Немає слів, емоції — рікою

«Немає слів, емоції — рікою», — цей поетичний рядок, який прочитав у соцмережах ще скривавленого майданівського лютого, вп’явся мені в пам’ять. Тож, зрозуміло, знову зринув, коли став розглядати експонати фотовиставки «Революція Гідності», яку демонструють на Тернопіллі кілька місяців. 70 світлин зафіксували миті спротиву українців на головних площах столиці та в обласному центрі. 

Найбільше знімків виставив тернопільський фотожурналіст Микола Василечко. Він пройшов весь київський Майдан. За всю зиму додому приїжджав лише тричі, щоб трохи підлікуватися, й знову повертався до столиці. З фотоапаратом був нерозлучний і на барикадах, і на вічах, й у час перепочинку. Скрізь тоді ставив собі за мету фіксувати обличчя Майдану — і героїв, і беркутівців. І це не лише великопортретні роботи, а й загальні плани. Тепер у нього понад 10 тисяч кадрів, на яких зафіксовано історію Революції гідності. Каже, найгірше було знімати вночі, сильні морози також дошкуляли. На одній зі світлин розгледів і першого Героя Небесної Сотні Сергія Нігояна.

У часи Євромайдану Микола повсякчас завантажував свіжі світлини в соціальні мережі. Твердить, що віра в Бога, а також ікона, яку він урятував, зберегли йому життя на барикадах. Перед відомими нині всім кривавими лютневими подіями спалахнула майданівська каплиця. Було це 18 лютого, Миколин годинник показував уже 20 хвилин по восьмій годині вечора. Чи не половина намету-каплиці згоріла, фотограф не роздумуючи кинувся усередину. Зробив один кадр, як на підлозі зауважив у рамці вишитий бісером образ Ісуса Христа. Ікону носив із собою дві доби, доки, як писав тоді у Фейсбуці, «не відступив сатанинський «Беркут». 20 лютого передав її в нову каплицю, що була спочатку за сценою, а потім її відновили біля стели Незалежності.

Оглядаючи Миколині роботи на виставці, багато хто з відвідувачів не приховував сліз. Ось майданівець на власних раменах розпростер державний прапор з іконою Божої Матері та Дитяти. Нова мить: серед вибухів і чорної стіни диму над героями барикад гордо замайорів синьо-жовтий стяг. На іншому кадрі — невідомий безстрашний Боян революції заспівав пісню для шеренги силовиків.

Світлини Миколи Василечка з Майдану охоче публікували й українські, й закордонні видання. Кожний тепер уже Миколин фотоекспонат — не лише свідчення тих страшних і буремних днів великого українського спротиву, а й пам’ять.  

Іван Пшоняк працює фотокореспондентом газети «Тернопіль вечірній». Коли в рідному місті виник Майдан, навіть не зважив на свою недугу, знімав-фіксував революційні події. Його світлини — своєрідне протиставлення злу добра. Скажімо, на одному з фото рухається колона беркутівців, а поряд висить інший знімок — юнак-майданівець освідчується дівчині в коханні, а назустріч їм молоде подружжя везе нащадка. Хіба може чорна справа силовиків затьмарити сонце життя, що світить таким чистим коханням і водночас любов’ю до України? Та, звісно ж, ні!

Відкрити виставку вдалося завдяки місцевій владі. Один з її ініціаторів — Олександр Смик, начальник управління Тернопільської міськради, який був чи не постійним голосом тернопільського Майдану, запропонував видати фотоальбом з експонатів виставки «Революція Гідності».

Цікаво, що за час її роботи в районах області вдалося додати ще понад 20 знімків, авторами яких також виступили учасники Майдану. Охопивши все Тернопілля, підсумкову демонстрацію фотовиставки «Революція Гідності» зорганізували в обласному краєзнавчому музеї. Тут вона діятиме до 15 грудня. А опісля експозиція, мабуть, помандрує вже містами України. Принаймні обласна влада цього прагне.