Бізнес США через крадіжки за рік втрачає майже $40 мільйонів, але завдяки використанню поліграфа 20—25 мільйонів повертають. Причому в більшості штатів результати перевірки на детекторі брехні за згодою обох сторін можуть визнати аргументами в суді. В Україні ж, де в менталітеті закладена довіра до людей, а не до приладів, до поліграфа ставляться з осторогою.

Як саме регламентують використання цього приладу, хто вдається до послуг людей, які вміють професійно виявляти неправду, що заважає розвиткові поліграфології, «УК» розповідає провідний науковий співробітник наукової лабораторії з проблем досудового розслідування Навчально-наукового інституту №1 Національної академії внутрішніх справ поліграфолог-практик Олександр МОТЛЯХ.

Провідний науковий співробітник наукової лабораторії з проблем досудового розслідування НАВС Олександр МОТЛЯХУК: Пане Олександре, під час оголошення конкурсу в Державне бюро розслідувань було заявлено, що один з етапів для кандидатів — проходження поліграфа. Як це врегульовано законодавчо?

— Відповідно до Закону України «Про державне бюро розслідувань» № 794–VІІІ від 12 листопада 2015 року, зокрема статті 26, передбачено обов’язкове проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа до осіб, які виявили бажання вступити на службу до Державного бюро розслідувань, а також проходження ними періодично, не рідше разу на рік, цієї процедури у процесі виконання посадових обов’язків. Якщо ж особа не надала згоди на проведення такого дослідження, то згідно із пунктом 5 статті 15 цього закону її не можуть призначити на посаду в ДБР. Додам, що до цього закону колишній прем’єр-міністр Арсеній Яценюк надав доручення Міністерству охорони здоров’я №1467/1/1-16 від 8 лютого цього року створити при МОЗ міжвідомчу робочу групу для розроблення проекту акта Кабміну щодо затвердження Порядку проведення психофізіологічного опитування осіб із використанням поліграфа у Державному бюро розслідувань. До складу цієї групи фахових вітчизняних поліграфологів з різних установ, систем і структур було залучено й мене.

За результатами двох місяців активної роботи нам вдалося якісно підготувати такий порядок і спрямувати його в Кабмін для подальшого затвердження. Головна ідея цього документа — виробити механізм і процедуру проведення й збереження отриманих результатів опитування осіб із використанням поліграфа в процесі їх добору на роботу в ДБР. Зокрема, пунктом 7.1. порядку визначено: відомості, викладені в довідках і матеріалах опитування, містять інформацію з обмеженим доступом, гриф якої визначає ініціатор під час розроблення завдання відповідно до чинного законодавства. Тобто отримана інформація за результатами тестування на поліграфі є внутрішньою і жодним чином її не можна використовувати з іншою метою чи в інших підрозділах. Наприклад, людина виявила бажання працювати і подавала документи в ДБР, але не пройшла, тож таку інформацію не можна використати, скажімо, для добору в органи Національної поліції, судові органи, СБУ, прокуратуру тощо.

Що ж до самого ДБР, то в цю державну структуру, до компетенції якої зарахували злочини певної категорії, потрібні, з одного боку, фахівці, які вже мають досвід роботи в правоохоронних органах. А з іншого — всі розуміють, що там потрібні компетентні працівники, незаангажовані і не корумповані. Через це постало питання про використання поліграфа в ДБР — підбирати кандидатів тільки за послужним списком і рекомендаціями тут недостатньо. Така перевірка являє собою форму кадрового скринінгу, тобто гарантування кадрової безпеки у доборі осіб на обіймання ними посад у ДБР. Він трохи відрізняється в підходах від інших кадрових скринінгів, зокрема під час добору в компанію, фірму, банк тощо, з огляду на специфіку діяльності таких установ, які більше скеровують поліграфологів до виявлення в кандидатів дій у минулому, зокрема крадіжок, шахрайства, привласнення, прихованої пиятики, вживання сильних психотропних, наркотичних та інших речовин та прекурсорів до них.

