НОВАТОР 

Учитель з поліської глибинки навчає за власною методикою

Знаєте, що об’єднує Джона Сіну, Білла Гейтса, Андрія Шевченка та поліського вчителя фізики й інформатики, директора невеликої сільської школи Івана Михайловича Погорілка? В моїй історії — результати анкетування, запропонованого старшокласникам Носелівської школи на Чернігівщині: саме цих людей хлопці й дівчата назвали найуспішнішими — такими, на яких хочуть бути схожими… Причому під словом «успіх» школярі мали на увазі самореалізацію. 

Ефект правильно закручених гайок

Те, що директор тут незвичайний, видно вже по воротах навчального закладу. Вони… обписані. Причому, не двієчниками і шалапутами, а інтелектуалами. Адже великими білими буквами на зеленому тлі українською і англійською мовами зазначено, що це — рідна школа, а ще вказано її точні географічні координати: широта, довгота — як і належить. Напевне, для того, щоб випускники не загубилися в життєвому морі і могли завжди знайти дорогу туди, де під старим каштаном причаїлося дитинство. І закон шкільного тяжіння спрацьовує: одні сюди повернулися, аби продовжувати справу своїх вчителів, інші — щоб подякувати за дуже важливу науку: вміння нестандартно мислити і застосовувати одержані знання на практиці.

На подвір’ї обителі знань усе підписано англійською мовою: колодязь, навчальні корпуси, навіть дві лавки у шкільному саду — одна для математиків, друга — для романтиків. Втім, багато прикмет вказують і на прихильність до географії, біології, астрономії, математики, фізики… А ще тут дуже поважають уроки людяності:

Восьмикласники Сергій Самотяжко та Микола Ляшенко вимірюють швидкість обертання Землі за допомогою «маятника Фуко» 

— Кожні 2 тижні проводиться загальношкільна лінійка, на якій підбиваються підсумки зробленого дітьми для самотніх, немічних людей, ветеранів війни і праці. На честь того класу, в якого виявиться краща успішність і більше добрих справ, піднімається прапор, — розповів директор.

Ось і перерва: учні невеликими веселими групками переходять з одного корпусу в інший, кілька чергових хлопців з червоними пов’язками на руках пильнують малечу. Всі в шкільній формі — від першокласників до одинадцятикласників. Не бачу й звичної на сьогоднішній день картини: діти не підпирають стіни, тиснучи кнопки мобільників — вони заборонені для всіх, включаючи директора. Але в коридорі спеціально для школяриків встановлено стаціонарний телефон, яким може користуватися кожен, кому це потрібно.

Диспути, семінари, конференції і вікторини — найулюбленіші форми занять. Фото з шкільного архіву 

Пізніше, читаючи щоденник Івана Михайловича, котрий очолив педагогічний колектив у вже далекому, як на сьогодні, 1976 році, погодилася з його точкою зору: шкільний механізм має бути із  правильно «закрученими гайками».

— Дуже швидко діти й дорослі переконалися, наскільки їм пощастило з Іваном Михайловичем — неординарною, цікавою, всебічно і глибоко ерудованою людиною, — розповідає начальник управління освіти і науки Борзнянської райдержадміністрації Лідія Ярошенко, доки ми роздивляємося всі місцеві цікавинки. — До Носелівської школи, оминаючи ближче розташовані навчальні заклади, почали їздити діти з інших сіл — ті, які хотіли одержати справді серйозні знання. Більше того: сюди почали віддавати своїх чад міські вихідці з села. Авторитет молодого педагога зростав разом з успішністю школярів.

Іван Михайлович демонструє електронний підручник, який учні придбали за вирощену в шкільному саду смородину

Ключ до відповіді — в науковій лабораторії

Найоб’єктивніша оцінка для будь-якого вчителя — та, яку дають його вихованці.

— Для Івана Михайловича дуже приємною несподіванкою був лист, що його запрошують взяти участь у конкурсі за програмою «Соросівські вчителі». Саме його ім’я  назвали  студенти університетів, яким запропонували заповнити анкету і вказати найкращих на їх думку шкільних педагогів, — пригадує заступник директора Наталія Харченко по дорозі до святая-святих — фізкабінету.

— Я зовсім не здивована, що Іван Михайлович став одним з переможців конкурсу, — додає Лідія  Ярошенко. — Не дивуюся, що він — єдиний в районі — заслужений учитель України, що  обганяє час і бачить перспективи розвитку інформаційних технологій, що написав низку альтернативних підручників, що одержав почесну відзнаку імені Василя Сухомлинського та Христини Алчевської, що в його школі 21 комп’ютер на 6 десятків учнів…

І все-таки: як можна навчити точним наукам тих дітей, у яких немає до них схильності? Як в одному класі поєднати «фізиків і ліриків» — так, щоб на гідному рівні розвивалися і ті, й інші? Саме це хочеться з’ясувати насамперед.

