Питанню про доцільність її будівництва, яке ініціювала Ужгородська міська рада, чинять опір громадські організації. Та й серед депутатів ради єдності немає. Але бачачи, як багатоводну колись річку влітку можна перейти, майже не замочивши ніг, розумієш, що воно стає дедалі актуальнішим.

Що і в якому вигляді можна будувати, мінімізувавши або й не завдавши жодної шкоди довкіллю? Думки і висновки будівельників та експертів вивчав «Урядовий кур’єр».

Будівництву сказали «так»

Після тривалих обговорень міська рада сказала будівництву греблі на Ужі, яке ініціює Басейнове управління водних ресурсів на річці Тиса, «так»: 30 серпня 2022 року ухвалила рішення №855 про те, щоб відвести водгоспівцям земельну ділянку площею 0,8 гектара. Мета — для будівництва та експлуатації гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд. Водна споруда має з’явитися на руслі річки біля Студентської набережної.

Динамічна гребля на Ужі дасть змогу управляти паводковими ризиками у транскордонному басейні річки. Водники розглядають її будівництво в контексті запобігання паводкам, про що сказав начальник Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса Олег Кисіль.

«Виконано величезний обсяг геодезичних робіт, аерофотозйомок, що стало підставою для вивчення зон затоплення всього басейну Ужа. Для міста Ужгород окремо буде зроблено картування зон ризику — так, як роблять в усьому світі», — зауважив він на зустрічі з журналістами й експертами.

В БУВР річки Тиса наголосили, що конструкція греблі дасть змогу  піднімати її в період маловоддя та опускати, якщо води буде надлишок і вона загрожуватиме підтопленнями.

«Глибина річки в різних місцях у межах міста становитиме від 0,6 до 1,5 метра. Якщо водність річки середня, то ця споруда лежатиме на дні й жодної ролі не відіграватиме», — зауважив експерт проєкту колишній керівник управління Володимир Чіпак.

Основне призначення греблі — змінити характер Ужа, який улітку міліє від засух, на більш сприятливий і для відпочинку людей, і для водоплавних птахів та риби.

 «Ми хотіли розв’язати два завдання. Перше — зменшити вплив паводків на територію, захистити людей. Друге — підвищити мінімальний рівень води, зробити обводнення у період засухи.

Наступний етап проєкту, що проходить техніко-економічне обґрунтування, — обводнення староріччя Ужа, яке проходить прилеглою зоною Боздоського парку. Паводкові води мають спрямувати в потрібне русло і перетворити на туристську атракцію — понад 3 кілометри водного туристського шляху. Це фактично те саме, що тепер називають модним словом «ревіталізація», — відновлення. Споруду зводитимуть за грантові кошти Євросоюзу з частковою участю України», — додав Володимир Чіпак.

Проєкт із бюджетом 1,03 мільйона євро реалізовуватимуть у партнерстві з Кошицьким водогосподарським управлінням Словаччини. З назвою  «Спільні заходи із запобігання природним катастрофам у транскордонному басейні річки Уж» він входить у європейську програму транскордонної співпраці.

Якість вплине на життя підводного царства

Громадська організація «Екосфера» як один з партнерів проєкту в його межах проводила дослідження водної та прибережної флори і фауни річки Уж в ареалі міста. Її науковий звіт про вплив на довкілля не сподобався ініціаторові проєкту — БУВР річки Тиса.

«Ми змушені були надіслати науковий звіт «Екосфери» у профільний Інститут гідробіології НАН України. Там надали висновок. На жаль, висновок такий, що цей звіт не відповідає Водній рамковій директиві. Щоб закрити питання, керівництво проєкту прийме рішення по-новому оцінити вплив на довкілля», — зауважує про це Володимир Чіпак.

Автор цих рядків звернувся по коментар до директора Закарпатської науково-дослідної станції Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук доктора біологічних наук Василя Устича.

«Будь-які споруди на воді —це вплив на весь водний світ. Як майбутня гребля може позначитися на умовах існування іхтіофауни?» —запитую директора.

«Світова практика свідчить, що греблі можна будувати в будь-якому місці. Питання лише в тому, як передбачено проєктом запобігання загрозам, який механізм застосовують, і, що не менш важливо, чи потім проєктних вимог дотримуватимуться. Бо дуже часто буває так, що у плані все дуже гарно, а на практиці будівельники, бажаючи скоротити витрати, не додержуються плану повністю. На технологічних моментах вони не можуть зекономити, бо інакше гідроспоруда —чи то мобільна гребля, чи гідроелектростанція — не працюватиме. А ось щодо вимог екології завжди є спокуса», — відповів співрозмовник.

Тож економлять… на рибі.