Добираючи кандидатів у ДБР, перед поліграфологами ставлять завдання належно провести тестування претендентів для виявлення в них ознак приховування чи викривлення анкетних даних, окремих фактів біографії, розголошення особою відомостей, що становили державну таємницю, службову або конфіденційну інформацію, перевірки наявності боргів або фінансових зобов’язань, причетність до діянь, що передбачають юридичну відповідальність; встановлення можливих кримінальних правопорушень, вчинених у минулому; з’ясування питання на кшталт «Чи не була особа задіяна в корупційних схемах, структурах, групах? Чи не зловживала владою і службовим становищем на попередніх місцях роботи? «Яку мету ставлять перед собою, працевлаштовуючись у новостворений структурний підрозділ?» тощо.

Не секрет, що значна кількість практичних працівників переходять у нові структури, тому що анонсують високу заробітну платню, стрімке кар’єрне зростання й просування по службі. Причому йдуть і ті, кого було звільнено із системи правоохоронних, судових органів, прокуратури, Державної кримінально-виконавчої служби, Державної фіскальної служби тощо через певні зловживання. Зрозуміло, що таких претендентів маємо на меті виявляти, використовуючи поліграф.

УК:  Як регламентується використання поліграфа в інших країнах?

— Хоч використовують поліграф більш ніж у сотні країн, законодавчо його врегульовано тільки у двох: Литві й Молдові. Переважно ж його регламентація впорядковується окремими нормами законів або ж підзаконними нормативно-правовими актами. До прикладу, у США, Канаді чи Китаї поліграф використовують масово, проте законодавчо його врегульовувати немає потреби, оскільки результати проведених досліджень осіб з його використанням не є чимось особливим.

Натомість вітчизняні чиновники акцентують на браку законодавчого врегулювання цієї діяльності, що слугує для них аргументацією у відмові використання отриманих результатів проведених поліграфологами спеціальних досліджень. Тобто те, що не прописано в законі, вони вважають забороненим. При тому не беруть до уваги, що отримані результати досліджень на поліграфі можуть слугувати вирішенню ключових питань, які виникли в межах цивільних, адміністративних, господарських, кримінальних та інших проваджень.

Справді, в нас немає окремого закону, який би регламентував цей процес діяльності в тому чи іншому судочинстві. Та й ставлення в українському суспільстві до цього приладу неоднозначне — здебільшого негативне. Воно сформувалося ще за СРСР і перейшло у спадок незалежній Українській державі. Поліграф асоціювали з монстром, який негативно впливає на стан здоров’я людини. Його порівнювали з гіпнозом, що вводить людину в транс і змушує говорити те, чого вона ніколи не вчиняла. Поліграфологів звинувачували у шарлатанстві, оговорювали їх, чинили на них тиск тощо. Усе це були форми ідеологічної боротьби влади з прогресивними інноваційними технологіями, які давали змогу тодішній тоталітарній системі тримати суспільство в покорі й страху.

Насправді ж дослідження з використанням поліграфа мали системний характер у діяльності КДБ СРСР. Ця державна машина безпеки, взявши за основу передові технології використання поліграфа за кордоном, під керівництвом тодішнього голови Юрія Андропова ще у 1975 році створила у своїй структурі лабораторію № 30 спеціального призначення, в якій активно використовувала поліграфи для виконання стратегічних завдань комуністичної партії.

Але тоді це були тільки дослідження внутрішнього характеру, їх результати не оприлюднювали. Коли Союз розпався, кожна з країн колишнього СРСР почала впроваджувати поліграфи у себе. В Україні дослідженнями з використанням поліграфа почали займатися не з 1991-го, а з 1997 року. Його використання наштовхнулося на сильний спротив: певні зацікавлені особи розгорнули кампанію із тими самими підходами залякування суспільства, переконуючи, що поліграф негативно впливає на здоров’я, свідомість, відтворюваність тощо. І багато хто на цьому й досі спекулює. Саме тому й потрібен окремий закон і у використанні поліграфа має бути зацікавлена держава.

УК: Але ж у парламент ще в лютому цього року було подано законопроект № 4094 «Про захист прав осіб, які проходять опитування (дослідження) на поліграфі». То яка його доля?

