Зізнаюсь, із величезним задоволенням сприйняв указ Президента України Володимира Зеленського про призначення членом наглядової ради концерну «Укроборонпром» знаної особистостi — академіка Володимира Горбуліна. Згадалися всі три величезні інтерв’ю, які свого часу директор Національного інституту стратегічних досліджень, перший віцепрезидент НАНУ й екссекретар Ради національної безпеки і оборони України давав нашій газеті. «Урядовий кур’єр» (Директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін: «Проблема виживання, розвитку української держави — це не проблема наших союзників, партнерів — це наша проблема», 3.03.2017 р., академік Володимир Горбулін: «Недалеке минуле мало багатьох навчити, що не лише амбіції мають бути європейськими, а і вчинки», 15.02.2018 р., академік Володимир Горбулін: « Маємо використовувати всі свої можливості, розраховувати на себе, вірити у свої сили й діяти», 17.01.2019 р.), мабуть, першим із вітчизняних ЗМІ назвав шановного Володимира Павловича в цих резонансних матеріалах неповторною постаттю, совістю нації. Слова, винесені в заголовок матеріалу, належать йому.

Акцентую на цьому в іншому контексті. А саме: істинних причин тієї кризової ситуації, яка склалася нині в паливно-енергетичній галузі, й до якої вкотре повертаюся. Вважаю, що саме Володимир Горбулін ще в лютому 2018 року найбільш концентровано, глибоко і відверто вказав нашому виданню на ті причини, що поставили державу на грань національної небезпеки. Їх не зайве повторити. «Нинішня Україна пожинає плоди попереднього двадцятирічного розвитку, що призвів до формування олігархічної суспільної системи. Вона паразитувала на радянському спадку, імітувала ринкові і демократичні процеси й інститути, поляризувала українське суспільство, гальмувала розвиток середнього класу, деформувала політичну культуру, створила залежну й безініціативну зовнішню політику, підірвала потенціал Збройних сил. Вона виявилася не спроможною витримати потужний зовнішній удар, завданий російською агресією… Водночас слід усвідомити: суспільні устрої, які формуються десятиліттями, не руйнуються впродовж одного-двох років». Особливо, зауважу, коли і країна-агресор, і її групи впливу посилюють свої деструктивні позиції, прагнучи реваншу.

Чи не дивний збіг обставин?

Не інакше, як прагненням зіпсувати імідж і похитнути позиції України на європейському газовому ринку, сприймається недавнє подання, яке надійшло до Конституційного Суду України від 47 нардепів щодо неконституційності закону про анбандлінг Нафтогазу — виокремлення газотранспортної системи (ГТС) в окрему компанію. Про це повідомляє пресслужба суду. Подання підписали депутати «Батьківщини» і ОПЗЖ. Директор ТОВ «Оператор ГТС України» Сергій Макогон вважає це спробою розірвати транзитний контракт із Газпромом. З початку його чинності українська компанія отримала 25 мільярдів гривень, перерахувавши до держбюджету 4,3 мільярда. Згідно з новим договором, завдяки принципу «качай або плати» Україна, за словами пана Макогона, отримає до 2025 року від Газпрому близько 7 мільярда доларів. «Україна не повинна дати жодного шансу розірвати цей контракт, в чому можуть бути зацікавлені сили як поза Україною, так і всередині неї».

Час же, обраний для направлення до КСУ згаданого подання групи народних депутатів, серед яких чимало відверто проросійських осіб, сприймається не випадковим. У всякому разі, збіг обставин викликає чимало запитань. А вони пов’язані насамперед із тим, що відбувається навколо Газпрому останні місяці, а також тим, що вже зробили країни Європи для зниження впливу колишнього монополіста в цьому регіоні.

По-перше, президент Польщі Анджей Дуда місяць тому оголосив про початок будівництва газопроводу Baltic Pipe, який зв’яже цю країну через Данію з норвезьким шельфом у Північному морі. Проєкт профінансувала Єврокомісія на 266,8 мільйона євро. Цим газопроводом наш західний сусід зможе транспортувати 10 мільярдів кубометрів природного газу на рік до Польщі і 3 мільярди — до Данії. По-друге, саме поляки — безпосередні учасники створення газового хабу в Україні. Уряд США вже домовився з нашим урядом, за інформацією Мінекоенергетики, про постачання в Україну скрапленого газу через термінали в Польщі з подальшим його транспортуванням до європейських країн через хаб на базі українських підземних сховищ.

