У грудневі дні через 431 рік після смерті останки одного з перших українських друкарів, просвітителя, теолога, перекладача, художника-гравера, інженера-ливарника, винахідника Івана Федоровича (Федорова) та його сина Івана Друкаревича нарешті перепоховали за християнськими традиціями. Ми довгі роки знали його як Івана Федорова, але з’ясувалося, що документи він завжди підписував як Федорович. Батьківську справу продовжив і син, який увійшов в історію як Друкаревич. Тривалий час він видавав унікальні книги, залишаючись людиною незаможною, бо повертав батьківські борги.
За участювсіх конфесій
Урочиста процесія, в якій взяли участь представники всіх релігійних конфесій Львова, пройшла вулицями міста від храму Успіння Пресвятої Богородиці на вулиці Руській, де працював друкар, до монастиря Святого Онуфрія. Дубові ракії заклали у спеціальну нішу під іконостасом між центральним вівтарем та вівтарем Богородиці у храмі, де друкар провів свої останні дні. Тут нарешті він знайшов й останнє місце спочинку. Останки повернули туди, де їх і було віднайдено. Також було освячено надгробок: його виготовили за малюнком ігумена Онуфріївського монастиря Модеста Гриневицького, який понад два століття тому згадав про поховання Івана Федоровича.
Спеціально до цієї події Фонд Бориса Возницького перевидав «Буквар», оригінал якого зберігається в Гарвардському університеті, та «Апостол» Федоровича. Видання вже представили на Форумі видавців у Львові: факсимільне видання «Буквар» подарують школам, «Апостоли» — церквам.
Йому не було спокою ані за життя, ані по смерті. Історія, на жаль, не зберегла докладного життєпису людини, яка відродила й утверджувала книгодрукування в Галичині. Рятуючись від переслідувань московського духовенства, Іван — син Федора осів у Львові. До того його, як одного з визначних культурних діячів другої половини XVI століття, приймали при дворах імператор Священної Римської імперії, курфюрст Саксонії, польські королі, московський цар, з ним спілкувалися найосвіченіші особи Європи.
У Львові він зайнявся друкарською справою, створив і видав 1574 року перший східнослов’янський «Буквар», за яким вчилися читати, писати і рахувати, згодом «Апостол», «Псалтир» і «Часослов». Його подвижницька праця привертала увагу сучасників, викликала великий інтерес, але матеріальних статків не давала. Друкареві повсякчас доводилось бути прохачем, він постійно шукав підробіток, аби прогодувати родину.
Не знайшов спочинку й після смерті. Його останки були поховані на цвинтарі у селі Підзамче, потім перенесені до церкви монастиря св. Онуфрія, бо через цвинтар пройшла залізнична колія. Згодом понад чотири десятиліття останки Івана Федоровича перебували у Музеї мистецтва давньої української книги у Львові. На кістки випадково натрапив Борис Возницький під час проведення археологічних досліджень. Тоді розкопали чотири поховання, проводили дослідження, а останки зберігали у сейфі Музею книги.
— Ніхто не думав, що для цього знадобиться аж 44 роки! — каже директор Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького Лариса Возницька-Разінкова. — Впродовж багатьох років музейники залучали чимало спеціалістів з України, Росії, однак довести справу до кінця жодному не вдавалося через брак коштів.
Поляки зробили експертизубезкоштовно
За розповідями музейників, з появою мощей у приміщенні почали відбуватися дивні речі. Щороку в грудневі дні (помер друкар 5 грудня 1583 року), згадує директор музею Лариса Спаська, можна було почути людський стогін, з полиць падали книги. Звісно, не містичними проявами, а засадами християнської моралі керувався тодішній директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький, який шукав різні шляхи, щоб ідентифікувати останки, бо, казав, маємо бути впевнені, що ховаємо прах саме тієї людини, яка багато зробила для просвітництва українського народу.
Допомогли науковці з Вроцлавського університету, при кафедрі медицини якого функціонує сучасна лабораторія, яка займається дослідженням останків. До них торік звернулася з відповідним проханням Львівська галерея мистецтв. Університетські фахівці з Польщі погодилися безкоштовно провести необхідні дослідження.
— А невдовзі, — повідомила Лариса Возницька-Разінкова, — отримали відповідь, якої суспільство чекало понад чотири десятиліття. За специфічними хворобами, на які страждали друкарі того часу, встановили, що кістки належать друкареві! В них втричі перевищений вміст важких металів, а деформовані хребет та суглоби вказують на специфіку професії друкаря та складальника.
Додатковим підтвердженням, що останки належать саме Івану Федоровичу, на переконання науковців, є той факт, що поруч з його прахом знайдені кістки іншої особи. Тому відомо, що разом із батьком похований його старший син Іван на прізвище Друкаревич. Дослідження підтвердили, що вони були родичами, до того ж молода людина теж мала аналогічні професійні захворювання.
Ми в Google+