Підпільний обмінник? А ви доведіть!

Нещодавно Національний банк України провів велику комплексну перевірку небанківських легальних пунктів обміну валют, які свого часу отримали від регулятора ліцензію на цей вид діяльності. Під час акції Нацбанк часто натрапляв на нелегальні обмінники.  А визначав він таких фінансових підпільників за різними ознаками. Як було зазначено в офіційній відповіді «УК» прес-служби регулятора, найперша з таких ознак — відсутність інформації про пункт обміну валюти у Реєстрі приміщень, де здійснюють таку діяльність або надають інші фінансові послуги з правом використання гривні та твердих заморських валют. До речі, реєстр є у відкритому доступі на сайті Нацбанку. 

«Крім того, відповідно до нормативно-правових актів Нацбанку, пункт обміну валют, який працює законно, має розміщувати на видному для клієнтів місці копії дозвільних документів, а саме: ліцензії, офіційну назву небанківської фінансової установи, якій належить обмінний пункт; прізвище, ім’я та по батькові  касира, що обслуговує клієнтів; інформацію про поточні курси валют, затверджені керівництвом небанківської фінансової установи», — йдеться у відповіді.  

Отже, якщо всіх паперів, які належить мати будь-якому пункту обміну валют, нема на видному місці — приміром, їх не наклеєно на скло чи не виставлено поряд з віконцем, то така установа  вважається нелегальною. У таких краще  не обмінювати свої кревні. Люди з досвідом кажуть, що там можуть підкинути фальшиві гроші та й нерви добре попсують.

Співробітники регулятора, згідно із законодавством, не мають права проводити більш ретельні перевірки таких горе-обмінників, тому вони надсилають про них інформацію до правоохоронних органів, насамперед Національної поліції. Вона повинна почати розслідування і покарати винуватців.

Проте треба віддати належне Нацбанку: він усю інформацію про підпільні обмінники розміщує на своєму сайті, й кожен може ознайомитися з нею. Це й зробив кореспондент «УК», отримавши неабияку насолоду. Отже, за 2016—2017 роки фахівці Нацбанку спіймали на гарячому касирів у майже 150 нелегальних пунктах обміну валют у всій країні. Це лише ті обмінники, на які фахівці регулятора випадково натрапили під час рейдів перевірки легальних обмінних пунктів. Можна припустити, що нелегалів у всій країні в десятки разів більше.

Географія діяльності

Переважну кількість нелегалів виявлено у столиці, чимало їх робило свою брудну справу на заході України. Регулятор розміщує на своєму сайті не лише адреси таких обмінників, а й знімає їх з усіх боків і підкріплює інформацію фото. Тож люди знатимуть ці інституції завдяки зображенню.

Складно боротися з незаконними пунктами обміну і Національній поліції. У чому ж проблема? Як зазначив «УК» заступник начальника управління — начальник відділу департаменту захисту економіки Нац­поліції України Руслан Стрембицький, щоб скласти протоколи приходу співробітників до такого пункту обміну, доводиться виявляти неабиякі здібності дипломата, добрі знання і практичний досвід психології: «Ми не маємо права заходити всередину такого обмінника — не дозволяє законодавство. Тому спілкуємося з касирами ззовні. Часто вони не носять паспортів, відмовляються надавати будь-які інші документи.  Уявіть складність таких ситуацій. Адже скласти адміністративний протокол, та ще й щоб там підпис поставив касир, суперважко».

Оперативники  Нацполіції інколи можуть повернутися з такого обмінника, як кажуть, ні з чим. Касир пункту обміну може не піти на контакт, зачинивши його та забарикадувавшись від правоохорнців, ховаючись за склом. Бувають і курйози, приміром, як одного разу бачив на власні очі автор матеріалу: касир, щільно зачинившись у пункті обміну, просив через віконце людей викликати поліцію. На те, що співробітники поліції стояли поряд і хотіли з ним поспілкуватися, він не звертав жодної уваги. Напевне, йому треба було саме тих представників поліції, які б його захистили, а не тих, що прийшли з перевіркою.

Смішні штрафи

Щодо цього в Україні законодавство неабияк пробуксовує. Воно потребує змін. Адже кримінальної відповідальності за такі порушення немає. Усе закінчується для касира тим, що, крім складеного протоколу, на нього накладуть адміністративний штраф. Над його розміром можна довго сміятися. У Нац­поліції називають цифри: 51—510 гривень. І це за незаконні діяння, коли горе-обмінники не сплачують до державної та місцевої скарбниць жодної копійки.

Як зробити, щоб незаконних пунктів обміну валют в країні не було? Як зазначила «УК» генеральний директор Асоціації  «Об’єднання фінансових установ» Вікторія Волконська, в Україні для отримання ліцензій на такий вид діяльності дуже великі вимоги: «Насправді ж це звичайний обмінний пункт. У його роботі немає нічого складного. А вигоди для держави та місцевої влади від його діяльності чималі — сплата податків. До того ж, пункти обміну валют дають роботу людям. У власників обмінників немає такої великої відповідальності, як в інших галузях економіки та підприємництва».

Велика конкуренція на цьому ринку робить свої не дуже хороші справи. Приміром, працює великий обмінний пункт на всіх легальних умовах, а поряд із ним — такий самий маленький торує собі шлях також на цілком законних засадах. В останнього можуть бути вигідніші курси. Одного дня  керівники маленького обмінника помічають, що їх  вилучено з реєстру приміщень, у яких здійснюють обмін валют.  А поклопотався про це керівник великого обмінника, який має певні зв’язки де треба і якому конкурент заважає. Отже, невеликий обмінник стає потенційним чи реальним нелегальним пунктом. Так з’являються незаконні міняйла.

Проте щодо  невеликих витрат на відкриття та облаштування пункту обміну  з Вікторією Волконською не згоден Руслан Стрембицький. Він зазначає, що в це треба вкласти 15—20 тисяч доларів. Звісно, це чималі гроші, й таке не під силу багатьом дрібним бізнесменам, які не можуть узяти в банках довгі дешеві кредити на розвиток підприємницької діяльності.

Фахівці переконані, що обмінний пункт потребує чималого технічного оснащення: спеціального скла, серйозних протипожежних засобів, струму високої напруги тощо. 

Від редакції.  Те, що боротися з нелегалами на ринку обміну валют треба, ні в кого не викликає сумнівів. Варто змінити законодавство, щоб власників незаконних обмінників карати жорсткіше. Великі суми штрафів на сотні тисяч гривень спонукатимуть до того, що вони прийматимуть виважені рішення і врешті дійдуть висновку: краще спокійно спатиму й зекономлю гроші, ніж стану поза законом.  Можливо, варто зменшити вимоги для отримання ліцензій на такий вид діяльності. І тут палиця з двома кінцями. Проте фахівці зазначають, що нелегальних пунктів останнім часом стало менше.