Позиції ж Газпрому, стверджує Lenta.ru, в цьому регіоні стрімко падають. Ідеться навіть не про наслідки, пов’язані із призупиненням будівництва газопроводу «Північний потік-2» і можливого колись його використання лише на 50% потужності, а про надання у багатьох країнах переваги дешевшому скрапленому газу. Поставки, скажімо, російського газу «Блакитним потоком» та «Турецьким потоком» до Туреччини за рік впали в… сім разів (!). Нині ці газопроводи задіяні на 10% потужності. Німеччина ще в березні скоротила у Газпрому закупівлі на 45%. Ця компанія за перший квартал цього року вперше в історії зазнала збитків. Ще більших втрат вона очікує на сході своєї країни від проблем, які виникли на одному з найбільших родовищ РФ — Чаяндинському. Останнім часом про це повідомляють усі російські ЗМІ. Як виявилося, нинішніх наявних обсягів видобутку газу може не вистачити, щоб заповнити газопровід «Сила Сибіру». А це загрожує зривом 30-річного контракту вартістю 400 мільярдів доларів на постачання блакитного палива до Китаю. Сукупні втрати цієї державної компанії, повідомляє Lenta.ru, можуть перевищити 1,5 трильйона рублів.

Можливо, що ця цифра, яка вражає, прискорила підготовку згаданого подання групи нардепів до Конституційного Суду України. Бо, мабуть, дуже шкода окремим ляльководам — проросійським бізнесменам, що країна-агресор втрачає колишні надприбутки там, де вони мали свого часу зиск.

На перехресті державних, російських та корпоративних інтересів

На жаль, як показує життя, саме в такому незмінному трикутнику впродовж майже всіх років незалежності в Україні ухвалювали і ухвалюють парламентські й міністерські рішення, що стосувалися і стосуються найбільш корумпованої галузі — паливно-енергетичної. Достатньо погортати підшивки «Урядового кур’єра» за десять останніх років, щоб мати конкретні переконливі приклади механізмів та наслідків цього нестримного процесу грабування невеликою групою людей суспільного надбання, нехтування національними інтересами.

Неприхований вияв таких дій зокрема на нашому монополізованому ринку електроенергії та вугілля — базова ціна на електроенергію для українських промислових споживачів і вартість енергетичного вугілля для потреб теплоелектростанцій. Вона фактично вдвічі вища, ніж у країнах ЄС та провідних державах світу. Найвищі тарифи в Європі і на нашу зелену електроенергію.

Або, до прикладу, історія 14-річної давності, яку ще багато хто пам’ятає, зі створення за уряду Віктора Януковича державного концерну «Укратомпром». У його статутний фонд внесли унікальні вітчизняні підприємства, що не підлягали приватизації: НАЕК «Енергоатом», «Турбоатом», СхідГЗК, Новокостянтинівське родовище уранових руд, Смоли… Мета, як виявилося згодом, проросійських творців цієї багатоходової оборудки була одна: віддати новостворену могутню стратегічну ядерно-промислову структуру під фактичний контроль Росатому. Лише завдяки Президентові Вікторові Ющенку (про це наша газета писала) ці плани не здійснилися.

Усе це пригадалося, бо буквально днями надбанням усіх ЗМІ став яскравий приклад дії й досі протекціоністського трикутника надання переваг під час ухвалення окремих рішень. Ідеться про Міністерство енергетики та захисту довкілля, яке звернулося до РНБО із проханням ввести тимчасову заборону на використання вугільними тепловими електростанціями природного газу і мазуту як основного виду палива. Офіційне обґрунтування — «щоб у вугільних компаній не забирати ринок збуту, а шахтарі виходили на роботу і отримували зарплату». (Стосується воно насамперед ТЕС компанії «Центренерго», яку місяць тому Фонду державного майна вдалося нарешті повернути під контроль держави).

У голови Фонду держмайна Дмитра Сенниченка протилежна точка зору, він категорично проти таких ініціатив Міненерго, бо вважає, що за таким проханням стоїть прагнення надати опосередкований пріоритет приватним інтересам там, де рішення мали б захищати інтереси державні. Зобов’язати Центренерго, яке, до речі, готують до приватизації наступного року, закуповувати вугілля вітчизняного виробника замість газу — це, на переконання пана Сенниченка, смертний вирок, на підприємстві остаточно буде поставлено хрест: «Воно збільшить борг на 2,2 мільярда гривень». ФДМ пропонує змінити вже прийняті рішення так, щоб Центренерго закуповувало вугілля «лише державних шахт, а не будь-яких вітчизняних». (Ішлося, напевне, про приватні шахти, у яких ціна вугілля вища). «Розв’язати багаторічну проблему всіх шахт за рахунок напівзбанкрутілого державного підприємства, — наводить слова Дмитра Сенниченка «Економічна правда», — точно не мудре рішення».

