Прогнози російських та деяких українських експертів дворічної давнини щодо колапсування українського оборонпрому внаслідок підписання Угоди про асоційоване членство з ЄС, припинення кооперації з РФ та відмови від російського ринку не справдились. Про це з оптимізмом зауважує керівник зовнішньополітичних проектів Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) Володимир Солов’ян.
Значну позитивну роль у цьому відіграло суттєве збільшення вітчизняного держзамовлення, а також відновлення поставок за раніше укладеними контрактами для Азії та деяких країн Африки, вважає він. Цьогоріч, за словами експерта, на оновлення арсеналу зброї української армії у бюджеті передбачено близько семи мільярдів гривень. «Це на два мільярди гривень більше, ніж у 2015-му, й у вісім разів, ніж у довоєнному 2013-му.
Водночас, за підрахунками аналітиків, зокрема й Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, для ефективного переозброєння української армії потрібно протягом 4—5 років щорічно спрямовувати по 700 мільйонів доларів», — підсумував Володимир Солов’ян, додавши, що Україна не повною мірою використовує можливості українського ОПК як геополітичний козир. «Дві ворогуючі сторони — Азербайджан і Вірменія купують зброю у РФ. Україна могла б запропонувати Баку взяти участь у масштабній програмі з модернізації їхньої військової техніки, тим самим створивши певний політичний майданчик на міжнародній арені, — наголошує експерт. — Незайвим було б і створення місії ОБСЄ на Донбасі і в зоні Карабаського конфлікту».
Вчасно вирвалися з обіймів Кремля
«Якби два роки тому ми не вийшли з орбіт РФ, втратили б оборонпром України», — продовжує директор з міжнародних питань Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) Михайло Самусь. За його словами, з 2005 року в Росії було прийнято програму імпортозаміщення, а з 2010-го — провадилась політика вивезення ключових технологій і виробничих потужностей української оборонки на їхню територію. Тоді віце-прем’єр Російської Федерації Дмитро Рогозін їздив по українських заводах ОПК задля їх інвентаризації.
«2010-го фактично було вирішено, що «Антонов» і «Мотор Січ» входять до авіаційної корпорації РФ, «Зоря-Машпроект» — до кораблебудівної. За чітко визначеними планами ці підприємства вже не вважали українськими, — згадує Михайло Самусь. — Більше того, Рогозін приїжджав у Київ на інвентаризацію вже під час Майдану. В Росії до кінця не вірили, що в Україні щось зміниться. Вони вже готувалися перевозити документацію на Ан-70, щоб виробляти його на території РФ. Адже розуміли перспективи. Це унікальний літак, дешевший і кращий за всіма параметрами за А400М, який коштує 200 мільйонів євро і перевозити вантажі на якому — все одно що сухпаї на бентлі».
До цього РФ неодноразово блокувала виробництво Ан-70 на території України, виходячи і заходячи у проект. А 1999-го заборонила працювати з Німеччиною, яка хотіла зробити на основі Ан-70 європейський літак, бо тоді ще не було А400М, нагадує експерт. Перед революцією було досягнуто домовленості, що Ан-70 не вироблятимуть в Україні і РФ матиме повну ліцензію на ці літаки. Натомість Україна отримає план літаків у рамках кооперації Міноборони з РФ. Це була б повна втрата літака на рівні документації конкретного зразка озброєння, резюмує директор з міжнародних питань ЦДАКР. Та плани РФ не справдилися, й у проекту Ан-70, і у вітчизняного ОПК є всі шанси на розвиток із західними технологіями.
— Російська оборонка трішки загинається без української, каже Михайло Самусь. — Є проблеми з обслуговуванням стратегічних ракет та іншого ракетного обладнання. В галузі авіації Як-130 повністю залежний від наших двигунів та комплектуючих, і чи зможе їх у перспективі обслуговувати й експлуатувати РФ — питання. Через відмову України постачати газотурбінні установки фактично заблоковано всю корабельну програму РФ (будівництво фрегатів та корветів). У Росії немає таких технологій. Їх теоретично можна купити в Азії, Кореї чи Китаї, але тоді треба повністю перепланувати корабель, а це ресурси і час, яких у Росії немає. 2015-го російський ОПК не виконав держзамовлення на 4%. Поки що це незначне скорочення, але за 5—6 років, коли дослідні та запасні комплектуючі закінчаться, у РФ можуть виникнути великі проблеми, якщо вона не інвестуватиме в цю галузь.
Більше того, на думку експерта, зважаючи на війну з РФ та санкції НАТО, було б логічно, якби Україна вийшла з програми SALIS, де бере участь разом з РФ в інтересах НАТО, і перепідписала угоду напряму з НАТО.
«Антонов» розробник літака Ан-124-100, й у нього є всі права на його ремонт та супроводження. У РФ цього немає. Росія не може без України брати участь у SALIS, тоді як Україна без Росії може. Перепідписання якраз відбуватиметься у наступні півроку», — наголосив він.
