«УК» продовжує серію матеріалів у рубриці «Знайди себе», у яких ми розповідаємо про професії, які, за даними Державної служби зайнятості, нині найзатребуваніші на ринку праці України. Людям, які їх опанували, нескладно знайти роботу, вони отримують хорошу зарплату, а інколи ще й мають пільги, надбавки та доплати. Останній матеріал на тему опубліковано в газеті від 19 червня 2014 року, він був присвячений професії продавця продовольчих  товарів. Сподіваємося, що наші публікації стануть у пригоді тим, хто закінчує школу і замислюється, куди піти навчатися і який фах обрати. А також тим, хто, можливо, з якихось причин втратив роботу і планує опанувати іншу спеціальність. Нині ми дізналися, як здобути професію швачки: де навчатися і де потім можна працювати, на яку зарплату розраховувати. Про це розповіли фахівці Державної служби зайнятості, Міносвіти та Мінсоцполітики.

Напевно, кожна людина бажає мати красивий, модний та елегантний вигляд. І розв’язання проблеми начебто просте: вдягайся відповідно. Але як інколи непросто підібрати copoчку чи сукню, блузку чи інше вбрання саме за своєю фігурою та зростом. Розв’язати цю проблему допоможе професійна швачка. Коли вона бере до рук голку або сідає за швейну машину, на світ з’являється розкішне або навпаки, строге, повсякденне чи екстравагантне вбрання, без якого ми не можемо уявити життя.

Старовинна професія, що змінюється разом із прогресом

— Є кілька основних професій, фахівці з яких створюють одяг. Це швачка, кравець і закрійник, — розповів директор департаменту професійно-технічної освіти Міністерства освіти і науки Василь Супрун. — Та нині поговоримо саме про швачку.

Це старовинна професія. Методи роботи поступово докорінно змінювалися у процесі технічного прогресу, коли стали використовувати новітнє швейне обладнання. Нині ця професія найбільш поширена у швейному і трикотажному виробництві. Працюють швачки на швейних фабриках, у цехах текстильних підприємств. Шиють одяг масового виробництва, без примірок, за вже виготовленими лекалами. Та не думайте, що це так вже просто. Щоб одяг був якісним і гарним, швачка повинна бути справжнім фахівцем.

Зауважу, що не слід плутати професії швачки й кравця. Для знавців це питання професійної гордості, адже кравець — більш кваліфікований фахівець і на невеликих швейних фірмах часто працює закрійником і навіть модельєром. Молоді, яка обиратиме навчальний заклад, потрібно неодмінно поцікавитися, яких саме фахівців там готують і де вони проходитимуть практику: в ательє, салонах чи на швейних фабриках — тут є різниця.

Якщо ви хочете просто навчитися шити, щоб швидше піти працювати й почати заробляти гроші або мати додаткову професію, і не плануєте робити кар'єру в цій сфері, думаю, достатньо опанувати саме професію швачки. Але тим, у кого далекоглядні плани, неодмінно слід вивчати індивідуальне пошиття. Цим займається вже фахівець-кравець. Тут дуже важливі як теорія, так і практика. Обов’язково стануть у пригоді естетика, матеріалознавство, технологія пошиття та обладнання.

Останнім часом у багатьох великих ательє і салонах індивідуального пошиття успішно працює конвеєрна система роботи: формуються бригади кравців, у яких кожен відповідає за свою ділянку. Це забезпечує високу продуктивність праці. Однак є тут і мінуси. При цьому професіонали втрачають кваліфікацію. Тож я переконаний: щоб реалізувати себе повною мірою і стати висококваліфікованим фахівцем, необхідно брати індивідуальні замовлення на пошиття одягу. А для цього потрібно бути і швачкою, і модельєром, і закрійником, тобто фахівцем широкого профілю.

Час навчання та розряди

Тут є куди розвиватися: робоча професія «швачка» ділиться на розряди з 1-го по 5-й. Найнижчі — з 1-го по 3-й — можна опанувати за 6 місяців на курсах підготовки у професійно-технічних училищах першого атестаційного рівня. Це галузеві навчально-курсові комбінати, а також просто на виробництві. Адже теорія, поєднана із практикою, як правило, дає найліпші результати.

