Раніше ніхто не передбачав, що в державі постануть такі питання, тож штатні психологи служби з надзвичайних ситуацій, а також інші фахівці цього профілю стикаються з проблемами, які важко подолати.

— Нині в Україні велика кількість людей, які пережили війну, мають колосальні психологічні травми. Досвід відвідування таборів переселенців показує, що люди навіть менше звертаються за медичною допомогою до лікарів, а найбільше потребують психологічної допомоги. Окрему категорію становлять діти. Вони пішли в нові колективи у школах, дитячих садочках, у них розірвані сталі соціальні зв’язки. Стурбованість викликає також велика кількість підлітків, які внаслідок пережитого стресу можуть почати вести асоціальний спосіб життя.

Тим часом усіх психологів у нашій країні готували без акцентів на те, що може бути війна, тож не було напрацьовано алгоритм організації надання психологічної допомоги постраждалим унаслідок бойових дій. Ми чітко усвідомлюємо, що зобов’язані дати всім психологам і волонтерам такий інструмент, який допоможе запобігти розвитку в країні спалаху психічних хвороб. На профільних фахівців лягатиме величезне навантаження, адже повертатимуться бійці АТО, які також потребуватимуть реабілітації, — зазначила заступник міністра охорони здоров’я Наталія Лісневська.

МОЗ, Інститут соціальної і судової психіатрії та наркології разом з міжнародними інституціями розробили методичні рекомендації з надання психологічної допомоги тимчасово переселеним особам. Створено гарячу лінію, психологічній службі ДСНС передано координати психологів МОЗ для координації спільних дій.

Також профільне міністерство започаткувало серію тренінгів із надання психологічної допомоги особам, що постраждали внаслідок бойових дій. У першому взяли участь 313 осіб. Із них — 44 психологи-практики, 166 студентів-психологів, соціальні працівники, волонтери, педагоги. Кількість людей, які прийшли на тренінг, свідчить про їхню небайдужість і готовність працювати над подоланням негараздів у країні.

Директор Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Ірина Пінчук звертає увагу на розробку дорожньої карти: хто, кому і як має надавати і організовувати психологічну допомогу.

— Річ у тім, що нині чимало людей готові працювати в цьому напрямі, але вони не мають потрібних знать і досвіду, тож можуть замість допомогти завдати шкоди. Ми працюємо за чотирма напрямами: консультативним, навчальним (розробка спеціальних програм для фахівців, соціальних працівників, волонтерів, журналістів тощо), науково-методологічним (вивчення міжнародного досвіду та його адаптація до українських реалій) і науково-дослідницьким.

В Україні працюють 25 тисяч шкільних психологів. Вони можуть стати першою ланкою єдиного ланцюга — виявляти психологічні проблеми у школярів, надавати допомогу або спрямовувати дітей до фахівців вузького профілю. Співробітники Інституту розробили методичні рекомендації, посібник, а також буклети з практичними порадами щодо надання першої психологічної допомоги.

Ірина Пінчук підкреслила, що перша психологічна допомога — це не професійна консультація фахівця. Це те, що може зробити будь-хто з нас, якщо хоче допомогти тому, хто постраждав. Втім, особа, яка вирішила надавати таку підтримку, але не є фахівцем, має чітко усвідомлювати, на що вона має право, а чого робити не повинна. Існують етичні правила надання першої психологічної допомоги, головне гасло яких — не нашкодь.

ПОРАДИ ФАХІВЦІВ

Чого не можна говорити і робити:

♦ Не змушуйте людину розповідати, що з нею відбулося.

♦ Не перебивайте і не квапте співрозмовника.

♦ Не торкайтеся людини, якщо не впевнені, чи прийнято це в її культурному середовищі.

♦ Не давайте оцінок тому, що людина зробила.

♦ Не використовуйте спеціальні терміни.

♦ Не позбавляйте людину віри у власні сили і здатність самій подбати про себе.

♦ Надаючи першу психологічну допомогу, потрібно також обережно ставитися до себе. Важливо бути впевненим, що ви фізично й емоційно в змозі допомогти іншим. Бережіть себе, щоб краще піклуватися про інших.