У Росії спорудили міні-копію Рейхстагу, який тепер періодично штурмуватимуть дорослі любителі погратись в історію та путінські юнармійці. Фахівці вже зазначили, що це не макет будівлі, над якою 30 квітня 1945 року замайорів переможний червоний прапор, а Рейхстаг у його нинішньому вигляді. Зайве пояснювати, що йдеться аж ніяк не про помилку професіоналів-аніматорів, а про прозорий натяк на повернення російських солдатів до Берліна й демонстрацію Путіним вірності сталінським традиціям тоталітаризму.

Упродовж десятиріч радянський агітпроп зображав Рейхстаг ненависним лігвом ворога, хоч насправді будівлю німецького Рейхстагу, тобто парламенту, ще у середині війни передали під Центральний військово-медичний архів. Згодом архіваріусів потіснили, розмістивши тут ще госпіталь та пологове відділення досі знаменитої клініки «Шаріте», які німці обороняли у 1945 році.

У часи Гітлера будівлю Рейхстагу використовували для роботи вищого законодавчого органу держави лише до 27 лютого 1933 року, коли її підпал став сигналом для розправи над опозиційними силами і встановлення нацистської диктатури. Доки тривав неспішний ремонт пошкодженого вогнем будинку, депутати засідали у будівлі Кролль-опери, розташованої через дорогу від Рейхстагу, а у 1942 році Рейхстаг, так само як обрана 1937-го в СРСР суто декоративна Верховна Рада І скликання, перестав існувати через закінчення терміну повноважень його членів.

Судячи з того, що Сталін особисто обрав символ німецької демократії й парламентаризму, яким був Рейхстаг, на роль «цитаделі фашизму», кремлівський вождь не менше фюрера ненавидів «гнилих демократів». Не лише цим зумовлений цинічний вибір «лігва нацизму», який сучасні російські історики намагаються пояснити «необізнаністю» верховного головнокомандувача, який, мовляв, ніколи не бував у Берліні, а тому цілком випадково обрав першу-ліпшу знайому йому назву. Насправді Сталін добре пам’ятав, що його особистий посланець Молотов вів переговори з Гітлером про поділ світу на двох у помпезній будівлі рейхсканцелярії.

Красномовне підтвердження виваженості розпоряджень радянського вождя — наказ дощенту знищити незручну для його іміджу будівлю офіційної ставки фюрера, мармурові плити з якої досі оздоблюють станції московського метро, споруджені у післявоєнний час. До речі, на відміну від Рейхстагу, який обороняли переважно мобілізовані до фольксштурму (ополчення) німці передпенсійного віку та підлітки з гітлерюгенду, рейхсканцелярію, в якій скоїли самогубство Гітлер і Геббельс, охороняли елітні підрозділи СС.

Найцікавіше, що коли у Потсдамі проходила зустріч Сталіна, Трумена і Черчилля, лідерам країн «Великої трійки» влаштували екскурсію саме до рейхсканцелярії, а не до будівлі госпіталю і пологового будинку, штурмом якого досі пишаються у Росії. Нічого дивного у цій амнезії, точніше, свідомій підміні понять немає, бо навіть дехто з нинішніх нардепів України привселюдно заявляє, що принципово святкує День Перемоги 9 травня, коли, мовляв, «у Берліні відгриміли останні залпи війни».

Насправді бої у столиці розгромленого Третього рейху припинилися вже 2 травня 1945 року. А в ніч із 8 на 9 травня було урочисто підписано акт про капітуляцію Німеччини, хоч кровопролитні сутички з німецькими військами, які проривалися на Захід, щоб здатися союзникам, а не Червоній армії, на території Чехії тривали аж до 16 травня.

Насамкінець цікава інформація для тих, кого дивує велика кількість фронтовиків на заходах до Дня Перемоги, хоч наймолодшим воїнам тієї війни вже начебто мало би виповнитись щонайменше 90. Закони України зараховують до учасників бойових дій як «військовослужбовців діючої армії» періоду війни, так учасників «інших бойових операцій по захисту Батьківщини» і тих, хто брав участь у «ліквідації незаконних формувань і груп на території колишнього Союзу РСР». У підсумку карателів, які воювали з УПА аж до 31 грудня 1954 року, на цілком законних підставах вважають героями, вони мають повне право дефілювати замість справжніх фронтовиків у колонах ряджених, наставляючи правнуків знищених ними патріотів України, як треба любити «Родіну».