Кількість відремонтованих за сприяння Агентства у справах біженців ООН та представництва Норвезької ради у справах біженців будинків у Новоайдарському, Попаснянському та Станично-Луганському районах — майже 3000. Але, за словами інженера-будівельника Норвезької ради у справах біженців Олександра Прокопова, «деякі люди хоч і беруть будівельні матеріали, побоюються починати відновлювати власні будинки. Ситуація на лінії розмежування залишається напруженою. Наприклад, у Станиці Луганській є небезпека обстрілів. Люди бояться, що після чергового бомбардування доведеться починати все наново, а допомоги вже не буде». Однак тих, кому прагнення відновити рідний дім додає життєвих сил, набагато більше.

У родині Осташкових з Верхньої Вільхіки інженера- будівельника Норвежської ради у справах біженців Олександра Прокопенка вважають добрим ангелом.Фото автора

Шматки «Граду» на подвір’ї

Снаряд «Граду» розвалив будинок Осташкових у селі Верхня Вільхівка вранці 7 грудня 2014 року. Надія Опанасівна саме готувала сніданок, аж раптом почувся тріск. «І тут я знепритомніла, бо величезні фільончасті двері, штукатурка, замазка з глини та тирси — все звалилося на мене, — згадує вона. — У наш будинок влучив снаряд. Чоловік прокинувся від гуркоту й моїх стогонів. За вибитим вікном — темрява, в дірку свище вітер. Коли він відкопав мене, я вся була закривавленою. Сусідка побігла на блокпост до українських солдатів. Приїхала швидка і доправила мене у лікарню за 51 кілометр. Одразу ж — на операційний стіл вилучати осколки. Хірург потім жартував, мовляв, у вас на голові усі рештки будинку в ранах застрягли».

Доки її лікували три тижні у Щасті, чоловік Юрій Олексійович потрапив з інфарктом до лікарні Біловодська, що в іншій частині області. Більш як десять днів перебування в лікарні непокоївся за дружину.

Тепер розповідає: «Цю хату я власними руками від фундаменту до останнього цвяха на даху сам побудував. І тут снаряд все зруйнував. Даху не було. Ані шматочка шиферу не залишилося цілого. Вікна побиті. Думав, що вже ніколи його не зможемо відновити». Юрій Олексійович досі зберігає осколки отих «Градів», які зруйнували життя сім’ї. «Сусіди питають: навіщо? — веде сумну екскурсію подвір’ям старший Осташков. — Два снаряди в нас влучили. Один — у город, другий — просто в будинок. Як таке забути?»

Не забуваються й два роки майже втрачених надій повернутися до власного дому. Цей час тулилися у дочки. Просідали стіни рідної хати, й опускалися плечі колись веселого водія Юрія Олексійовича. Доки у Верхній Вільхівці не з’явились представники Норвезької ради у справах біженців. Ця некомерційна організація допомагає відновлювати житло тим, у кого воно постраждало під час збройного конфлікту.

«Коли на початку серпня ми привезли будівельні матеріали, Юрій Олексійович просто на очах змінився. Я таким його раніше не бачив. Він випростався, очі заблищали. І взявся за роботу», — згадує про перші зустрічі Олександр Прокопов.

До 16 жовтня відновлення будинку було завершено. Осташкови повернулися до рідної домівки.

«Сам нізащо не впорався б. Ремонт обійшовся у майже 80 тисяч гривень. Сюди входять гроші фонду та наші заощадження. Я на таке вже й не розраховував. Адже пенсії у нас з дружиною по 1400 та 1200 гривень. Ледве на ліки тепер вистачає, — зізнається Юрій Осташков. — Не знаю навіть таких красних слів, щоб висловити подяку». А Надія Опанасівна додає: «Олександр Васильович став для нас просто добрим ангелом».

У Верхній Вільхівці будинок Осташкових виявився 88-м із тих, які відновлювали за рахунок коштів Агентства ООН у справах біженців та Норвезького ради у справах біженців. І першим із важким ремонтом, який потребував великого вкладення коштів, будматеріалів та сил.

