Українським Мікеланджело, основоположником експресивної барокової пластики називають Іоана Георгія Пінзеля. Геніальний скульптор середини XVIII століття певний час жив і працював у Галичині, зокрема на Тернопільщині — в містах Бучач і Монастириськ. Скажімо, в Бучачі разом з архітектором Бернардом Меретином зводив монастир отців Василіан, парафіяльний костел. Видатний майстер — автор кам’яних скульптур на фасаді міської ратуші та придорожніх статуй Яна Непомука й Діви Марії, а також фігур і рельєфів у церкві Покрови Пресвятої Богородиці та Успенському парафіяльному костелі. У Бучачі Пінзель і закінчив свій земний шлях.

Край, де творив геній

З того краю, де творив, жив і пішов у вічність Пінзель, походить Роман Вільгушинський. Нині він — заслужений художник України, доцент Тернопільського національного педагогічного університету. Каже, ще з дитинства Пінзель був у його житті, хоча не знав про цього славетного майстра нічого. Коли з рідного села Язловець приїжджав школярем до райцентру Бучач, завжди з великою цікавістю роздивлявся скульптури, декор, портал. «Це — мацайли (боввани. — Авт.)», — казали йому ровесники, — що тут дивитися, гайда краще за морозивом». Роман не дуже зважав на скептицизм однолітків, устигав і морозиво з’їсти, і якусь скульптурну композицію роздивитися. Навіть собі пояснити не міг, чому так заворожують його скульптура чи живописні полотна. Знав, що дід був відомим на всю округу майстром, працював у кар’єрі, обробляв камінь, храми будував. Романів батько народився, коли дідові виповнилося 62 роки. Тато на своєму городі відкрив кар’єр і збудував собі хату з вапняку. Кам’яного ремесла у сільських умільців навчався й Роман. Першу свою скульптуру саме з каменю зробив. Але, пригадує, ще коли був у шостому класі, до Язловця приїхав автобус художників-пленеристів з різних куточків України. Вперше хлопчина тоді побачив олійні фарби й те, як митець відтворює на полотні панораму села. Стояв мов укопаний, дивився. Побачене дуже пройняло. Вирішив: буду художником. Відтоді взявся купувати фарби, малювати. Цілі стоси пейзажів створив, багато з них і досі лежать на горищі. Після закінчення середньої школи навіть художником рік пропрацював у Бучацькій райсан­епідемстанції.

Відтак призвали до армії. Служив біля Львова, тож щойно отримував на кілька годин солдатське звільнення, квапився в художні галереї міста. Вже усвідомлював, що подальше життя має пов’язати з мистецтвом. З часом став студентом Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Дійсний член академії мистецтв України, лауреат Шевченківської премії Еммануїл Мисько був учителем зі скульптури. Після закінчення вишу Роман Вільгушинський повернувся на рідне Тернопілля.

У скульптурі та живописі любить писати портрети. Хоча й пейзажі бентежать його творчу душу. Скульптурні роботи Романа Вільгушинського надто розмаїті за тематикою і особистостями. Він автор пам’ятника Степанові Бандері та Патріархові УГКЦ Йосифові Сліпому, погрудь Тарасові Шевченку в кількох населених пунктах області, меморіалу Української галицької армії, численних пам’ятних знаків на честь воїнів УПА, великої стели до 300-річчя Василіанського чину в Бучачі тощо. А ще його мистецькому серцю досить близька релігійна тематика. Скульптурні композиції пана Романа можна оглянути не лише в рідному Язловці, Тернополі та області, а й на Прикарпатті, Київщині, навіть у молдовському місті Фалешти.

Заслужений художник України Роман Вільгушинський відновлює скульптуру «Крилата фігура генія», яку ще називають «Сурмач». Фото автора

Вникаючи у пластику Майстра

Називаючи деякі скульптурні композиції Романа Вільгушинського, не можна не згадати й про пам’ятник Іоану Георгію Пінзелю в Бучачі. Для митця — це особлива сторінка. Каже, спочатку мав намір показати великого Майстра в русі, але згодом вирішив, що доречніше буде відобразити його під час роботи. Який насправді вигляд мав Пінзель, ніхто ж не відає. «Чию подобу йому дали?» — запитую в пана Романа. І дізнаюся, що образ він виводив із шедеврів Пінзеля, адже переконаний: кожен митець, творячи, від себе щось таки бере.

Ім’я Пінзеля Роман Вільгушинський відкрив для себе ще у студентські роки, коли дослідник творчості українського Мікеланджело Борис Возницький підготував в Олеському замку на Львівщині першу виставку дерев’яної скульптури великого Майстра. Пригадує, як Возницький приїхав у село Рукомиш Бучацького району, бо спочатку не повірив, що тут може бути кам’яна скульптура Пінзеля. Коли ж побачив фігуру Св. Преподобного Онуфрія, впав на коліна. «Статуя тоді була надто замазана, — ділиться спогадами пан Роман, — вся у вапняному нальоті, який і допоміг зрештою зберегти шедевр до днів нинішніх». Коли готували виставку робіт Пінзеля у Луврі, місцева церковна громада не погодилася, аби фігуру Св. Преподобного Онуфрія повезли до Парижа. А тут сталося ще й непередбачене: храм розташований біля гори, і якось величезна брила з гуркотом звалилася зі скелі на церкву й зупинилася саме перед скульптурою Св. Преподобного Онуфрія, якого Пінзель відтворив зі складеними у молитві руками. Тяжке каміння тоді лише трохи пошкодило один палець святого. Після цього статую з церкви винесли, заховали, замість неї поставили копію, яку відтворив Роман Вільгушинський. До слова, ще одну копію цієї фігури він виготовив і для Львівської національної галереї мистецтв.

Першими фігурами Пінзеля, які взявся скопіювати пан Роман, стали придорожні колони Богородиці та Яна Непомука. Ці славнозвісні скульптури знищили радянської доби. Статую Яна Непомука, скажімо, кинули в річку. В ній через десятиліття знайшли хіба голову фігури Яна Непомука, яку Роман Вільгушинський відреставрував. Щодо відновлених скульптур Богородиці та Яна Непомука, то вони знову залишилися придорожніми.

Уже чимало років у Бучачі реставрують історико-архітектурну пам’ятку — будівлю міської ратуші. З архівних джерел відомо, що її фасад свого часу прикрашали 14 статуй, образів з біблійної та античної міфологій. Автором їх був Іоан Георгій Пінзель. З них частково збереглося до нинішнього часу дев’ять. Роман Вільгушинський відновлює їх. Каже, що найбільш збережена скульптура «Геракл убиває Лернейську гідру». Відтворив і геральдичну композицію центрального порталу ратуші з елементами та символами давнього шляхетського роду Потоцьких, адже один із його представників, Микола, був фундатором і меценатом будівництва ратуші в Бучачі. Митець вважає, що це теж роботи Пінзеля, бо чітко відчутна пластика Майстра.

Роботи геніального скульптора середини XVIII століття Пінзеля Роман Вільгушинський відновлює за їхніми фрагментами, ескізами, старими малюнками та світлинами. «Надзвичайно відповідально відтворювати ці шедеври, — мовить пан Роман. — Треба вникнути в пластику, в його розуміння, у те, як він трактує образ, драперію тощо».

Чи проглядається Пінзель у творчості Романа Вільгушинського? Якось йому замовили створити скульптури в стилі бароко на фасаді Катедрального собору УГКЦ у Тернополі. Втілив їх у пінзелівському стилі. Митець вважає, що відтворювати шедеври Іоана Георгія Пінзеля для нього велика честь.