Тієї суботи Сергій — чолов’яга років 30-ти — разом із невеличкою бригадою весь день вантажив якесь залізяччя до величезної фури. І вже присмерком, коли ляда, здавалося, бездонної вантажної утроби зачинилася, похапцем почав збиратися. «Сьогодні ж  день народження міста, треба встигнути на свято!» — подумки підганяв себе Сергій.  Звичайно, вихідний — не привід, аби знехтувати можливістю заробити пару копійок до сімейного бюджету, але й раптова халтура — не причина, аби проігнорувати день народження рідного міста.

Вечірнє небо прикрасив святковий феєрверк. Фото надані автором

Забави на всяк смак

Що ж того вечора ще зміг застати Сергій? Лише останні номери гала-концерту, котрий, щоправда, і є кульмінацією свята. І ще встиг хіба побачити традиційний святковий феєрверк. Але залишитись того дня зовсім без свята Сергій просто не міг, бо для справжнього одесита 2 вересня — це святе.

223-й день народження Одеса почала святкувати ще в останні дні серпня. Один лише перелік святкових подій налічував ледь не півсотні пунктів. Тут і виставка сучасного мистецтва, і відкриття нової експозиції музею-квартири Леоніда Утьосова, і мальовничі акції до днів Японії в Одесі. А ще історичні краєвиди у проекті «Одеса в старих фотографіях» та відносно нові знімки на фотовиставці, присвяченій 45-й річниці побратимських зв’язків між Одесою та  французьким Марселем. А фестиваль світлових, архітектурних, проекційних технологій та інсталяцій Odessa light fest тривав  перші три вересневі дні.

День народження міста справді є найбільшим одеським святом. Конкурувати з ним могла б хіба Гуморина. Але вона є більш розважальним дійством, так би мовити, на експорт. 1 квітня сюди звідусіль їдуть охочі посміятися з одеських дотепів, а самі одесити, як правило, під час Гуморини намагаються уникати центральних вулиць.

День міста ж презентує Одесу не лише як щось веселе і безтурботне, але як і визначний культурний центр України міжнародного значення. За традицією, започаткованою 2014 року, Алея зірок Одеси поповнилася новими іменами. Відтепер тут увічнені письменники Ілля Ільф, Євген Петров, Валентин Катаєв та Костянтин Паустовський, а також художник Кіріак Костанді та співак Валерій Ободзинський.

Ну а який день народження без подарунків? До Дня міста в Одесі відкрили після реконструкції зелену зону парку ім. Горького. Відтепер тут діятиме ще й «Автомістечко», де діти зможуть вивчати правила дорожнього руху. А в парку ім. Шевченка відкрили спортивний комплекс з екстремальних видів спорту. Був іще один подарунок — невеличкий віртуальний, але теж приємний. До Дня міста на каналі Odessa ONLINE додали ще дві онлайн-трансляції — в районі пам’ятника Дюку та Потьомкінських сходів.

Загалом, свято проходило без ексцесів і звичних останнім часом суперечок щодо віку Південної Пальміри. Адже деякі краєзнавці відстоюють теорію, що насправді Одесі не 223 роки, а  більш як 600.  Проте справжні одесити й без цього добре знають, що тутешні землі ще задовго до указу Катерини ІІ не були випаленою пустелею. І засвідчили це, зокрема, тим, що у день міста на Приморському бульварі відкрили пам’ятний знак давньогрецьким колоністам, котрі освоювали береги Причорномор’я ще 26 сторіч тому. «Такий пам’ятний знак — це лише підтвердження історичного факту, котрий, як аксіома, приймається без доказів: греки тут були першими», — заявив під час урочистого відкриття стели одеський міський голова Геннадій Труханов.

Першими в Одесі були греки. Фото надані автором

Місцева фішка

Національне розмаїття — ще одна фішка Одеси, яка демонструється за кожної урочистої нагоди. Місто завжди підкреслює — різноплемінного люду тут багато, і вже віками тут звикли жити у мирі та злагоді. «В Одесі всі свої» — саме таку назву мала концертна програма, яку в переддень іменин міста представили у Міському саду національні творчі колективи. А вже святкового ранку на Старосінній площі — це неподалік залізничного вокзалу — з народними піснями, танцями та баварськими брецелями (німецькі солоні бублики) вирував фестиваль німців Причорномор’я, організований національно-культурним товариством «Відергебурт». На нього, крім німців з Одеси та околиць, приїхали й гості з Херсонської, Миколаївської та Запорізької областей. Саме на цих територіях на початку ХІХ сторіччя були засновані німецькі колонії. Учасники приїхали до фестивального майданчика на ретро-трамваї, нагадавши таким чином, що рівно 110 років тому в Одесі з’явилася перша лінія електричного трамвая, яка поєднала місто з приміською німецькою колонією Люстдорф.

Повторюся, на загал всі зауважували доброзичливу душевну атмосферу одеського свята. Звісно, всім догодити було нереально. Комусь італійський виконавець челентанівських хітів видався маловідомим, а комусь — «Океан Ельзи» дрібнуватим. Утім, цим капризулям опонувала величезна аудиторія вечірнього гала-концерту, що налічувала, за деякими підрахунками, 100 тисяч людей. Та й хедлайнер видовища на Потьомкінських сходах — Святослав Вакарчук зі своїм «Океаном» — таки був на висоті, й не лише просторово. Він майстерно тримав аудиторію своїми новими та старими хітами. І вже зовсім розчулив одеситів, заспівавши їм «У Чорного моря». А потім зізнався у любові до Одеси і сказав, що від цього міста у нього «мурашки по шкірі». Так, це — Одеса. Їй і 223, і 600, і 2600. Але, незважаючи на вік, від Одеси, таки да — мурашки по шкірі.