Та ринок праці нині потребує фахівців вищої кваліфікації. Тому професійно-технічні навчальні заклади другого атестаційного рівня готують швачок від 1-го до 5-го розряду. Час навчання — від 1,5 до 2 років, якщо ви вже закінчили школу. Однак 5-й розряд можна отримати, лише якщо пройти конкурсний відбір і потрапити на третю сходинку професійно-технічної освіти.

Що повинні вміти

Згідно з Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженим наказом Міністерства промислової політики України від 13. 07. 2005 року №245, швачка виконує на машинах або вручну операції з підготовки до пошиття виробів з різних матеріалів, ліквідує обрив ниток, міняє шпулі, регулює натяг ниток та частоту строчки, контролює якість крою, відповідність фурнітури до кольору та призначення виробів, відповідність кольору деталей виробів, прикладних матеріалів, ниток, усуває дрібні неполадки в роботі устаткування, яке обслуговує. Це операції простої, середньої складності, складні та особливо складні з пошиття виробів із різних матеріалів тощо.

Якщо робота не ручна, то їй слід вміти працювати на машинках: ∂удзикових, петельних, вишивальних, оверлоці тощо. У праці поєднуються порівняно прості операції, що тарифікуються за першим і другим розрядами (вивертання деталі, видалення нитки тимчасових строчок, вирізання деталей тощо) і складніші операції, виконання яких вимагає четвертого і п'ятого розряду (вточка рукава, з'єднання коміра з горловиною тощо). Швачка може виконувати весь обсяг роботи (швачка індивідуального пошиття в ательє) або одну з операцій (швачка-моторист у великосерійному виробництві).

У Національному класифікаторі України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженому наказом Держспоживстандарту від 28 .07. 2010 року №327, є професійна назва роботи «Швачка» (код 7436), яка належить до професійного угруповання «Швачки та вишивальниці» розділу «Кваліфіковані робітники з інструментом».

Посадові обов’язки

Такий фахівець має вміти виготовляти вироби побутового і технічного призначення з тканин, трикотажного полотна, штучної й натуральної шкіри та інших матеріалів, перевіряє якість крою, відповідність кольору деталей, ниток, ∂удзиків, допоміжного матеріалу, стежить за якістю швів, регулює машинку, міняє шпульки. Такий спеціаліст повинен знати види тканин, їх властивості щодо пошиття, способи обробки, технологію швейного виробництва. Швачка повинна мати хороший зір, схильність до виконання монотонної роботи, тонку дотикову чутливість пальців рук, хорошу координацію рук і зорово-моторну координацію, точний об'ємний окомір, вміння швидко переключатися з виконання однієї операції на іншу. Для успішної діяльності їй потрібні посидючість, акуратність, терпіння.

А ще, як повідомляють в Інтернеті, є для цієї професії й фахові заборони. Оскільки працюють швачками здебільшого дівчата та жінки, їм не можна фарбувати нігті та закріплювати зачіску лаком для волосся. Та, напевно, законодавчо це не врегульовано, тому може бути лише вимогою роботодавця.

За молодих заплатить держава, дорослі — з власної кишені

— Людина, яка здобуває професію вперше, має право здобути її за державний рахунок, у межах держ?замовлення. Формується держзамовлення за договорами з підприємствами — замовниками кадрів, тобто за потребою ринку праці. Середня вартість навчання у професійно-технічних училищах, які готують фахівців за державним замовленням за будь-яким фахом, цього року коштує бюджету України приблизно 14—16 тисяч гривень, — веде далі директор департаменту професійно-технічної освіти Міністерства освіти і науки.

При цьому Типовими правилами прийому до професійно-технічних навчальних закладів передбачено конкурсний відбір вступників. Усю необхідну інформацію про навчальні заклади, де готують фахівців за професіями «швачка», «кравець», «закрійник», можна побачити на порталі proftekhosvita.org.ua в рубриці «Навчальні заклади».

Згідно з пунктом 36 Положення про професійно-технічні навчальні заклади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 5 серпня 1998 року №1240, перепідготовка та підвищення кваліфікації проходить за власний рахунок того, хто хоче опанувати професію або підприємства, яке потім візьме його на роботу. Тобто якщо людина доросла і вже має якусь професію, то вдруге навчатися за державний рахунок вже не має права.