А тим часом справи у НАЕК «Енергоатом» після вимушеного виведення в резерв трьох енергоблоків і обмеження потужностей на інших ускладнюються. Компанія щомісяця зазнає збитків у мільярд гривень, бере кредити, щоб виплатити заробітну плату багатотисячному колективу, розрахуватися за паливо. І все тому, що профільне міністерство вважає за доцільне в умовах профіциту електроенергії обмежувати виробництво на АЕС, щоб не оплачувати неустойку виробникам електроенергії з відновлюваних джерел.

Прогнозували це чи ні, але наприкінці травня сталося те, що передбачали експерти: вперше в історії вітчизняної енергетики потужність вугільних ТЕС перевищила потужність атомних станцій.

«І такий перерозподіл ринку, — робить висновок Андрій Герус, голова Комітету ВР з енергетики та ЖКП, — відбувається не тому, що Енергоатом програв конкуренцію, а тому, що знайшлися чиновники, які вирішили вручну перерозподілити ринок на користь приватних дорожчих структур».

Пріоритети — зеленій та водневій енергетиці

Якою згодом залишиться частка атомної енергетики в загальному балансі, стане зрозуміло після розроблення енергетичної стратегії та відповідних програм. Але світовий досвід і вже нинішній постфактум з відновлюваними джерелами електроенергії в Україні (11% до кінця року) свідчать, що прогнози 50—60% частки зеленої енергетики через 20—30 років у більшості країн ЄС — це виважена цифра. Наслідки пандемії коронавірусної хвороби внесуть, мабуть, корективи. Та факт залишається фактом: за підсумками 2019-го електростанції, що працюють на ВДЕ, вперше обійшли АЕС за обсягами виробництва енергії у світі.

Щоб удосконалити, створити більш цивілізовані умови підтримки виробництва електроенергії з альтернативних джерел, Кабмін передав у червні у Верховну Раду законопроєкт про зелений тариф. А в межах меморандуму з виробниками зеленої енергетики уряд зобов’язався до кінця 2021 року повністю погасити наявну заборгованість перед ВДЕ-інвесторами. Вона становить 14 мільярдів гривень.

І ще дуже суттєвий момент, який треба брати до уваги, говорячи про складові, що впливають на стрімке зростання у світі вироблення електроенергії на ВДЕ. ВЕС і СЕС уже використовують для вироблення зеленого водню з подальшим його транспортуванням трубопроводами. («Чи стане пріоритетною відновлювана енергетика», «УК» від 27.06.2017 р.).

Водень комплексно можна застосувати для автотранспорту, спалювання в котлах, паливних елементах для перетворення його на електроенергію. У Великобританії наступного року запровадять серійне виробництво двоповерхових автобусів з водневими паливними елементами. Німеччина має намір розширити використання зеленого водню, щоб зменшити залежність від вугілля. На розвиток водневої галузі уряд цієї країни передбачив 9 мільярдів євро.

В Україні розробленням водневих технологій, створенням електролізерів та водневих станцій, надійним акумулюванням електричної й теплової енергії займаються вже понад 30 років. Існує кілька академічних програм, у яких беруть участь 20 інститутів НАНУ. У липні на чотирьох тестових полігонах розпочнуть експерименти з воднем щодо можливості транспортування газоводневої суміші та чистого водню у газорозподільній мережі.

Про великий потенціал України стати одним із ключових постачальників водню на ринок ЄС говорив, до речі, місяць тому міністр закордонних справ Дмитро Кулеба під час телефонної розмови з виконавчим віцепрезидентом Єврокомісії Франсом Тіммермансом. Обговорювали залучення України до водневих ініціатив ЄС та європейської зеленої угоди.

«Інтеграція України в ринки ЄС незворотна і має надалі поглиблюватися. Зокрема ринок водневої енергетики один з особливо перспективних, — цитує слова міністра пресслужба вітчизняного МЗС. — Україна та ЄС мають говорити не лише про те, що актуально тут і зараз, а й про стратегічну перспективу. Саме такою є участь України у майбутньому водневому ринку ЄС».

Чи знайде своє достойне місце у майбутній (оновленій) енергетичній стратегії більш перспективна і прогресивна воднева енергетика як складова зеленої? Відповідно до програми Євросоюзу Green Hydrogen Initiative 2х40 gigawatt, Україні вже відведено 10 ГВт нових потужностей з виробництва зеленого водню. За попередніми підрахунками, це сумарно близько 20 мільярдів євро інвестицій в економіку України.

«А головне, — зауважує Олександр Рєпкін, президент енергетичної асоціації «Українська воднева рада», — це вихід з енергетичної кризи, яка ставить під загрозу інвестиційну привабливість України як держави та окремих її галузей відповідно».