Представник України в Конгресі місцевих  і регіональних влад РЄ Світлана Богатирчук-Кривко: «Фундамент європейських інституцій має бути міцнішим за гроші»

Коли ця фраза прозвучала українською мовою в Європарламенті у Брюсселі, у відповідь пролунали оплески. Їх зірвала рівнянка Світлана Богатирчук-Кривко за виступ на урочистостях, присвячених 25-річчю Конгресу місцевих і регіональних влад та 25-річчю створення Європейського комітету регіонів Ради Європи. Вона, нині депутат Рівненської обласної ради, представляє Україну в конгресі 11 років поспіль. І, без перебільшення, — не лише голос, а й обличчя держави, яка, попри всі перепони, йде шляхом європейської демократії. Щойно Світлана Богатирчук-Кривко повернулася на рідну землю, нам вдалося поспілкуватися з нею.

 Світлано Кирилівно, якщо не помиляюся, українська в залі Європарламенту звучала чи не вперше?

— Можливо. Лише кілька фраз я сказала англійською, а далі зумисне перейшла на рідну з натяком на перспективу для України, щоб висловити нашу тверду позицію саме державною мовою. Річ у тім, що цього року в євроінституціях маємо одразу кілька знакових дат: вже згадані 25-річчя Конгресу та Комітету регіонів й 70-річчя створення безпосередньо Ради Європи. І місія цієї організації перед сучасними викликами не менш актуальна, ніж тоді, одразу після Другої світової війни. Нині також існують кризи — політична, гуманітарна й криза цінностей. Вони стали нашими спільними випробуваннями.

 Ще тоді, в 1949-му, держави-члени визнали важливість територіальної демократії та місцевих органів влади, а також необхідність їх внеску в розбудову майбутньої Європи. А як із цим сьогодні?

— Роль місцевих органів влади, які до людей найближче, нині ще важливіша. 11 років спостерігаю, як поступово знижується рівень довіри до євроінституцій серед пересічних європейців. Скажімо, у Франції, де буваю найчастіше (наш Конгрес розташований у Страсбурзі), люди кажуть: навіщо ми мусимо сплачувати дедалі вищі податки, які в Євросоюзі перерозподіляють на бідних? Водночас у країнах Європи зростає недовіра до центральних органів влади (на прикладі тієї само Франції ми бачимо її прояви завдяки руху «жовтих жилетів»), це демонструють і крайні націоналістичні рухи, які, так би мовити, нарощують м’язи. І тут місцева влада слугує своєрідним рятівним кругом, що допомагає відновити зв’язок із громадянами й повернути довіру до демократичних процесів та інституцій. Бо держави — члени Ради Європи чверть століття тому створили наш Конгрес саме для зміцнення місцевого та регіонального виміру демократії. Нині 648 делегатів із 47 країн представляють 150 тисяч територіальних громад, які долучилися до Європейської хартії місцевого самоврядування. А отже, поділяють закладені в ній фундаментальні принципи.

 А як дотримується цих принципів Україна, адже Рада Європи постійно проводить свій моніторинг?

— Моніторили виконання Хартії в Україні у 2003-му та 2013 роках. І зауваження двічі повторювалися: йшлося про децентралізацію (фінансову ми вже маємо, а ось реформу місцевого самоврядування та адміністративно-територіальну ще не завершено). Моніторингові групи наголошували: адміністрації різних рівнів мають замінити виконавчі органи рад виконкоми, на завершенні процесу об’єднання громад та укрупнення районів. Що, власне, й закладено в нашій реформі. Однак це потребує змін до Конституції, які ухвалено наразі в першому читанні. Сподіваюся, ці нагальні для демократичної України зміни невідкладно ухвалить новий парламент.

Світлана Богатирчук-Кривко (ліворуч) в посольстві України в Бельгії та Люксембурзі зустрілася з рівнянкою Анастасією Вавелюк. Фото надав автор

 Ваша фраза про те, що фундамент євроінституцій має бути міцнішим за гроші, теж стосувалася саме цього?

— Безперечно. Не могла ж наша делегація в Конгресі не підтримати колег із ПАРЄ! Після виступу до мене підходили щойно обрані делегати Європарламенту з Польщі, Чехії, Естонії, Латвії, Литви, Британії. Говорили, що поділяють нашу позицію й відверто шоковані подіями в ПАРЄ.

 Світлано Кирилівно, торік ви, представниця України, вперше в історії Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи очолили його політичну групу. Це доволі впливова група консерваторів і реформістів. Знаходите порозуміння з іншими колегами?

— Нині в Конгресі чотири політичні групи: Європейської народної партії, лібералів, соціалістів і наша, яка утворилася шість років тому. Я була засновником нашої політичної групи, а головою мене обрали торік за ініціативою британців. Саме від мене вони дізнавалися достовірну інформацію про Україну всі ці роки, які, по суті, збіглися з війною на Донбасі та анексією Криму. Тепер наша група об’єднує представників Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Чехії, Британії, Ісландії. Усі вони — наші щирі друзі, підтримують наші ініціативи.

 Як українська делегація підкреслює свою національну ідентичність і яку роль цей образ відіграє на високих європейських трибунах?

— У жовтні 2014-го наш Конгрес першим серед європейських інституцій визнав Росію агресором. Тоді вся наша делегація вирішила, що доречно прийти на засідання сесії у вишиванках. Так і зробили. Пізніше, коли розповідали про події в Україні, ми приїздили з валізами жовто-блакитних прапорців, стрічок, які дарували колегам, додавали символіку до свого одягу. І разом з нами це залюбки робили наші прихильники з різних країн.

 Їх коло за цей час розширилося?

— Так, і суттєво. Ось приклад: на сесії Конгресу в кінці жовтня розглядатимуть доповідь щодо моніторингу дотримання місцевої демократії в Росії. На попередніх слуханнях у комітеті Конгресу в проєкті доповіді Крим визначали як частину її території. Але за нашим наполяганням і за підтримки колег з інших делегацій цей принциповий момент скасували. Хоча відчуваю, що попереду нас очікує запекла битва.

 З якими ініціативами в Конгресі виступає делегація України?

— Приміром, 20 років тому з подачі України Конгрес першим з-поміж євроінституцій ухвалив рекомендацію для урядів щодо прав заробітчан, зокрема нелегальних, на отримання медичних та освітніх послуг. Більшість країн прислухалися до них. Тоді, пригадуєте, українські жінки теж масово поїхали на заробітки в Європу. І вони отримували медичні послуги, а їхні діти навчалися там у школах. Нині наша делегація вносить на розгляд Конгресу питання дотримання прав внутрішньо переміщених осіб. Хочемо, щоб вони мали ті самі права, зокрема виборчі, що й мігранти. І щоб ця категорія людей була предметом опіки не лише місцевого самоврядування, як нині часто відбувається і в Україні, а й державних інститутів. Тому підтримка Ради Європи та її рекомендації для урядів нам дуже важливі. Найближчої сесії ми на таку підтримку сподіваємося.

— Перемоги Україні й вам особисто в усіх гарних починаннях!

Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»