А фахівці Державного центру зайнятості додали, що безробітні можуть пройти навчання або перенавчання за професією «швачка» за рахунок Фонду загальнообов'язкового соціального страхування. Для цього необхідно звернутися до Державної служби зайнятості.

А яку ж обіцяють зарплату?

Роботодавці пропонують швачкам, кравцям, закрійникам офіційні зарплати від 1200 до 4000 гривень. В оголошеннях фігурують зарплати від 3000 до 6000 гривень.

Директор департаменту заробітної плати та умов праці Міністерства соціальної політики Олександр Товстенко зауважив, що розмір оплати праці залежить також від умов, прописаних у трудовому договорі між робітником та роботодавцем, або у колективному договорі. А ще розмір зарплати прямо залежить від розряду — чим він вищий, тим вона більша.

— А ще колективний договір підприємства може передбачати виплату робітникам доплати за професійну майстерність, надбавку за високі досягнення в праці, за стаж роботи, премії тощо, — наголосив фахівець.

В Інтернеті також знайшлася інформація про те, що висококваліфіковані швачки з України можуть отримувати навіть замовлення на пошиття одягу з-за кордону, наприклад для європейського масового ринку. Тут головний плюс — масове замовлення і гарантована робота, плата за яку стартує від 700 євро, залежно від рівня фаху. Але це, звісно, якщо дуже пощастить.

Понад 4 тисячі вакансій

А ще фахівці Державного центру зайнятості розповіли, що у січні — травні 2014 року кількість вакансій за професією «швачка» в Україні становила 4,5 тисячі. Найбільше — у Закарпатській (494 вакансії), Пол?тавській (459) та Житомирській (365) областях.

Водночас кількість зареєстрованих безробітних у центрах зайнятості за цією професією становила 5,6 тисячі осіб, зокрема найбільше у Львівській (448), Луганській та Хмельницькій (по 412 осіб) областях. Саме в цей час Державна служба зайнятості допомогла знайти роботу за фахом 1,4 тисячі осіб. А підготовку та перепідготовку пройшли 135 безробітних. Нині вони мають нову професію, яка дає змогу їм заробляти і годувати родини.

На 1 червня 2014 року за професією «швачка» актуальними залишилися 1,1 тисячі вакансій. Кількість зареєстрованих безробітних — 3,1 тисячі осіб.

Перекваліфікація на замовлення або для самозайнятості

Професійне навчання безробітних, зокрема й за професією «швачка», організовує Державна служба зайнятості на замовлення роботодавця або для самозайнятості чи провадження підприємницької діяльності. Навчаються люди у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, зокрема Державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності. Також опанувати цю професію можна безпосередньо у роботодавців — замовників кадрів на виробництві за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

За направленням ДСЗ зареєстровані безробітні можуть пройти навчання за професією «швачка» у навчальних закладах, що пройшли відбір відповідно до Порядку відбору навчальних закладів для організації професійного навчання зареєстрованих безробітних та їх проживання в період навчання, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики від 16 травня 2013 року № 269, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 31 травня 2013 року за №843/23375.

Також професійне навчання за професією «швачка» здійснюють у Рівненському та Харківському центрах професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості.

Ідеальних фігур не буває, та є висококваліфіковані швачки. Фото Світлани СКРЯБІНОЇ

Пільг немає, на пенсію — за віком

А от на пільги та доплати розраховувати не доводиться. Оскільки ця професія не передбачена списками №1 і №2, тобто не є законодавчо визнаною професію зі шкідливими або важкими умовами праці, швачки права на будь-які пільги та компенсації, зокрема і на доплати за умови праці, не мають.

За цих підстав вони не мають права виходити на пенсію за віком на пільгових умовах. На заслужений відпочинок вони йдуть на загальних підставах після досягнення пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» — у 60 років.

Робочий день швачки найчастіше не перевищує 40 годин на тиждень. Отже, зазвичай це п’ятиденний робочий тиждень із двома вихідними. Але якщо це вважається доцільним на певному підприємстві, робота може бути позмінною або з шестиденним робочим тижнем та одним вихідним. Усе це прописують в угоді з роботодавцем або у колективному договорі.

