Пролітаючи над Дністровським каньйоном

НА ЧАСІ

Ця територія має перспективи для розвитку рекреації та екотуризму нарівні з Карпатами і Кримом

Дністер несе свої води територією семи областей країни. Але загальновизнано, що наймальовничішу свою ділянку в 215 км він постарався створити саме на Тернопільщині. Дністровські принади, безперечно, викликають захоплення й подивування в мандрівників. Як же використовують цей природний чинник влада, місцеві громади, бізнесові кола для розвитку туристичної галузі?

Став каньйон національним парком

Цієї події чекали три десятиліття. У лютому 2010 року нарешті вийшов президентський Указ про створення Національного парку «Дністровський каньйон» на теренах чотирьох районів Тернопілля. Для паркових володінь виділяють майже 10 830 га земель. Врешті-решт, торішнього грудня взялися за утворення адміністрації парку з центральним офісом у м. Заліщики. Михайло Шкільнюк, який виконує обов’язки директора, каже, що  охочих працювати тут багато, але не вистачає серед них висококваліфікованих фахівців.

Крім кадрових питань, головними є й територіальні. Землі розмежували, але ще не погодили проекту їх відводу. «З деякими лісництвами починаємо воювати, адже вони нам не віддають ті земельні площі, що були в переліку вилучення», — зізнається Михайло Федорович. А як же тоді буде з розвитком туристичної інфраструктури в каньйоні? Ігор П’ятківський — керівник сектору Державного управління охорони навколишнього природного середовища області — заспокоїв: при створенні парку зважили на подібні проблеми, з якими стикалися інші структури такого статусу. Тож землі, де можна споруджувати готелі, заклади рекреаційного призначення, до паркових територій не увійшли. Їх залишили в користуванні сільських рад, які можуть оголошувати конкурси на будівництво туристичних об’єктів.

Чи раді сільські оселі подорожувальникам

Тим часом Дністровському каньйону не вистачає не лише туристичної промоції. Начальник управління з питань туризму облдержадміністрації Леся Серетна серед проблем, які заважають тут належному відпочинку, називає незадовільний стан доріг і під’їзних шляхів до туристсько-екскурсійних об’єктів, брак пільгового кредитування на розвиток туризму, невідповідність співвідношення «ціна—якість» турпослуг. Надто вразливими є питання, пов’язані з розбудовою відповідної інфраструктури. В селі Устечко Заліщицького району мають об’єкт незавершеного будівництва. Тернопільський обласний інформаційно-туристичний краєзнавчий центр шукає інвестора, який зумів би створити тут відпочинковий центр готельного типу. Це лише один приклад з  переліку подібних клопотів. Хоч звучать і протилежні думки. Той же Сергій Дідич вважає за недоцільне будувати тут великі комплекси. Мотивує це сезонністю надання турпослуг. Краще було б, аби в навколишніх селах почали розвивати зелений туризм.

Адже з його активізацією в селах отримають стимул до розвитку й інші галузі господарки, насамперед виробництво екологічно чистих продуктів харчування, зв’язок, транспорт, сфера супутніх туризму послуг. Однак тутешні жителі не квапляться створювати агросадиби, а точніше, не прагнуть їх реєструвати. Бо, за словами Вільхівського сільського голови Петра Куропатви, для цього треба «купу документів подати, слід цей процес спростити». Лякає селян і «непомірність» сплати податків. Можливо, це й викликає інертність, у тому числі й у жителів с. Возилів. Сільський голова Іван Слободян торік намагався зацікавити односельців таким видом діяльності, але марно.

І пливуть, і літають

Та з настанням туристичного сезону тисячі людей все-таки прагнуть побувати в Дністровському каньйоні. Бо тут повітряні потоки сприяють польотам на дельтапланах і парапланах, популярні сплави Дністром на катамаранах, байдарках, човнах чи плотах. Василь Баб’юк називає себе практиком у цій справі — вже 30 років сплавляє дністровими водами тургрупи не лише з України, а й США, Канади, Німеччини, Англії, Польщі, інших країн. Що нині його найбільше хвилює? Засміченість, і не лише берегів та прилеглої території, а й багатьох джерел. І ще одне запитання не сходить з уст: «Де ж рибнагляд?». Адже скрізь браконьєри порозставляли сітки, нахабно використовують електровудки. Василь Мартинович завжди попереджає туристів, аби не стрибали з катамаранів у воду, бо можуть заплутатися в рибацьких снастях.

Ще один ветеран сплавів, директор обласного спортивно-туристичного клубу Валерій Старичков згадує, що на початку 1980-х років Дністром зорганізували водні маршрути й водночас створили мережу стоянок — місце, де можна розбити намет, розпалити багаття, напитися води з  джерела. Це добра нагода для тутешніх жителів продавати мандрівникам овочі, фрукти, молоко, сир, яйця тощо. Можна навіть подбати про торгівлю сувенірами. Управління з питань туризму облдержадміністрації в Придністер’ї сприяє в облаштуванні таких стоянок, а в селі Озеряни Борщівського району подбали і про автостоянку. Не зайве було б узятися й за облаштування гротів, печер у рамках спелеотуризму.

Реберця в мексиканському соусі

А от ще з однією принадою для туристів — поласувати чимось смачненьким — на цій землі все гаразд. Для когось це може бути звична та здорова селянська їжа, а хтось захоче вишуканіших страв. Знаю: голову з цього приводу сушити собі не будете. Торік, скажімо, завітав у село Печорна Заліщицького району, яке прилаштувалося до берегів Дністра. З’ясувалося, тут є «Гостинний двір», де готував кухар із Чехії, до того ж не лише страви чеської, а й мексиканської кухні.

Місцевим куховарам, звісно, до снаги були більше українські й зокрема гуцульські наїдки – бануш із бринзою, книші, борщ і кишка по-гуцульськи тощо. Відчуваю, що вам уже захотілося і гуцульських, і подільських голубців, картопляних паличок чи просто свіжого молока, яке щойно видоїла від своєї корови сільська господиня.

ДОВІДКА «УК»

Дністровський каньйон — найбільший не лише в Україні, а й у Європі. Його називають книгою сотворіння світу. Тут збереглися геологічні пам’ятки світового значення, яким майже 500 млн років. Тутешня природа полонить своєю мальовничістю та незрівнянністю: круті схили, рідкісні види рослин (понад 20 з них, скажімо, занесені до Червоної книги України), смарагдові ліси, розмаїття водних об’єктів — від річки Дністер та її приток, джерел до цілого каскаду водоспадів у селі Русилів Бучацького району й найбільшого рівнинного в нашій країні 17-метрового Джуринського водоспаду, що в Заліщицькому районі на Тернопіллі. А ще на навколишніх теренах чимало архітектурних та історичних пам’яток, скельно-печерних комплексів. Місцевий клімат порівнюють із середземноморським.