борошном, олією і навіть ранньою городиною.

Таке враження, що ні окупації півострова немає, ні блокпостів у Північному Причорномор’ї і Приазов’ї. Люди як спілкувалися між собою українською і російською, гаразд розуміючи одне одного, так і продовжують спілкуватися. Бо добросусідство у них в крові, яку навряд чи зможуть отруїти кремлівські нітрати.