Кілька років тривають дискусії та суперечки навколо однієї з чинних норм законодавства в сільському господарстві. Це стосується розповсюдження в Україні засобів захисту рослин.

Нагадаємо: у грудні 2015 року в межах великого дерегуляційного законопроєкту було внесено зміни до статті 4 Закону «Про пестициди та агрохімікати». А в другому читанні без обговорень з учасниками та представниками українського агросектору з’явилася норма, що підставою для завезення та застосування не зареєстрованих в Україні пестицидів для проведення державних випробувань і наукових досліджень є документальне підтвердження їх державної реєстрації у країні-виробнику.

Чинна норма створила антиконкурентні та дискримінаційні умови на ринку засобів захисту рослин і заблокувала доступ інновацій в агросектор. Вона суперечить поширеній практиці розвинених країн. Адже вимоги підтвердження реєстрації продукту в країні виробництва, приміром, у законодавстві ЄС, США та інших немає.

Однак для пересічних людей вигадано безліч лякалок та міфів про використання пестицидів у сільськогосподарському виробництві. Постійно триває опір тим, хто хоче виправити цю помилку (якщо це справді помилка, а не щось гірше).

Микола Кучер — співавтор багатьох законопроєктів щодо розвитку в аграрній галузі. Фото надав автор

Відчуйте різницю

Спершу вважаю за необхідне пояснити читачеві різницю між оригінальними та генеричними засобами захисту рослин. Якщо порівняти рослину з людським організмом, то засоби захисту рослин — це ніби ліки, вітаміни, засоби боротьби проти різних шкідників. І тут так само, як на ринку медичних препаратів, є оригінали, а є копії. Це як зі щепленнями дітей: батьки зазвичай виступають проти препаратів, вироблених у країнах Азії, натомість готові доплачувати за оригінальні європейські вакцини.

Оригінальні засоби виробляють на основі хімічної речовини, яку винайшли на науковій базі компанії-виробника (як правило, це великий хімічний завод) або у співпраці з ним. Відтворений препарат (генерик) — копія, яка за ефективністю й безпекою мала б відповідати інноваційному (оригінальному) препарату, яку виробляють після закінчення терміну чинності патентного захисту. Але всі знаємо, що здебільшого копія гірша від оригіналу. Зате дешевша.

І тепер, коли новітні технології в агросекторі — це давно вже не предмет гордості, а життєва необхідність, українській аграрій користується агрохімічним дустом, надбаннями минулого сторіччя. І це в той час, коли Європа вкладає мільйони доларів у розроблення екологічно безпечніших засобів захисту рослин. Агрохіміки всього світу впроваджують нові технології використання цих засобів, комбінуючи хімічні та біологічно діючі речовини, працюють, щоб зменшити негативний вплив пестицидів на довкілля, а також поліпшити захисну дію препарату.

Уявіть, що вашу картоплю з’їдає колорадський жук, а замість сучасних засобів у вас відро з дустом і старий віник

Кому це вигідно

Насправді всі суперечки про генерики — це бізнес і надприбутки тих, хто їх завозить в Україну. Варто виокремити недоліки генеричних пестицидів, яких немає в оригінальних засобах захисту рослин.

З погляду агротехнологій, це непрогнозована ефективність боротьби проти шкідників, імовірна фітотоксичність на культуру та непередбачувана поведінка в поєднанні з іншими добривами, речовинами. А з екологічного боку — недостатньо вивчений вплив таких речовин на здоров’я людей і довкілля, до того ж, вони повільніше розкладаються у природному середовищі.

То, може, комусь вигідно, щоб ми користувалися гіршими препаратами? Після внесення змін до статті 4 Закону України «Про пестициди та агрохімікати» вже протягом чотирьох років заблоковані для ввезення в Україну близько 95% інноваційних препаратів, які для навколишнього середовища значно безпечніші, ніж ті, які нині застосовують.

