Міжнародний конкурс з української мови ім. П. Яцика, засновники якого Ліга українських меценатів і Міністерство освіти і науки України, цього року проходить уже вдвадцятьдруге. Це нині один з найбільших освітніх проєктів в Україні. Кількість його учасників налічує мільйони. У конкурсі вже беруть участь діти тих, хто змагався і перемагав на початку 2000-х.
Другий рік поспіль конкурс відбувається в непростих умовах карантину. Про його перебіг, державницьке та освітянське значення читачам «Урядового кур’єра» розповідає один із засновників президент Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів» Володимир ЗАГОРІЙ.
— Володимире Антоновичу, два останні за часом конкурси відбуваються у непростих умовах карантину.
— Так, вони були непростими. Ми опинилися в новій реальності, якої досі навіть уявити не могли. Епідемія коронавірусу, смертельна загроза для здоров’я людей — усе це змінило не лише перебіг конкурсу, а й загалом життя кожного з нас.
Карантин було оголошено тоді, коли завершував роботу ювілейний 20-й конкурс. Тоді ми планували його фінал зробити у столичному театрі імені І. Франка особливо урочистим — з повною залою переможців, учителів, які приїхали б з усієї України. Проте підсумковий захід довелось обмежити, і ми зібрали учасників з дотриманням санітарних норм на урочистій церемонії в Митрополичих палатах Софії Київської. Було прохання до переможців не приїжджати до Києва, а премії для понад 70 переможців бухгалтерія Ліги меценатів надіслала переказами через Укрпошту. Лише кілька знавців мови — киян-школярів, студентів і представників вищих навчальних закладів отримали того дня премії особисто.
А далі була дискусія про те, чи проводити 21-й мовний марафон, чи пропустити. Нам пропонували: може, відкласти конкурс до кращих часів? Ми не погодилися, бо так можна й зовсім втратити цей державотворчий і націєствердний проєкт. Роздумували, де відкривати конкурс, радилися. І врешті урочисте відкриття 21-го конкурсу відбулося 9 листопада в День української писемності та мови у військовому клубі Київського військового ліцею імені І. Богуна з дуже обмеженою кількістю людей і з обов’язковим дотриманням усіх карантинних вимог.
Того дня були й гімн України, і підняття прапора, і всі належні слова поважаних гостей. І хвилина мовчання, бо ми не забуваємо, що триває російсько-українська війна, у якій загинули й випускники ліцею. А провів церемонію відкриття конкурсу наш незмінний виконавчий директор Михайло Слабошпицький. На жаль, торік ми його втратили, це велика й непоправна втрата, і йому заміну знайти дуже важко.
— Озивалося багато людей зі словами тривоги за майбутнє конкурсу, бо неможливо було уявити мовний марафон без Михайла Федотовича. І ви тоді запевнили, що конкурс буде і житиме далі.
— Конкурс імені Петра Яцика — це вже не просто один з багатьох українських освітніх проєктів. Це національний бренд. Бренд, який звучить голосно і повсюдно. І в Україні, і в Америці, і в Австралії, і в Італії, і в багатьох інших державах — скрізь, де живуть українці. Йому вже 22 роки. Ми нині докладаємо всіх зусиль, аби наш конкурс був успішним і престижним, об’єднував українців усього світу довкола рідної мови, а престиж української мови в Україні зростав. Це начебто так небагато — говорити в Україні українською мовою, але ще стільки зусиль треба докласти, щоб цей процес став масовим. Адже саме мова робить нас українцями: є мова — є нація, нема мови — нема нації. Це аксіома.
— 21-й конкурс відрізнявся від попередніх тим, що проходив дистанційно.
— Так. Міністерство освіти і науки запропонувало нам такий формат, тож конкурс відбувся як марафон з української мови ім. П. Яцика на освітній платформі HUMAN. Для нас це було новим і невідомим, але все пройшло успішно. Марафон об’єднав понад 40 000 учасників і став першим наймасштабнішим учнівським конкурсом у дистанційному форматі в Україні. Фінішував він у березні 2021 року, про його підсумки організатори повідомили також онлайн.
Тож ми освоювали нові форми роботи, нові формати життя. Але ліцеїсти і курсанти Міністерства оборони брали участь у конкурсі очно, тобто так, як завжди. Військові люди є військові люди. А переможців знову через карантин ми нагороджували дистанційно. Бухгалтери переслали премії понад 150 переможцям — військовим, студентам, учням профтехосвіти, школярам.
— Торік 22-й конкурс теж відкрився онлайн.
— Всі розуміють, що тепер ми житимемо у тих реаліях, які є, і поки що ніхто у світі не може сказати, коли закінчиться пандемія коронавірусної хвороби. Урочиста церемонія відкриття 22-го конкурсу відбулася традиційно 9 листопада, у День української писемності та мови в Митрополичих палатах Софії Київської в закритому форматі. Ми її транслювали у прямому ефірі, тож усі потрібні й важливі слова прозвучали. Конкурс в Україні розпочався і вже успішно подолав перший і другий етапи.