Вісім вірних сторожів

Вічнозелена юка визирає з-під снігу. Холод скував назавжди й серце Тетяни Крамар із селища Макарове. Разом із чоловіком Володимиром пережили найстрашніші обстріли влітку 2014 року. Здавалося, найгірше позаду — снаряди влучили в будинок. Але торік не витримало серце Володимира, він помер. Залишилася Тетяна сам на сам з горем та зруйнованим будинком.

«Улітку 2014 року наш дім постійно підстрибував від бомбардувань. Того дня, коли три снаряди впало в садибі, ми ховалися в погребі. Будинок, два сараї, теплиці — все зруйнувало, — згадує Тетяна і зізнається: — Я знала, що війна — це страшно, але не думала, що настільки!»

Тоді вони з чоловіком не поїхали з домівки. Щоправда, стіни почали просідати й розходитися. І господиня вже побоювалася, що будинок просто розвалиться. Та де взяти гроші на ремонт?

Допомога надійшла від Агентства ООН у справах біженців та Норвезького ради у справах біженців. За кошти міжнародних донорів полагодили дах, зміцнили стіни. Штукатурить, кладе плитку, майструє підлогу сама господиня. І грубку сама переклала. І тепер вона справно гріє. До речі, Тетяна і дрова навчилася рубати.

Всупереч обставинам, не впадає у відчай. Допомагає тим, кому ще важче. Її господарство на сьогодні — це вісім колишніх безпритульних собак. Бублик, Пушинка, Рижик, Жучка та Жучок залишилися без догляду, коли їхні господарі поїхали. І тільки на цьому подвір’ї в Макаровому їх нагодували й дали притулок.

«На нашій вулиці багато людей пороз’їжджалося, — каже Тетяна. — Хтось зумів улаштуватися на чужині, дехто повернувся. Ми нікому ніде не потрібні, а тут рідні стіни».

Три тисячі новосіль

Виявляється, господар приватного будинку, який зазнав руйнувань через бойові дії, може розраховувати на допомогу лише міжнародних благодійників. «За цей час пошкоджених будинків тільки в нашому районі понад 3 тисячі. Основні руйнування — Валуйська сільрада та Станиця Луганська, де таких помешкань більш як 2 тисячі. Повністю зруйновано майже 250—300 будинків. Над їхнім відновленням нині працюють тільки міжнародні фонди. За бюджетні кошти ремонтують лише об’єкти соціально-культурного призначення, тобто школи, заклади культури та охорони здоров’я. Житлові будинки та приватний сектор опинилися поза інтересами народних депутатів, які недавно знову не змогли ухвалити рішення про компенсацію громадянам, чиї помешкання зруйновано. Тобто інтереси людей, які живуть на наших територіях, виявилися далеко не на першому місці», — підкреслює депутат Станично-Луганської районної ради Юрій Гриценко.

«Програма капітального ремонту, яку здійснює Норвезька рада у справах біженців за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців, передбачає допомогу в ремонті зруйнованих будинків, які розташовані вздовж лінії зіткнення в Попаснянському, Новоайдарському та Станично-Луганському районах. За минулий рік наша організація допомогла понад 46 тисячам осіб», — каже координатор Сєверодонецького офісу Норвезької ради у справах біженців Тетяна Степикіна.

«Люди звертаються із заявами. Проводимо оцінку ступеня руйнування і залежно від рівня соціальної вразливості цих сімей (наскільки вони потребують допомоги) складаємо списки, — запевняє керівник польового офісу УВКБ ООН в Сєверодонецьку Іван Салеєв. — Не можемо взяти на себе відновлення всіх таких будинків одразу, тому більшість заходів пов’язано з легким, простим ремонтом, щоб допомогти більшій кількості людей. Робота триває з 2015 року. За цей період вдалося відновити майже 3 тисяч будинків».