Про політику від дачника

Два тижні, як не була на дачі. За цей час виросли бур’яни. Вони навіть не підросли, а постаріли. З «діточок» перетворилися на підлітків, а з них відразу стали старими. Зі своїми нескінченними глибинними коренями. Розрослися, заплутали все корисне, обгорнули квасольку та кабачки, огірки з помідорами. За що така окупація? Я ж сподівалася на врожай, а не на застосування такої невидимої зброї. 

Не вийшло. Хтось якусь зброю особисто проти мене та мого малюсінького городу все-таки застосував. Стою я, гнучись, бур’ян смикаю. А думки — все про Україну. Смикаю того ворога у вигляді шкідника. Зелений чоловічок, натуральний гад. Насправді, виявляється, «зелені чоловічки» — найгірше зло країни. Вони всі, як і в житті, починають помаленьку, потім їх стає більше, згодом — тьма-тямуща. Якби я свого часу їх повисмикувала, не було б мені горя. Але вони, ці гади, «зелені чоловічки», вирішили врости просто в тіло моїх любих чорнобривців. Соки висмоктують. Чорнобривці, щоправда, тримаються.

І я борюся. Думаю, кожен знає, що наша земля — особлива. Вона всіх приймає, вона добродійна та щира, плодовита і квітуча. Скажу більше: вона все в себе приймає. Років із чотири тому було в моєму житті негарно. Приїхала на дачу, з горя перекопала весь город. Повірте, як в землю, весь негатив пішов. Удруге народилася.

Повертаюся до нинішньої ситуації. Дуже шкода, що філософію дачника поки що не засвоїли філософи від політики. А методи є. Грамотний городник просто не допустить бур’яну на своїй території. Перший варіант. Можна відгородити грядки, затулити їх якимось шифером або чимось іншим. Головне — відгородитися. Тоді шкідники не полізуть, бо просто не перетнуть перепони. Такий собі кордон встановити. На жаль, не встановили. Перша державна помилка. І нікчемного дачника.

Є й інший спосіб: почати виривати «маленьких зелених чоловічків» руками. Звісно, варіант. Якщо є руки, якщо на них надіто рукавиці, цих рук багато. На жаль, буває мало. Тож друга помилка — слабка армія рук. Їх просто не вистачає.

І третій варіант: озброїтися. У варіанті дачника — сапкою. Рубати з розмаху, із завзяттям і по-живому. Я так і роблю. В сенсі, рубаю. У варіанті держави — чимось серйозним уже пора рубати. І знову третя помилка: надто слабка армія. І рук, і ніг, і озброєння, і всього.

Рубати. Робити. Хоч щось! Якщо «бур’ян» пустив корені, логічно реагувати. Вибачте, треба було знешкоджувати все це: із корінням, із паростками. Рвіть!

Скромна дачниця дбає про власне: кріп і петрушку, моркву й кабачки. За цей свій городик точно когось приб’ю. Дуже прошу, не дайте мені такого приводу. Я ж за Україну! Черешнями нагодую. Або вишнями.