— Це вже друга спроба законодавчо впорядкувати поліграф і діяльність з його використанням. У 2009 році законопроект «Про поліграф» подавав у парламент народний депутат Геннадій Москаль, але його відхилили з аргументацією недоцільності окремого закону.
Проект закону, озвучений вами, справді є, і до його підготовки долучалися фахівці з професорсько-викладацького складу Національної академії внутрішніх справ, серед яких і поліграфологи-практики з Українського бюро психофізіологічних досліджень і безпеки та громадської організації «Колегія поліграфологів України».

Представленням його у парламенті займався народний депутат Андрій Тетерук. Альтернативно до нашого проекту закону громадська організація «Всеукраїнська асоціація поліграфологів» подала законопроект «Про поліграфологічну діяльність» з представленням його у Раді депутатом Андрієм Журжієм. Та доля обох цих проектів така, як і попереднього: їх відхилили, але з можливістю доопрацювання. І це нас тішить, бо залишається шанс укотре зробити спробу легалізувати у нашій країні й поліграф, і діяльність, пов’язану з його використанням.

Я, як і більшість вітчизняних поліграфологів, розумію, чому гальмується цей процес. Подивіться, що відбувається з е-декларуванням. Насправді чимало можновладців просто бояться системного застосування поліграфа, бо їм, як і всім держслужбовцям, доведеться проходити процедуру тестування – і можуть піднятися на поверхню цікаві факти з їхнього життя та діяльності. І це може стосуватися не лише значних статків і їх походження, а й складніших питань, зокрема пов’язаних з корупцією, сепаратизмом, агентурною роботою чи іншою протиправною діяльністю. Тому такий спротив поліграфу.

Стосовно підготовленого нами законопроекта, то ключовим питанням було захистити права і законні інтереси наших співвітчизників під час проходження ними дослідження з використанням поліграфа. Сама його назва говорить за себе. На жаль, поліграфологів часто сприймають логічним продовженням слідчих чи прокурорів і не до кінця довіряють їм потенційні кандидати на поліграфологічне тестування. Це неправильне сприйняття. Ми, як і адвокати, в досудовому розслідуванні незалежні. Тому в цьому законопроекті пояснюється, що собою являє таке дослідження, які права і гарантії має людина під час його проведення, які є обмеження для його виконання та багато інших важливих питань проведення цієї процедури.

Нині ж діяльність з використання поліграфа у нас фактично залишається на рівні підзаконних нормативно-правових актів та окремих відомчих інструкцій, запроваджених у системі МВС, ДФС, Міноборони й Збройних силах. Знайшла відображення інформація про поліграф і в нових законах «Про Національну поліцію», «Про державне бюро розслідувань», а також у наказі Мін’юсту «Про внесення змін в наказ Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5», в частині Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз і експертних досліджень.

УК:  Нині в Україні надто гостро постало питання порядності й чесності державного службовця та й загалом працівника в будь-якій галузі, тому перевірка кандидатів за допомогою поліграфа мала б бути особливо затребуваною. Про що свідчить ваш досвід?

— У нашому суспільстві хоч і повільно, але відбуваються певні зміни на краще, і кожен роботодавець має на меті якнайбільше володіти інформацією про найманого працівника і знати, чим, як мовиться, він дихає. Тому не секрет, що частина таких працівників працевлаштовуються з конкретною метою: або користь, або робота на конкурента, або щось інше. Тож побачити кандидата візуально і перевірити його професійні якості замало, особливо якщо йдеться про особливу сферу діяльності підприємства, скажімо, банківську чи кредитно-фінансову.

Високої кваліфікації й досвіду роботи тут не досить. Роботодавцеві важливо знати, чи не буде в найманого працівника певної спокуси зловживати службовим становищем. Раніше здійснювали добір кадрів здебільшого за рекомендаціями. Тепер роботодавці вдаються до послуг поліграфолога. У нас склалася практика, що пошук цього фахівця кожна компанія, підприємство, установа здійснює самостійно. А потім замовник надає орієнтовний перелік питань, враховуючи власну специфіку діяльності, де потрібно отримати достовірні дані. Хоч більш правильно називати саме ймовірні, бо 100-відсоткової достовірності не дає жодна експертиза, зокрема і з використанням поліграфа.

Американська асоціація поліграфологів, оперуючи колосальним досвідом і багаторічною практикою поліграфологів, дійшла висновку, що достовірність отриманого результату проведених поліграфологічних досліджень підтверджується у 92–97%. На превеликий жаль, наші замовники воліють отримати від поліграфолога лише 100% результату гарантії. Більше того, намагаються перекласти на них відповідальність, особливо у складних життєвих ситуаціях під час прийняття відповідних рішень, зокрема у кримінальному судочинстві.