Понад те, через обмеження доступу до передових світових розробок у царині засобів захисту рослин на українському ринку зростає пропозиція старих препаратів. А це призводить до так званого звикання: зростає стійкість шкідливих організмів до діючих речовин, а відповідно зменшується ефективність застосовуваних препаратів. Тоді хтось вносить більшу кількість препаратів, хтось експериментує з їх сполуками, а це завдає більшої шкоди навколишньому середовищу, ніж якби застосовували новітні, більш екологічні та безпечніші засоби захисту рослин.

Тобто ті, хто виступає проти законопроєктів №6606 та №2289, які мають змінити таке неприродне становище, фактично штовхають українського аграрія в минуле, проти розвитку аграрного виробництва й галузевої науки. І зрозуміло, навіщо: нині співвідношення на українському ринку оригінальних засобів захисту рослин і генериків становить приблизно 65% до 35%. При цьому в грошовому еквіваленті вітчизняний ринок засобів захисту рослин фахівці оцінюють у майже мільярд доларів США. Тобто 350 мільйонів доларів — це частка генеричного ринку.

Україна — не полігон

У багатьох замовних публікаціях, що підозріло одночасно з’явилися у ЗМІ, стверджується, ніби зі скасуванням шкідливої законодавчої норми наша держава перетвориться на полігон для випробування сумнівних препаратів або звалище хімічного непотребу. А українські науковці стверджують, що в нашій країні достатньо потенціалу та засобів, щоб одночасно із країною-виробником аналізувати нові препарати.

Жодних проблем, щоб оцінити, чи шкідливий новий препарат, чи ні, ніколи не виникало. Крім того, чинне законодавство жорстко регулює і контролює, як ввезення комерційних партій і зразків незареєстрованих засобів захисту рослин для державних випробувань і наукових досліджень унеможливлює ввезення комерційних партій таких засобів під виглядом зразків.

Такий порядок регламентують нормативні документи, а саме: постанова Кабінету Міністрів України №288 від 4 березня 1996 р. «Про затвердження Порядку надання дозволу на ввезення незареєстрованих пестицидів і агрохімікатів, що використовуються для проведення державних випробувань та наукових досліджень, а також обробленого ними насіннєвого (посадкового) матеріалу»; наказ Мінприроди №491 від 08.11.2006 «Про затвердження зразка Дозволу на ввезення та застосування незареєстрованих пестицидів і агрохімікатів для державних випробувань та наукових досліджень, а також обробленого ними насіннєвого (посадкового) матеріалу»; наказ Мінприроди №287 від 05.06.2008 «Перелік науково-дослідних установ та організацій, які проводять державні випробування препаратів».

Тобто ввезення комерційних партій пестицидів та агрохімікатів дозволено лише за умови державної реєстрації в Україні. Вимога підтвердження реєстрації продукту в країні виробництва безглузда ще і тому, що в сучасному глобалізованому світі місце виробництва не тотожне місцю його реєстрації, наука давно переступила межі національних кордонів.

В Україні працюють десятки представництв європейських та світових виробників оригінальних засобів захисту рослин. Вони співпрацюють з нашими аграріями вже десятки років, і ця норма — тепер лише наша проблема. Адже реєстрація у країні виробництва може виявитися недоцільною у зв’язку з тим, що в цій країні виробництва нема об’єктів застосування препарату (тобто певного виду шкідників, хвороб, бур’янів та сільськогосподарських культур, які є в країні призначення препарату).

Розв’язати цю проблему покликаний законопроєкт №2289 від 18.10.2019 р. про внесення змін до статті 4 Закону «Про пестициди та агрохімікати» щодо ввезення пестицидів на митну територію України, одним із авторів якого є я. Скасування цієї норми розблокує заборону на ввезення зразків у дуже обмеженій кількості інноваційних засобів захисту рослин для наукових досліджень та випробувань, що в майбутньому дасть змогу аграріям отримати доступ до високоякісних, безпечніших, ефективніших та прогресивніших засобів захисту рослин. А те, що відбувається навколо цього питання в останні три роки, — це свідчення недобросовісного лобізму на шкоду здоров’ю українців.

Микола КУЧЕР,
народний депутат України VIII та IX скликань,
член Комітету Верховної Ради України
з питань аграрної та земельної політики