Ключ до відповіді знайшовся в науковій лабораторії — тільки так можна назвати оснащений величезною кількістю як збережених упродовж десятків років, так і сконструйованих руками учнів та вчителя приладів фізичний кабінет: тут — інший світ, який живе за своїми законами. Іван Михайлович розповідає, що дає своїм учням базові знання за власною методикою, в основі якої напрацьований за 35 років доступний  виклад матеріалу, з численними прикладами з навколишнього життя. Це значно полегшує розуміння і запам’ятовування нової теми. Паралельно йде розвиток потенціалу кожного школяра відповідно до його здібностей. При цьому всі вчаться науково мислити. І такі стежки пізнання можуть мати цілком несподівані повороти, перетинаючись з рештою шкільних дисциплін.

Дуже показовими в цьому плані є відкриті уроки, якими не припиняють захоплюватися колеги-освітяни, адже не раз переконувалися, що вихованці Погорілка мають не лише грунтовні знання з усіх розділів фізики, а й використовують їх на практиці. Приміром, той факт, що учні самостійно розрахували і побудували криву розподілу швидкостей молекул водяного пару в класній кімнаті (це виходить далеко за межі шкільної програми!), вразив навіть найзатятіших скептиків. А коли перейшли до вивчення нового матеріалу про туман, хмари, їх утворення в атмосфері Землі — здавалося б, що може бути прозаїчніше?! — вчитель і учні оперували не лише фізичними, а й історичними та географічними даними, наводили приклади з літератури. На уроці звучали ліричні рядки відомих поетів, котрі гармонійно накладалися на формули природничих наук… І як після цього ділити людство на фізиків та ліриків?..

Хто принесе «відро компресії»?

До речі, перший в районі комп’ютерний урок на тему: «Хвильові властивості світла» у формі телеконференції провів саме Іван Михайлович. Для кращої ілюстрації деяких фізичних моментів (особливо тих, що не можна безпосередньо спостерігати) ним створені комп’ютерні програми: «Процеси в коливальному контурі», «Вільне падіння» та інші. У школі здійснюється запис пізнавальних відеофільмів і програм — нині тут у фільмотеці зібрано близько 14 тисяч їх найменувань. Оскільки не завжди є наочний матеріал, щоб демонструвати в навчальному процесі досліди та експерименти, деякі з них школярі та викладачі записують на web-камеру, аби в майбутньому за потреби можна було використати на уроці.

Словом, у Носелівці на всі 100% використовують можливості сучасної комп’ютерної техніки і навчають гармонійно розвинутих особистостей. І що б вони не робили — щепили дерева на пришкільних науково-дослідних ділянках, обчислювали швидкість козацьких чайок чи будували криву погодних аномалій за останні 15 років на основі ретельно записаних щоденних спостережень — уміння не минати цікаві питання і знаходити на них відповіді дуже знадобляться в житті. Фізику при цьому знають усі. Тут жартують, що  досвідчені механізатори не зможуть розіграти молодого спеціаліста, котрий закінчував Носелівську школу, пославши його принести «відро компресії»…

Символічно, що коли дозріває осінній урожай у шкільному саду — тоді  педагогічний колектив збирає і плоди своєї праці, спостерігаючи куди пролягли стежки-доріжки випускників. Цьогоріч, приміром, 66% їх поступили у вищі навчальні заклади на держзамовлення, причому на спеціальності, пов’язані з точними науками...

— Ті, хто обрав інші професії і не буде розв’язувати задач із законами Ньютона чи Фарадея, зустрічатимуться в побуті з комп’ютерами, відеотехнікою, електронним обладнанням і чи варто говорити, наскільки доречними будуть одержані в школі знання, — говорить Іван Михайлович.

Перечитуючи його роздуми, на основі яких можна писати книжки і знімати художні фільми, багато разів поверталася до такого вислову: «Іноземці підрахували, що кожна вкладена грошова одиниця в розвиток техніки дає 3—4 одиниці віддачі, а в розвиток освіти — 8—10 одиниць. Багаті країни стали такими тільки тому, що свого часу зробили могутні інвестиції в освіту і науку».

«Як хочеться, щоб так само вважали всі, хто опікується освітянськими питаннями і в Україні! — думала упродовж довгих годин зворотного шляху. — А таким педагогам, як Іван Михайлович Погорілко варто було б давати найвищі державні нагороди».

Втім, поспілкувавшись із цим чоловіком і трохи зрозумівши його характер, можу заприсягнутися: якби йому запропонували вибір між високим званням і швидкісним Інтернетом для школи — він обрав би останнє…