Давно відомо: якщо телефон різко скиглить пізно ввечері, це ще не значить, що хтось хоче чемно побажати тобі доброї ночі. Навпаки… Цього разу телефонував мій давній знайомий краєзнавець і громадський активіст зі Слов’янська. «Не спиш?» — бадьоро почав він. А далі у слухавці зашипіло і затріщало так, що мені вже справді було не до спання. «За…ра вр…ці де…ій че…аю біля…» (він назвав місце на одній із околиць міста). «Поїде… на розкопки. Зн…шли дві …ликі могили …кантропів». Звісно, я був ошелешений звісткою настільки, що навіть не перепитав: зустрічаємося о 9-й чи 10-й? Встиг тільки вичавити з себе: «А багато?...» «…сятків два! — почув у відповідь». Далі, судячи з уривків фраз, приятель попрохав поки що нікому не повідомляти про знахідку і відключився.

Нічого собі! Невже справді вдалося натрапити на залишки пітекантропів — викопного підвиду гіпотетичного посередника між мавпою і людиною? Та це ж сенсація!

На автоматі поставив заряджатися батарею фотоапарата, підготував диктофон, блокнот тощо і почав міркувати, у кого вранці випрохати гумові чоботи (бо ж розкопки!). А потім взявся гортати товсту енциклопедію, оновлюючи знання про пітекантропів. Отже, що ми маємо? Пітекантроп, він же архантроп чи мавполюдина, вважається проміжною ланкою між австралопітеками і неандертальцями. Вперше був відкритий у 1891 році на острові Ява. Жив близько від 1,5 мільйона — 500 тисяч років тому. Що ще? Цей тип невисокого зросту (трохи вище від 1,5 метра), з архаїчною будовою черепа: неабияка його товщина, низька лобова кістка та дуже розвинені надбрівні дуги. А скошене підборіддя свідчило про початкову стадію розвитку мови. Та й за розміром мозку (800— 1100 «кубиків») він відставав від людини розумної.

Роздивляючись зображення пітекантропа, точніше, реконструкцію за знайденим черепом, яку виконав відомий антрополог Михайло Герасимов, враз мимоволі здригнувся. Що за дідько? Адже щось схоже я недавно вже десь бачив. Але де? Знову увімкнув комп’ютер. Так і є! Увечері переглядав сюжет «з того боку» про відвідини лідерів самопроголошеної «ДНР» могили бойовика на прізвисько «Моторола», який загинув від вибуху у ліфті посеред Донецька сорок днів тому. І знову вдруге за вечір-ніч сам до себе промимрив: «Нічого собі!». Та ці пики схожі на результат роботи Герасимова, немов дві краплі крові тисяч людей, які загинули на Донбасі після нашестя агресивного й деградуючого підвиду людини вже не розумної. Тільки різниця, що зайди вдягнені не у плямисті шкіри вбитих ними тварин, а натягли на себе сучасну військову уніформу, видану їм зі складів сусідньої держави. І озброєні не кам’яними рубилами чи замашними палицями, а обвішані з ніг до голови новітньою зброєю, якої годі й шукати у воєнторгах. Та й мешкають не у примітивних печерах, а у віджатих комфортних будинках і квартирах, господарі яких у кращому разі встигли втекти від них, а в гіршому — опинилися «на підвалі» чи взагалі «зникли безвісти»…

Ці паралелі настільки вразили, що знову заходився вивчати всю доступну інформацію про найдавніших людських істот. У це важко повірити, але деякі характеристики немов написані про згаданих наших сучасників. Наприклад, ось це: «Низький похилий лоб свідчить про недорозвиненість лобних відділів півкуль мозку, що відповідають за складне асоціативне мислення, а також містять центри гальмівних процесів. Інакше кажучи, порівняно із сучасними людьми вони були нездатні до складного мислення, а недорозвиненість гальмівних центрів робила їх дуже збудливими й агресивними. Це у поєднанні з фізичною силою та досить ефективною зброєю зумовлювало часті кровопролитні сутички, які становили серйозну загрозу для існування самої популяції…» Погодьтеся, хіба йдеться не про безкінечні криваві «розбірки» між постійно конкуруючими угрупованнями всередині проросійських незаконних збройних формувань?

Цур йому! Намагаючись думати про щось краще, з нетерпінням очікував ранку. А прибувши на умовне місце зустрічі, нарешті засипав запитаннями свого знайомого. «Які ще пітекантропи? — здивувався він у відповідь. — Я ж розказував про знайдені у лісі дві приховані могили безіменних пу-ті-кантропів! Хіба не чув про них? Ну, так ще інколи називають російських найманців — жертв путінської пропаганди. Тих, яких обдурили і послали сюди на забій, як тварин! А потім нишком закопали у безлюдному місці. Тому треба тепер хоч перепоховати їх по-людськи, на кладовищі…»

Це згодом і було зроблено. А я того вечора знову заколисував себе думками про щось гарне. Наприклад, про тих самих найдавніших і симпатичніших істот — недорозвинених пітекантропів, неандертальців чи про людожерів із загублених в океані островів.