«Можуть зробити абсолютно примітивним рибохідний канал чи інші гідротехнічні споруди, що мали б забезпечувати екологічну рівновагу. Пускають воду на турбіни в такій значній кількості, що її не вистачає рибі в каналі, і він не виконує свого призначення. Тобто часто роблять лише для того, щоб відзвітувати про екостандарти.

Потрібно вивчати, яка риба куди мігрує, яка в неї кормова база. Усе це має бути відображено у проєкті. А ще треба розуміти, яка конструкція греблі, бо є плаваючі, глухі, такі, що займають половину течії, тощо. Схвалювати проєкт у цій частині або ні можна лише після проведення екологічної експертизи», — зауважив фахівець-іхтіолог.

Зберігати воду, як у сусідів

Позицію щодо спорудження греблі на Ужі в межах обласного центру висловив доцент географічного факультету Ужгородського національного університету кандидат наук із державного управління Владислав Пересоляк.

«Екологи виступають проти, як завжди. Але ніхто з них не говорить про те, що майже така сама гідроспоруда стоїть у Словаччині, також на Ужі, всього за 15 кілометрів від Ужгорода. Та гребля затримує воду, тобто виконує ту саму функцію, яку заплановано в нас».

«Жодним чином не можна порівнювати площу водойм для акумулювання води в сусідній Словаччині й у нас. Споживачам майже півмільйонного словацького міста Кошиці вода подається з водосховища самопливом. І в нас є не менше можливостей зберігати воду, але ними не користуються. Я неодноразово спілкувався з екологами Італії, Швеції. Їх завжди запитують, що слід зробити, аби якнайменше зашкодити довкіллю такими спорудами. До них дослухаються, проте продовжують споруджувати греблі. У нас улітку води гостро не вистачає, а чим, як не греблями її зберегти?» — запитує науковець.

«На Закарпатті є лише одне значне за обсягами Вільшанське водосховище на Теребле-Ріцькій ГЕС, та й те влітку було спущено. Екологи на такі дії чомусь не відреагували: за нормативами, воду мали б спускати лише в жовтні-листопаді, коли є гарантія достатнього забезпечення нею, та й то тільки до половини об’єму», — додав Владислав Пересоляк.

До двох малих ГЕС — ще й третя

Нині, як кажуть, обросло бородою питання спорудження третьої за рахунком малої ГЕС на річці Уж. Міська рада 2021-го не погодилася з відведенням земельної ділянки площею 0,4 гектара товариству з обмеженою відповідальністю «Ренер» для розміщення, будівництва й експлуатації енергогенеруючого об’єкта на вулиці Слов’янська набережна. На думку багатьох, визначальну роль відіграв тиск громадських організацій екологічного спрямування. Вважають, що гребля на річці загрожуватиме іхтіофауні, завдасть непоправної шкоди біологічному різноманіттю.

Однак цього року позиція ради змінилася. Рішенням того самого дня, 30 серпня 2022-го, про яке вже йшлося, іншому підприємству — товариству з обмеженою відповідальністю «Дукат-Ужгород» міська рада дала згоду на спорудження об’єкта енергетики на Слов’янській набережній. Цьому підприємству відведено навіть більше, ніж відмовили попередникові, — гектар.

ГЕС на Ужі поки що не збираються будувати. Але, цілком можливо, що гребля, проєкт якої вже представили водники з БУВР, міститиме технічні рішення й потужності, що спростять витрати з розташування малої гідроелектростанції.

У тому, що малі ГЕС вкрай потрібні і місту, і загалом Закарпатській області, де генерують лише 10% загальних потреб електроенергії, Владислав Пересоляк переконаний. По-перше, області гостро не вистачає електроенергії власної генерації, що дало б змогу підвищити рівень енергозабезпечення населення. По-друге, — гідроелектростанції — об’єкти, які найменше шкодять довкіллю і використовують фактично необмежений ресурс — енергію води. А по-третє, на малі ГЕС витрачати дорогі ракети навряд чи хтось буде.

Суперечки, які виникають довкола спорудження третьої гідроелектростанції на Ужі потужністю приблизно 1 МВт (дві так само малої потужності, споруджені на Ужі, було введено в експлуатацію ще під час Другої світової війни — 1942-го) тривають. Тим часом мало хто з опонентів звертає увагу, що майже всю електроенергію Закарпаття отримує з-за меж області.

Про повне самозабезпечення на нинішньому етапі не йдеться, але прагнути до вищого показника не лише можна, а й треба. Тому враховуючи екологічні норми та застосовуючи природоощадні технології, варто рухатися вперед. Відкинувши суперечності, знаходити взаєморозуміння.