Відповідно до статті 6 Закону «Про відпустки», щорічну основну відпустку надають швачці тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Але якщо це передбачено трудовою угодою або колективним договором, керівник підприємства має право надати додаткові дні відпустки на власний розсуд.

ОСОБИСТИЙ ДОСВІД

 «Доводилося шити навіть чохол для саксофона»

Тетяна НАЗАРОВА,
швачка, 45 років, м. Запоріжжя:

— Скільки себе пам’ятаю, шию одяг. Спочатку, як була малою, — лялькам, а потім, коли підросла і вивчилася, вже й людям. Коли ще у першому класі в школі запитували, ким хочу бути, від душі сказала: швачкою. Після школи вступила спершу до професійно-технічного училища і вивчилася на швачку масового виробництва, а потім — до технікуму легкої промисловості, вивчилася на технолога з виробництва верхнього одягу. Моя дипломна робота — святкова чоловіча сорочка із сатину — була удостоєна найвищої оцінки екзаменаційної комісії.

Працюю вже понад 20 років. І впевнилася, що цю роботу треба любити. А ще необхідно мати хист. Це справжній талант — творити одяг для людей. Мені дуже подобається створювати індивідуальні вироби. Шию все — від спідньої білизни до пальт. Під час роботи доводилося виконувати різні ексклюзивні замовлення. Навіть чохол для саксофона якось шила.

Маю невеличку власну майстерню. Основне, що роблю, — ремонт і реставрація одягу. Але й ця робота мені приносить радість. Було якось, дівчина принесла розірвані джинси і так над ними побивалася, мовляв, батьки купили дуже дорогі, а вона не вберегла… Коли я їх відремонтувала, вона задоволеною та щасливою побігла додому. Від того, що людям радісно, і мені на серці теплішає.

Якщо така творча робота до вподоби, молоді варто спробувати себе, вчитися. І хтозна, з когось, може, і виросте нова Коко Шанель чи П’єр Карден. А якщо й ні, то завжди будуть при ділі і сім’ю прогодують.

 «Завжди зароблю свіжу копійчину»

Леонід ЄВЧЕНКО,
швець-чоботар, 41 рік, м. Запоріжжя:

— Я у професії вже 21рік. Починав ще до служби в лавах Збройних сил. Обрати професію допоміг випадок. У мого друга старший брат працював шевцем. Прагнув молодшого до цієї справи прилаштувати, взявся і мене вчити — за компанію. З друга шевця не вийшло, а я захопився.

Потім вчився у швецьких майстернях, працював у цеху з пошиття взуття на фабриці. Тож врешті з мене вийшов швець-чоботар, і я ні разу не пожалкував. Бо нині вже маю власну справу — невеличку майстерню з ремонту взуття.

Із власного досвіду скажу: яке взуття, таке й життя. Тому прагну допомогти людям його поліпшити. Приємно бачити людей, взутих в охайні туфлі, елегантні босоніжки, зручні чобітки. Ось і стараюся.

До речі, всупереч відомому вислову, мовляв, чоботар завжди без чобіт, зауважу, що у моїй сім’ї не носять купованого взуття: для себе і домашніх шию його сам. І дружина, і доньки, а їх у мене двійко — старшій вже 17 років, ходять лише у взутті мого власного виробництва. Стежу, щоб у них взуття було доглянуте: коли треба — підбити каблуки або підклеїти носочки. Це велика економія для нашої родини.

Правду кажучи, великих грошей нині на цій справі не заробиш, але у скрутні часи ця робота допомагає втриматися на плаву. Адже людям завжди треба у щось взуватися. А оскільки сьогодні не всі можуть собі дозволити купувати дорогі чобітки, які не зношуються роками, то здають у ремонт те, що мають. А у мене завжди є за роботу свіжа копійчина.

 Винен… секонд-хенд?

Тетяна ПЕНЯК,
швачка, 52 роки, м. Ужгород:

— Дівчиною в швачки змусила податися… хвороба матері. Повинна була зробити вибір між студентською лавою і необхідністю заробляти на прожиття. Робота перемогла. Півроку навчання — і вже виготовляла костюми для художніх колективів на Закарпатському виробничому комбінаті Всеукраїнської музичної спілки.