Такий підхід замовника поліграфологічних досліджень не правильний. Поліграфолог зобов’язаний якісно провести спеціальне дослідження стосовно певної особи з урахуванням поставленого перед ним завдання. Через відповідні тестові запитання (стимули) відстежити виявлені чи не виявлені особою реакції емоційного характеру. Звинувачувати чи виправдовувати людину у вчиненні конкретного правопорушення — не є прерогативою поліграфолога. Це компетенція уповноважених на те органів і посадових осіб.

УК: Наскільки затребувана робота поліграфолога?

— Насправді жодна поважна організація, установа, компанія, фірма, яка дорожить репутацією, вже не хоче добирати собі кадри наосліп. І хоч точної статистики в нас немає, в жодну інституцію, особливо державну, діяльність якої пов’язана з таємним допуском, з певними особливостями роботи, ніхто не потрапить, доки не пройде спеціальне дослідження через поліграф. Приватні структури самостійно визначають, потрібно їм це чи ні. І чи враховувати результати проведених досліджень на поліграфі, коли ухвалюють рішення про конкретних кандидатів на обіймання відповідних посад, — це теж їхня прерогатива. Ми ж укотре наголошуємо, що висновки проведеного дослідження осіб з використанням поліграфа мають рекомендаційний характер.

УК:  Провести таке дослідження — це дорого?

— Питання оплати надання цих послуг має договірний характер і здійснюється або ж за попередньою домовленістю між самим поліграфологом та замовником, або ж установою, яка спеціалізується на таких дослідженнях. Усе залежить від того, якого напряму це поліграфологічне тестування. Якщо пов’язане із кадровим скринінгом, на обіймання відповідних посад, то може коштувати понад 700 гривень за особу. Вартість послуг формується залежно від кількості заявлених роботодавцем (замовником) кандидатів на проведення дослідження. А якщо ж це стосується виконання судової психофізіологічної експертизи із використанням поліграфа, скажімо, у межах відкритого кримінального провадження, там вартість наданих послуг експерта-поліграфолога буде формуватися з огляду на складність конкретного злочину і обсягу завдань, які ставить перед ним компетентна особа, уповноважена процесуальним законом здійснювати досудове розслідування.

УК :Чи беруть результати дослідження на поліграфі до уваги в наших судах?

— Головну проблему я вже озвучив: поліграфа у нас законодавчо не врегульовано, тож суди рідко зважають на проведені спеціалістами дослідження осіб із його використанням. Але приклади вітчизняної судової практики, де результати застосування приладу позитивно вплинули на прийняття судових рішень є, і вони вагомі. І в цьому процесі далеко не останню роль відіграють експертні висновки, підготовлені експертами-поліграфологами за результатами виконаних ними спеціальних експертиз. Оскільки ці дослідження специфічні, то для всебічної оцінки їх у судах як можливих доказів мають бути аргументовані експертні висновки. До прикладу: фахівці з Українського бюро психофізіологічних досліджень і безпеки розробили спеціальний зразок експертного висновку, куди вносять усю інформацію: де, коли, хто проводив дослідження, стосовно кого і за яких обставин, на якому приладі, з поясненням процедури виконання дослідження, питань, які обговорювали і ставили особі, із застосуванням яких апробованих практикою і часом методик, повне обґрунтування виявлених психофізіологічних реакцій людини, зафіксовані на поліграфі, тощо. Такий ґрунтовний висновок викладають з урахуванням наукової й практичної складової, він слугує суду фундаментально виконаним спеціальним дослідженням, що дає належно його оцінити і правильно прийняти рішення.

Необхідно зважити, що до поліграфолога звертаються громадяни не із власної допитливості чи ефективності роботи поліграфа як приладу, а здебільшого через нагальну потребу. Часто це адвокати – для представлення інтересів свого підзахисного, особливо в ситуації, коли підозрювана чи обвинувачена особа не має алібі чи не може надати аргументованих доказів своєї невинуватості у конкретному кримінальному правопорушенні. У такій ситуації поліграф стає тією соломинкою, за яку чіпляється людина, щоб довести свою непричетність до розслідуваного злочину з доведенням власної щирості у сприянні досудовому слідству.