— Є в конкурсі імені Петра Яцика особливий сюжет — змагання на найкращого знавця рідної мови серед дітей української діаспори.
— Багато людей пам’ятають наші урочистості з нагоди завершення конкурсу у столичному Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, коли на сцені поряд з українським прапором було три десятки прапорів тих держав, де українська діаспора долучилася до конкурсу імені Петра Яцика. І це важливо не тільки їм для зміцнення зв’язків із традиціями народу, а й для України. Об’єднання українців у світі твориться багатьма способами. І наш конкурс допомагає в цьому. Присутність української мови в іншій країні — це також важливий чинник формування ставлення тієї країни до українців і до України загалом.
Нині до нас озиваються представники української діаспори різних країн, які долучаються до конкурсу. Діти української діаспори Башкортостану, який входить до складу Російської Федерації, беруть участь у конкурсі імені Петра Яцика від самого початку його проведення. Серед башкирів живе велика українська громада, яка вміє і може об’єднуватися довкола своїх мови, традицій, історії. Не треба зайвий раз говорити, наскільки важлива така українська солідарність.
Торік наш виконавчий директор Михайло Слабошпицький уклав угоду про проведення конкурсу імені Петра Яцика в Італії із президентом благодійної неприбуткової організації Support UA children APS Жанною Чернегою. Уже відбувся перший етап мовного марафону в Італії. Участь узяли українські діти з кількох недільних і церковних українських шкіл. Тепер і вчителі, й учні готуються до другого етапу у травні. Знайшлися й меценати в Італії, які вже готують подарунки для дітей і вчителів.
Цього року таку саму угоду про проведення конкурсу імені Петра Яцика Ліга українських меценатів підписала із громадською організацією «Товариство української культури м. Бендери «Світоч» у Молдові. А днями до нас озвалися представники української громади Брюсселя з Бельгії. В одній із брюссельських шкіл також провели конкурс, і ми вже отримали протоколи з іменами переможців.
— Преміальний фонд конкурсу складається з меценатських пожертв. Так задумувалося від самого початку. Хто вони — сучасні меценати, зокрема й конкурсу імені Петра Яцика?
— Наш конкурс існує на меценатські пожертви багатьох добродійників, починаючи від Петра Яцика і сотень благодійників з Канади, США, Австралії, інших країн, а також з України. Звісно, всіх перелічити неможливо. Прізвища всіх є на дипломах переможців. Вони традиційно звучать зі сцени, коли ми нагороджуємо дітей.
Для мене один з яскравих прикладів колективного мецената — Союз українок Австралії. Ця громадська організація налічує кілька відділень, десятки членкинь. Щороку вони збирають кошти для проведення нашого конкурсу. У кожній області в Україні є школярі, студенти чи вчителі, яких відзначено грошовими нагородами від австралійських українок. Цього року вони теж надіслали кошти на премії, і навесні ми вручимо їх найкращим знавцям рідної мови.
Меценати змогли об’єднатися довкола проєкту на підтримку української мови, і це приклад колективного українського меценатства в усьому світі, де живуть українці. Однак підтримка буває не лише фінансовою. Не можу не згадати зараз мовного омбудсмена Тараса Кременя, який працює в оргкомітеті нашого конкурсу і всіляко ним опікується. Павло Гриценко, директор Інституту української мови НАНУ, — незмінний голова журі конкурсу, теж член оргкомітету. Можу тут ще називати людей, які підтримують цей проєкт.
— Яким буде фінал 22-го конкурсу?
— Під час пандемії, карантину, коли ми періодично опиняємося в «червоній» зоні, складно говорити про те, в якій престижній залі столиці відзначимо фінал конкурсу. Перший і другий його етапи проходили в різних регіонах онлайн. Як відбудеться 26 лютого третій, загальнонаціональний етап нашого мовного марафону, поки що ніхто не скаже. Але одне безсумнівно: попри всі труднощі, ми на фінішній прямій.
Наш конкурс живе, молодь активно до нього долучається. Радію, що в ієрархії її цінностей рідна мова займає чільне місце. Зрештою, наш конкурс — це не просто тестування на знання державної мови, це одна з форм патріотичного виховання й елемент національного будівництва. І він чудово працює на майбутнє.
Світлана КОРОНЕНКО
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Володимир ЗАГОРІЙ. Народився 1951 року на Полтавщині. Відомий науковець, підприємець, благодійник. Доктор фармацевтичних наук (2002), професор (2002), з 1997-го — завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П.Л. Шупика. Із 2009 року — голова наглядової ради ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».
Ми в Google+