Світовий банк недавно презентував огляд теперішнього стану економічного розвитку України і своє бачення наших перспектив на майбутнє. Одразу привертає увагу, що основний акцент дослідження зроблено на ширшому залученні в нашу економіку приватного закордонного капіталу і створення на українській землі підприємств з іноземними власниками.
Аналізуючи наш теперішній стан, експерти головний наголос роблять на тому, що в українській економіці сформувалися впливові групи приватних бізнес-інтересів, їхні дії підривають ефективність економічних інститутів. Захист прав власності підточують високий рівень корупції та слабкість судової системи. Олігархи домінують у важливих галузях.
Приватизована економіка
Автори дослідження зауважують на «можливості спекулятивних арбітражних операцій на межі між реформованими та не реформованими галузями економіки. Цей арбітраж досі забезпечує концентроване отримання ренти потужними впливовими приватними інтересами».
Ідеться про те, що надприбутки утворюються на перетині інтересів між державними секторами економіки і приватними компаніями, що пасуться навколо, — наприклад, державний «Нафтогаз» і приватизовані обленерго. Виграє від цього, певна річ, не держава.
Інший аспект, на якому зроблено наголос: надто низькі темпи економічного зростання, які не перевищують 3% приросту ВВП на рік (цього року очікують ще менше — приблизно 2,5% — «УК» №22 від 2 лютого). Такими темпами Україні знадобиться майже 100 років, щоб досягти теперішнього ВВП Німеччини. Як зауважив експерт Світового банку Карліс Сміт, пересічний німецький робітник за 17 днів виробляє стільки, скільки український — за рік.
Наступний цікавий нюанс — значне зниження частки трудових доходів у ВВП. Щоправда, такі тенденції є і в інших країнах, зауважують автори дослідження. Але з однією суттєвою різницею: якщо у більшості країн таке відбувається завдяки зростанню продуктивності праці, то в нас — через падіння реальної зарплати. Відповідно, стоїть питання про більш справедливий розподіл добробуту від економічного зростання.
І ще одна істотна заувага: економічне зростання можна вважати стійким лише у тому разі, якщо воно не залишає незахищених груп населення. Нинішня модель української економіки, на жаль, не забезпечує досягнення цієї мети.
І знову Захід нам допоможе?
Розвитку, на думку експертів Світового банку, заважають низька продуктивність праці в нашій країні, надмірна залежність від сировинного експорту та обмежена економічна інтеграція у глобальний ринок. Про розвиток експортного потенціалу України, активніші виходи на зовнішні ринки через залучення іноземних інвестицій було сказано дуже багато. Натомість слова «внутрішній ринок» не пролунали у жодному з виступів експертів, хоч саме його слід вважати підвалиною економічної стабільності будь-якої держави.
Водночас експерти зазначають: офіційні показники закордонних інвестицій у нашу економіку завищені «через поширену практику використання українськими компаніями юридичних осіб, утворених в офшорних юрисдикціях, для повернення коштів вітчизняного походження в економіку». Тобто більшість так званих закордонних інвестицій — це наші ж гроші, які виводяться з України, а потім частина їх повертається. Натомість, на думку експертів, Україна потребує справжніх закордонних інвестицій від справжніх закордонних компаній, а не офшорних прокладок.
Такий підвищений інтерес Світового банку до приватних інвестицій в українську економіку й експортного потенціалу нашої держави доволі легко пояснити: за кордоном фактично не приховують, що Україна більше не влаштовує провідних світових гравців як постачальник сировини. У глобальних планах їй тепер відведено іншу роль — майданчика для створення підприємств з іноземним капіталом, де наша дешева робоча сила з українських природних ресурсів створюватиме продукцію для експорту. Про це доволі відверто сказала голова українського представництва Міжнародної фінансової корпорації (IFC) Олена Волошина. За її словами, іноземні компанії зможуть з нашої території виходити на внутрішні ринки інших країн із меншими витратами.
Кому заважає мораторій
Тим самим міркуванням пояснюється і підвищена увага світових фінансових інституцій до ринку української орної землі. Те, що цього ринку немає, неодмінно фігурує в усіх висновках закордонних експертів як один з головних чинників, що стримують наше економічне зростання. Що вітчизняні сільгоспвиробники — не лише малі, а й середні й переважна кількість великих — не мають достатньо коштів, щоб викупити землю, яку вони обробляють, так само, як і брак достатньої законодавчої бази, іноземних аналітиків не турбує.
Адже йдеться, знов-таки, про появу на українських землях великих закордонних підприємств, а в них гроші є. А стосовно того, що досі законодавчо не врегульовано питання про можливість продажу орної землі іноземцям: то це ж добре! Для іноземців, певна річ.
Тому з-за кордону (і за допомогою українських лобістів закордонних інтересів) нас всіляко підганяють: мовляв, швидше скасовуйте мораторій, якось там воно буде… Та вже ясно, як буде: у розвинених країнах великих агрохолдингів не існує насамперед через високі ціни на орну землю та законодавчі обмеження кількості землі в одного власника, чинні у багатьох країнах, але така модель на наших ґрунтах з-за кордону має вигляд вельми привабливої.
Переваги і загрози
Чи добре це для України? У короткостроковій перспективі певні позитиви будуть: з’являться нові робочі місця, що знизить соціальну напругу в суспільстві й підживить кволий внутрішній ринок.
Утім, є загроза, що іноземні інвестори створюватимуть у нас підприємства, які в їхніх країнах заборонені, найперше з екологічних міркувань. Такі приклади вже маємо.
Зокрема, у селі Підгірне Рожищенського району на Волині, попри протести громадськості, збираються відкрити хутряну звіроферму, де вирощуватимуть норок на шубки, в області планують відкрити ще шість таких виробництв. Здебільшого власники цих підприємств — данські та голландські інвестори. Вони намагаються закріпитися в Україні, бо в Європі цей вид бізнесу заборонено через шкідливість для довкілля. А у нас — будь ласка!
Мало того: з масовим приходом закордонних інвесторів зводиться нанівець всяка можливість розвитку вітчизняного підприємництва, яке не зможе конкурувати з іноземним, — у тих і грошей більше, і є доступ до кредитів у закордонних банках під зовсім інші відсотки, ніж у нас. Тож у державі так і не сформується середній клас, основна підвалина стабільності суспільства, на громадян очікує лише роль найманих працівників.
Чи означає це, що мусимо негайно припинити всіляку співпрацю з міжнародними фінансовими інституціями? Ні, звичайно, та й не вийде, надто вже глибоко загрузли. Інша річ, що рекомендації маємо слухати, обирати те, що для нас корисне, але про власний національний інтерес дбати.