Невеличке село Потапці колишнього Канівського, а нині Черкаського району потонуло в зелені садів і весняних пахощах бузку. У видолинках поміж горбами таємниче ховаються біленькі хати. Хто садить городину, хто порається на подвір’ї. Дітлахи забивають м’яч в імпровізовані футбольні ворота. Чути далеке гудіння трактора — весна диктує хліборобам свої запити та обов’язки. Життя триває, як і завжди, у клопотах і робочій напрузі, яку збільшує війна. Хоч і не долинає сюди гуркіт гармат з передової, сирени тривоги часто змушують селян шукати надійне укриття. Відправили вони не один вантаж із продовольством на фронт, щоб краще воювалося нашим захисникам. Чутливо стежать за повідомленнями з передової. Своєю працею намагаються прискорити перемогу.

Село ж попри важкий воєнний час поступово змінюється. Невпізнанно переродилася сільська бібліотека — нині тут гамірно, можна побачити чимало юних облич, чути дзвінкі дитячі голоси, а іноді й дорослі співають під час репетицій місцевого аматорського колективу. Як і раніше, у високих вікнах будівлі видно полиці із книжками, охочі почитати добре знають сюди дорогу.

Проблема залучення молоді до культурного простору далеко не сьогоднішня. Дозвілля на селі має небагато вимірів: телевізор, зрідка комп’ютерні ігри, спілкування з однолітками… Храм науки кілька років як закрили, адже дітей у Потапцях, де живуть приблизно 300 осіб, небагато. А куди малеча та підлітки можуть піти після того, як шкільний автобус привезе їх додому зуроків у сусідньому селі? Як зацікавити молодь та дітей у самовдосконаленні, самоствердженні через красу, духовному збагаченні? Це питання давно турбує колишню директорку місцевої школи Людмилу Горденко.

Наймолодшим теж є де проявити кмітливість і креативний підхід. Фото автора

Від «я» до «ми»

Такого цікавого й корисного для них місця тут донедавна не було. Проблемою тоді був навіть доступ до якісного мобільного інтернету. Певним каталізатором змін стали родини переселенців, які з’явилися в селі після початку повномасштабного вторгнення російських загарбників. Вони привезли із собою нові запити, пропозиції. Так і визріла ідея створити затишний і привітний для жителів села простір, а Людмила Горденко стала ініціаторкою проєкту «Потапці хаб».

Де шукати підтримки в такій непростій справі та ще й під час війни? Зрозуміло, староста села Наталія Березенко, як і голова Бобрицької громади (до якої входить село Потапці) Олена Штефан схвалили ініціативу й одразу вирішили допомогти. Однак у громаді, де кожне з 24 сіл, що входять до її складу, потребує великої уваги та фінансування, коштів на такі проєкти довелося б чекати довго. Вирішили звернутися до благодійників і натрапили на конкурс проєктів від благодійного фонду «МХП — громаді» з назвою «Час діяти, Україно!»

«Коли почули про грантовий конкурс, де можна одержати до 100 тисяч гривень підтримки, то почали діяти. Нас захопив сам процес, — розповіла Людмила Горденко. — Ми почали описувати в документах на конкурс наш проєкт і вже побачили в уяві нові столи, стільці, навіть літературу, яка стоятиме на полицях. Усвідомили: якщо тут не вдасться отримати кошти, то шукатимемо підтримки ще, адже проєкт уже є, його слід втілити. Із власного досвіду знаємо, наскільки важливо зробити перший крок і просто усвідомити, сфокусувати свої цілі. Бо далі вже мозок сам шукатиме, як це реалізувати».

Далі було узгодження деталей проєкту, домовленості про співфінансування із громадою.

Та коли ініціаторки розповідають про ремонтні роботи, які спільно з охочими допомогти місцевими активістами проводили торік у жовтні, листопаді та грудні, на перший план виходять емоції. Мали встигнути, але ремонт потребував чималих зусиль. На заваді часто ставали вимкнення електроенергії:

«Якщо світло вимикали планово, підлаштовувалися під графіки енергетиків і робота йшла за планом, а коли вимикали без попередження, тоді вже щось вигадували, виходили працювати навіть уночі, щоб не перевантажувати мережі», — поділилася спогадом Наталія Березенко.

Чи не в усіх розмовах та розповідях активісти, влада і благодійники акцентують на слові «ми», а не «я». Пояснюють, що якби діяли поодинці, то позитивний результат навряд чи з’явився б. А тепер усе можна побачити, відчути, перевірити. І навіть кави, якою частують у новоствореному хабі всіх відвідувачів, спробувати. Дві кімнати: перша — просторий і водночас затишний хол та менша, більш облаштована, по сучасному вмебльована з великою кількістю сучасних електронних пристроїв — уже виконують основну функцію. Та головне, що такий простір дав змогу збиратися людям і втілювати їхні ініціативи: нині тут плетуть маскувальні сітки, проводять заняття хорові колективи, діти й дорослі створюють і продають благодійну біжутерію тощо. Завдяки одному проєкту сотні людей у невеликому населеному пункті отримали місце для об’єднання зусиль та переживання наслідків війни. Переселенці не просто знайшли тут моральну підтримку та гуманітарну допомогу, а й познайомилися з місцевими жителями, тут уже зародилися нові ідеї та плани. Простір став відгуком на запит соціалізації переселенців, творчого розвитку місцевих жителів, долучення до волонтерських ініціатив.

Настав час діяти

За словами представників благодійного фонду, креативний хаб у селі Потапці став одним з яскравих прикладів успішного втілення синергії активних громадян, влади та підприємців на Черкащині. Саме в цьому відремонтованому приміщенні благодійники-організатори конкурсу 4 травня презентували новий сезон підтримки проєктів «Час діяти, Україно!» та започаткували ведення символічної «Книги ДІЙ». У півметрову книгу завважки майже 15 кг із чистими сторінками представники громад, місцеві жителі, активісти тепер можуть вписувати свої плани, майбутні проєкти та ідеї з відновлення регіонів після перемоги. Книга їздитиме областями України: у травні буде на Київщині й Вінниччині, пізніше завітає на Хмельниччину й Волинь.

«Ідея проєкту — зафіксувати плани з відновлення та розвитку громад і стимулювати українців їх утілити. Адже провівши протягом кількох років грантові конкурси, знаю із власного досвіду: формулювання ідей і переведення їх у текстовий, а особливо паперовий формат — важлива частина реалізації», — коментує Тетяна Волочай, директорка благодійного фонду «МХП — Громаді».

Після поїздок книги Україною організатори конкурсу обіцяють створити мапу мрій громад. А восени мають презентувати підсумки втілення проєкту.

Уже не мрії, а конкретні плани на ці літо й осінь мають ініціаторки перетворень у Потапцях.

Коридор, який після відремонтованих кімнат веде далі у приміщення, поки що завішений гарною фіранкою. Прошу організаторів показати ще невідремонтовану частину, й вони ведуть у старі, білені ще в радянські часи, але просторі й придатні для осучаснення кімнати. Саме на них і хочуть спрямувати зусилля активісти — зробити внутрішній ремонт. Та мають і більш амбітні задуми: по-сучасному відремонтувати дах і зробити в усьому приміщенні хабу-бібліотеки сучасне опалення. Для цього вже співпрацюють із благодійниками та готують нові ініціативи.

Цього року жителі Бобрицької територіальної громади вже вп’яте братимуть участь у конкурсі «Час діяти, Україно!», а загалом спільно із благодійниками тут утілили понад 20 подібних проєктів.