Там працювало до трьох сотень людей. Шили і вбрання традиційно українське, і національних меншин. Наша дільниця із п’яти швачок створювала чоловічі костюми, інші підрозділи — одяг для жінок, взуття, вироби зі шкіри. Нам замовляли костюми як для окремих танців, так і для цілих колективів. Шили навіть для хору імені Григорія Верьовки.

Якось Державний закарпатський народний хор отримав запрошення на гастролі у Францію. До поїздки залишалося мало часу. Менш ніж за тиждень створили для хористів три види костюмів. І весь той час не відходили від машинки: під час коротких перепочинків засинали просто на робочих місцях і строчили далі...

Та робота добре оплачувалася. Набивши на звичних операціях руку, швачка могла за зміну виготовити 4—5 чоловічих сорочок. За кожну з них отримувала по 2 карбованці 60 копійок. За місяць заробляли близько 300 карбованців.

Так тривало до початку 1990-х. Щойно виникли перебої із замовленнями і зарплатами, перейшли на звичайний одяг. Але й це не врятувало: комбінат розпродав майже все устаткування, щоб розрахуватися з боргами. І у той час підсобила сусідня Угорщина. Вербувальник перетягнув кількох найспритніших швачок на підприємство, яке відправляло швейні вироби на експорт — до Великобританії.

В угорському Кішдомброді я затрималася на півтора року, після погіршення умов праці, зниження зар?плати бажання працювати там втратила.

Потім ще півтора року мила посуд, готувала страви в піцерії. Коли остаточно набридло відповідати за виделки, поцуплені туристами із закладу, отримала пропозицію від подруги. «Працюй у нас!» — запропонувала та. Її чоловік заснував швейний цех. Тож шила комбінезони, медичні халати, шкільні форми, конверти і пелюшки для немовлят і ще багато чого. Ввійшли в моду дорогі, з вишуканих тканин, портьєри, і я із задоволенням виконувала й ці замовлення. Затримувалася на роботі допізна, лише б устигати виконувати всю належну роботу.

Та два з половиною роки тому і ця робота, на жаль, скінчилася. Прикро, але факт. Виручають підробітки. Але нині пошиття портьєри чи ламбрекена не на будинок, а на вікно — подія. Їду через усе місто, щоб отримати замовлення. За годину-півтори впораюся, та й заробляю копійки.

На жаль, брак замовлень відчувають представники професії в усьому місті. Навіть Ужгородська швейна фабрика з її міжнародними зв’язками майже вдвічі скоротила кількість швачок. Основну провину покладаю на неймовірні обсяги секонд-хенду, які потрапляють в Україну. Саме він відбиває хліб у швачок. У гонитві за не таким уже й дешевим поношеним крамом люди перестають замовляти пошиття нових речей, забувають чи й не звертають уваги на формування власного стилю в одязі.

До пенсії мені ще 8 років. На постійну роботу влаштуватися шансів мало: перешкоджає вік. Там хочуть молодих і сильних, а я у свої 52 юним не конкурент.

Проте не втрачаю надії, що життя ще повернеться до мене білим боком.

Де престижно здобувати фах

Найавторитетніші навчальні заклади, які готують фахівців за цими професіями:

Вінницький центр професійно-технічної освіти технологій та дизайну;

Запорізьке вище професійне училище моди і стилю;

Центр професійно-технічної освіти №1 Івано-Франківська;

Міжрегіональний центр професійно-технічної освіти моделювання і дизайну Львова;

Харківське вище професійне училище сфери послуг;

Хмельницький центр професійно-технічної освіти сфери послуг;

Черкаське вище професійне училище імені Г. Ф. Короленка;

Київське вище професійне училище технологій та дизайну одягу;

Київське вище професійне училище швейного та перукарського мистецтва.

Загалом фахівців за професією «швачка» готують понад 90 державних професійно-технічних навчальних закладів, за професіями «кравець» і «закрійник» — майже 70. 

Матеріали підготували Любомира КОВАЛЬ, Наталя ЗВОРИГІНА, Василь БЕДЗІР, «Урядовий кур’єр»