Захід у поміч
На думку Михайла Самуся, Україна може суттєво наростити потенціал оборонпрому, якщо реформує галузь і створюватиме нові сучасні зразки техніки й озброєння за стандартами НАТО шляхом створення спільних підприємств із західними компаніями, а не лише модернізуватиме старі зразки техніки (нині лише п’ята частина експорту — готова продукція, все інше — послуги з модернізації). За його словами, наразі увесь оборонпром України — це на 90% держпідприємства, об’єднані під «Укроборонпромом». У останнього немає ні ресурсів, ні повноважень з реформування, і він не несе за це політичної чи функціональної відповідальності. Натомість дві третини оборонної продукції виробляють приватні компанії. А на деяких держпідприємствах узагалі нічого не виробляється, є тільки назва і земля, і вони є баластом для держави й оборонпрому, бо потребують грошей на утримання. По суті, вони потрібні лише для корупційних схем і відмивання коштів, зауважив експерт.
Процес реформування мають здійснювати у рамках стратегічної програми, визначеної Президентом і парламентом, крок за кроком. Але перш ніж реформувати галузь, треба створити систему, яка б координувала цей процес і виробляла політику поведінки на цьому ринку, а зважаючи на євроінтеграцію, було б доцільно створити агентство з питань ведення технічної політики, яке б займалося кількома напрямами і координувало воєнно-промислову політику, вважає заступник директора з міжнародних питань ЦДАКР. Зважаючи на важливість галузі, незайвим було б ввести посади віце-прем’єр-міністра з питань оборонки, щоб виробляти правила гри для іноземців на цьому ринку, або ж підпорядкувати його якомусь із віце-прем’єрів чи особисто Прем’єру.
На запитання «УК», яке значення для України матиме можливий візит міністра оборони США до України, Михайло Самусь відповів, що, очевидно, йтиметься про поглиблення співпраці між країнами, особливо зважаючи, що США нині найближчий партнер України в умовах війни з РФ.
Він припустив, що, крім розгляду питання конкретної допомоги з озброєння та навчання особового складу Збройних сил, перевірки використання раніше наданих коштів, узгодження позицій сторін, де перебуваємо зараз, де можна посилити співпрацю, на що більше звернути увагу, а де скоротити інвестиції, обговорюватимуть нові підходи боротьби з РФ напередодні липневого саміту НАТО у Варшаві. На саміті передбачається велика кількість пропозицій. Зокрема створення в Україні НАТОвського Центру гібридної оборони чи Центру з вивчення досвіду гібридної війни з РФ. Він служитиме, у тому числі для країн НАТО, місцем, де можна аналізувати хід війни з РФ і вивчати використання нових прийомів, інструментів під час гібридної війни проти України. Крім того, пропонують звести в комплексний пакет проекти, які існували до цього між Україною і НАТО, і координувати його під єдиним началом і системою. А також розглядатиметься можливість надання Україні нового статусу — «асоційованого партнера НАТО».
За даними експерта, найближчі два місяці очікується багато візитів українських оборонних підприємств до США і американських підприємств до України, під час яких вивчатимуть конкретні проекти в конкретних галузях. «Їх багато. Але є відчуття, що українська система поки що не готова швидко їх перетравлювати. Пропозицій сотні, але оскільки у нас немає систем зв’язку масового, починаючи з тактичного, оперативного стратегічного комплексного, достатньої кількості систем розвідки, може йтись про Воєнно-Морські сили, які нині у критичному стані, припустив Самусь.
Ми два роки тупцювали на місці. Попередній командувач хотів будувати корвет, який забрав би весь оборонний бюджет і залишив би Україну без інших кораблів. Тепер є шанс, що буде більш прагматичний підхід. Спочатку зробити акцент на створення комплексної системи висвітлення обстановки у Чорному морі. Щоб Україна мала очі та вуха у Чорному морі, потрібна надводна, повітряна і підводна розвідка, яка б повністю контролювала ситуацію, і створення системи ураження (ракетних систем) незалежно від платформи. Це може бути наземна платформа чи невеликий катер, який нестиме ракети, які гарантовано знищували б російського ворога у Чорноморському регіоні.
На цьому має бути зроблено акцент, а не просто на будівництво великих кораблів. Великі кораблі звучить добре, але Чорне море — це маленький з військової точки зору театр, який можна прикрити навіть без кораблів. Хоча, звичайно, корабельна техніка, так званий «москітний флот» із сучасними ракетними засобами, був би найкращим рішенням для українського флоту зараз. І звичайно, американці можуть мати у цьому процесі голос, надавати допомогу, зокрема й готовими засобами.
Від редакції. Отже, гра на виживання оборонпрому триває. Чимало залежить від стратегії реформування ОПК, яку виписує Мінекономіки. «УК» намагався вийти на контакт з фахівцями з Мінекономіки, які відповідають за ці питання, щоб дізнатись позицію уряду, але переважно на всі запитання нам відповіли: «Поки що без коментарів». Відомо лише, що у чорновому варіанті фахівці дійшли висновку: авіакосмічна галузь має лишитись у держвласності, в усі інші зможе заходити приватний капітал. Як буде надалі — залежатиме від політичної волі.
Ми в Google+