Коли дитина йде з дому — це завжди погано, хоч би якою була на те причина: безвідповідальне бажання помандрувати та пошукати пригод чи втеча від негараздів у родині. Адже це означає, що недогледіли не лише батьки, а й інші дорослі, які мали бути поруч: родичі, вчителі, ба навіть старші друзі чи сусіди. Чому ж діти інколи зважуються на такий радикальний крок, полишивши звичне життя, що з того виходить та чи можна цьому запобігти і як саме, дізнавався «Урядовий кур’єр».
Рішення втекти з дому у Богдана визріло після чергової прочуханки від вітчима. Щоправда, прочуханкою це вже й назвати було важко: за «сімку» в щоденнику, за грубе (як тому здавалося) слово, за «неправильне» виконання дорученого дорослий чоловік нещадно карав десятирічного хлопця. Натомість мама на знущання дивилася крізь пальці: мовляв, дитину треба якось виховувати...
Нагода трапилася одного липневого дня, коли чоловік, який винаймав у його батьків кімнату, зібрався в мандри. Богдан і собі прилаштувався до нього. Тихенько вислизнувши з будинку, подалися аж до Ватутіного, що в Звенигородському районі. Надворі було спекотне літо, тож ночували будь-де. Коли скінчився харч, почали перебиватися випадковими заробітками, вишукували й здавали металобрухт. Однак у невеликому містечку багато не заробиш, тому незабаром вирішили повернутися в Черкаси.
Повертатися додому Богданові дуже не хотілося. Отож разом із «батьком», як називав свого старшого супутника, хлопець поглибив землянку на березі Дніпра, утеплив її різними матеріалами. І стали вони вдвох ночувати в ній. На хліб заробляли металобрухтом, іноді знаходили щось їстівне в сміттєвих бачках, до яких далеко не доводилося ходити.
Літо минуло швидко, але осінь, приходу якої боялися, видалася зовсім теплою. Вересень нічим не відрізнявся від серпня — купайся, засмагай, ніхто тобі нічого не скаже. Тим часом через кілька днів після зникнення Богдана його мама забила на сполох.
— Тебе розшукують, — якось сказав йому «батько», побачивши десь оголошення правоохоронців.
— Ну то й що, — відповів хлопець, якому на той час уже виповнилося одинадцять років. — Все одно додому не піду.
Так і жили поблизу Дніпра двоє втікачів — 26-річний чоловік і ображений підліток, який не хотів повертатися додому, де бракувало батьківського тепла.
А ось як побачили ситуацію черкаські правоохоронці. У липні 2015 року до них звернулася 43-річна черкащанка з проханням допомогти знайти 10-річного сина. Як з’ясували, хлопчик проживав у приватному будинку з матір’ю та вітчимом. Перед зникненням малого родина прихистила 26-річного чоловіка без постійного місця проживання. Він працював з вітчимом хлопця, який і запропонував йому тимчасове житло. Через два місяці квартирант зник разом з дитиною.
Правоохоронці розпочали пошуки. Розіслали орієнтування та запити на прикордонну службу і колегам із сусідніх областей. Перевірили коло спілкування хлопчика і чоловіка, з яким той, імовірно, пішов. Опрацьовували магазини, пункти приймання металобрухту, ринки, але дитину ніде ніхто не бачив. Проте під час оперативно-розшукових заходів працівники поліції отримували інформацію, що зниклого хлопчика нібито бачили то в аеропорту «Бориспіль», то в місті Ватутіному. Але жодного разу інформація не підтверджувалася.
Перед новим роком поліцейські одержали ще одне повідомлення: схожого на зниклого хлопчика бачили в Черкасах поблизу Дніпра разом з невідомим чоловіком, якого він називав батьком. До перевірки інформації залучили кінологів. Собака й привів правоохоронців до землянки, в якій вони знайшли зниклого школяра. Разом з ним був і колишній квартирант батьків.
Їх доставили до Черкаського відділку поліції. Начальник сектору комунікації ГУ Національної поліції в Черкаській області Дмитро Грищенко розповів: «Хлопчик жив із мамою та вітчимом, які пиячили та ображали його. Били за погані оцінки, запізнення. Родина незаможна, жили з тимчасових підробітків. Богдан полишив домівку через конфлікт із батьками. Пішов разом з квартирантом, адже той, за словами хлопчика, добре до нього ставився та піклувався, на відміну від вітчима».
Хлопчика обстежили лікарі і запевнили, що з ним усе гаразд, його здоров’ю нічого не загрожує. До з’ясування всіх обставин школяр тимчасово проживатиме у старшої повнолітньої сестри.
Ось така історія. Чи щасливо вона закінчиться, ще невідомо. Адже не відомо, чи батьки школяра зробили необхідні висновки. Так званих важких підлітків, на що нині кивають старші, останнім часом значно побільшало. Причин багато, з-поміж яких бідність і незадовільні умови проживання. Але головна, здається, одна: брак справжньої турботи про дитину, уваги до її проблем і потреб, отого домашнього тепла, яке допомагає маленькій людині долати всі незгоди та випробування на шляху до дорослого життя.
Ми в Google+