«Найцінніша спадщина, яку ми, батьки, можемо передати дітям, — віра». Саме так сказав Папа Римський під час урочистого обряду хрещення новонароджених, який він провів цими різдвяними днями. Як мудро та глибоко філософськи! Причому для всіх часів і народів.

Хіба не віра тримає на цьому світі багатостраждальних українських матерів, які в ХХІ столітті виряджають на підступну і вкрай несправедливу війну своїх синів? Утім хіба війна та справедливість — поняття сумісні?

А відома тепер уже на весь світ рівненська волонтерка Яна Зінкевич, яка балансувала між життям та смертю? Лікарі не наважувалися навіть на прогнози: жорстокі травми були несумісними з життям. А вона — вижила! Завдяки незгасній Вірі! Тепер Яна черпає натхнення в одному з найсучасніших реабілітаційних центрів світу в Ізраїлі та, звісно, загорілася ідеєю створити щось подібне в рідній Україні.

Віра, передана у спадок батьками, тримає моральний дух народної артистки України Ади Роговцевої, яка втратила і чоловіка, й сина… У ці надскладні для України часи вона їде до людей у глибинку, а ще — невтомно й натхненно, наче в молодості, грає благодійні вистави. Щоб устигнути допомогти нашим захисникам. Це віра допомагає сотням тисяч простих українців не втратити життєвого стрижня: щоб господарювати на землі, щоб вести бізнес і навіть, попри кардинальні зміни законів «під ялинку», шукати для нього нові горизонти! Вкотре переконуюся: народ часто мудріший від політиків і добре розуміє, що війну може виграти лише держава з міцною економікою. Ось чому в усі часи все вирішують, за великим рахунком, не закони чи постанови згори, а порядні та принципові люди в глибинці, які не втратили Віри. Із таких маленьких закутків, наче з пазлів, складається наша велика рідна Україна.

Почула якось таку тезу: у храмі людського життя віра закладає фундамент, надія зводить стіни, а любов завершує баню. Я дуже хочу, щоб під склепінням великого храму, ім’я якому Україна, жилося затишно та комфортно нам усім. Щоб мали перспективу для розвитку і, відповідно, для модернізації країни за європейськими стандартами наші діти та онуки.

Так, нині більшість із нас, батьків, не має таких статків, які допомогли б їм, скажімо, започаткувати власний бізнес. Але ми неодмінно передамо у спадок дітям Віру, з якою виборювали вільну державу попередні покоління українців. І, можливо, саме вона стане нашим унікальним надбанням в об’єднаній європейській родині. Принаймні в різдвяні дні з тисячами інших матерів молилася за те, щоб не розгубили ми цієї справді найціннішої спадщини.