УК: Інтернет рясніє інформацією, як обдурити поліграф. Скажімо, помастити розігріті у гарячій воді долоні спеціальною маззю.

— Це вже протидія виконанню поліграфологічних досліджень. Способи є різні: медичні, фармакологічні, механічні. Людина, яка виявляє до таких речей інтерес, зацікавлена в будь-який спосіб обійти поліграф і ввести в оману замовника.

Та коли говорять, що можна обдурити поліграф, — це міф. Обдурити можна поліграфолога, який припустився професійної помилки. Люди, яким усе-таки вдалося обійти цю процедуру, іноді дають власні рекомендації, як це зробити, іншим. Але ж професіоналів значно більше, і брехня одного кандидата-щасливчика може дорого коштувати іншому, який прислухався до таких слизьких порад. Часто самі ж поліграфологи й закидають в інтернет цю качку — так ми перевіряємо людей, які приходять до нас: налаштовані вони на позитивну співпрацю чи лукавлять. Ми відразу цікавимося станом їхнього здоров’я (а є перелік захворювань, передусім серцево-судинні, коли проходити поліграф протипоказано), чи не було якихось травм, а також чи не вживали напередодні алкоголь, наркотичні речовини, чи не цікавилися в мережі, як обійти поліграф тощо. Більше того, є певні тести, які дають змогу поліграфологові з’ясувати, застосовує людина елементи протидії чи ні. У разі підтвердження – залежно від того, що це за протидія, – спеціаліст поліграфа може або ж попросити особу надалі цього не робити, або ж перенести процедуру тестування на інший день і час, або ж узагалі відмовити у її виконанні з повідомленням про це ініціатора (замовника) проведення дослідження.

УК:  На сайтах, де пропонують дослідження на поліграфі, пишуть, що їх проводять просто суперфахівці. А де в нашій країні їх готують?

— На державному рівні ніде, і це проблема. Зазвичай готують цільові кадри для конкретної системи: в системі МВС, СБУ. А фахівців, які б працювали на загал, готують у недержавних установах спеціалісти-практики. У нас є дві громадські організації, які займаються такою підготовкою: Всеукраїнська асоціація поліграфологів і колегія поліграфологів України. Спеціальний центр з підготовки поліграфологів нещодавно створили на базі Одеської юридичної академії, але, наскільки мені відомо, державних ліцензій на підготовку таких кадрів МОН ще не надавало.

Було б непогано, щоб підготовку здійснювали і у системі Мін’юсту: ми з такою ідеєю вже виходили і на міністра Павла Петренка, і на його заступників, та віз поки що ні з місця. Тож експертизи нині забезпечують недержавні організації й установи. Навіть у Державному науково-дослідному інституті судових експертиз, на відміну від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції, дослідження з використанням поліграфа поки що не здійснюють. 

ДОСЬЄ "УК"

Олександр МОТЛЯХ. Народився 1967 р. на Чернігівщині. У 1991 р. закінчив факультет журналістики КДУ ім. Т. Шевченка, а в 2000-му — Національну академію внутрішніх справ.

Науково-педагогічну діяльність розпочав у 1997 р. в Академії праці і соціальних відносин. З 2008-го до 2014 року працював у Національному авіаційному університеті. З вересня 2014 року — у Національній академії внутрішніх справ обіймає посаду провідного наукового співробітника наукової лабораторії з проблем досудового розслідування Навчально-наукового інституту №1. 

Докторську дисертацію на тему «Інструментальна діагностика достовірності вербальної інформації та використання її результатів у кримінальному провадженні» захистив у 2014 році. Сфера наукових досліджень — кримінальний процес, криміналістика, судова експертиза. Автор та співавтор понад 150 наукових, навчальних та науково-методичних праць, серед яких «Методика розслідування комп’ютерних злочинів»; «Поліграф: наукова природа походження, нормативно-правове регулювання та допустимі межі застосування»; «Практика призначення та проведення судових психофізіологічних експертиз й експертних досліджень із використанням комп’ютерного поліграфа» тощо.

Лариса УСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»