Недавно фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва провів у Києві круглий стіл щодо запровадження ринку землі. На ньому презентували результати соціологічного дослідження, проведеного спільно з Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова.

Результати дослідження пред­ставила директор Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна. Вона одразу зауважила: відповідь буде різною залежно від того, як звучатиме запитання. Наприклад, якщо запитати прямо, чи можна продавати землю, то більшість однозначно заперечуватиме. Бо землю вони сприймають як частину національного надбання, ототожнюючи її з Батьківщиною.

Ірина Бекешкіна називає це стереотипом, що свідомо формується багато років, бо комусь це, мовляв, дуже вигідно. Втім, є й інші стереотипи, що свідомо формуються конкретно зараз, бо так вигідно вже іншим.

Це зокрема стосується першого питання опитування: «Чи може людина, яка володіє землею, мати право її продати?»

Як бачимо, тут акцент робиться вже на іншому, мовляв, порушується основоположне право людини розпоряджатися своєю власністю. І це спрацювало, бо 50,4% опитаних відповіли ствердно. Кількість тих, хто і досі вважає, що земля не може бути предметом купівлі-продажу, зменшилася з половини до третини. Утім, все одно це чимало.

Натомість усього 8% вважають, що земля має бути цілковито у вільному продажу. Решта наполягає на застосуванні певних запобіжників: скажімо, землю можна продавати лише резидентам України (22,1% опитаних), не більше за певну площу в одні руки (12,4%), не нижче за визначену ціну (10,8%).

Цікаво, що немає істотної різниці у поглядах тих, хто має земельні паї і хто їх не має. Суттєвіша різниця — по регіонах (найбільше прихильників продажу землі у західних регіонах, найменше на сході країни і ще менше — на півдні, відповідно, майже 50% і понад 50%) і за віком — що старша людина, то негативніше налаштована. Не менш цікаво — противників продажу землі приблизно на 10% більше на селі, ніж у місті.

При цьому 47,8% власників земельних паїв не мають наміру у разі скасування мораторію на продаж землі вчиняти якісь активні дії, ще 27% взагалі не знають, що робитимуть, і лише 7% планують одразу продати свої наділи. Цей факт здивував Ірину Бекешкіну, але не нас: більшість власників паїв воліють почекати, поки буде висока ціна, обіцяна пропагандистами ринку земель. А чи справді буде?

Дещо про ціну

Нам наводять приклад високих цін на сільськогосподарські землі в європейських країнах, хоча родючість тамтешніх ґрунтів набагато гірша за нашу. Тому, мовляв, українські ґрунти мають бути ще дорожчі. Втім, свідомо вводять в оману, адже у вартість землі в країнах ЄС автоматично входять чималі дотації, які отримують тамтешні аграрії від національних урядів і самого ЄС. Як відомо, у нас із цим принципово інакше: рентабельність аграрного виробництва лишається низькою, то звідки візьметься висока ціна?

Те саме — і з орендною платою. Деякі, з дозволу сказати, експерти стверджують: мовляв, із запровадженням ринку землі вона зросте багатократно, ледь не у 12 разів… Та не зросте, хоч би що запроваджуй — сумлінні сільгоспвиробники і так сплачують орендну плату на межі фінансових можливостей, бо бояться, щоб орендодавці не віддали свої наділи іншому. Аби вони платили ще більше, у них мають пропорційно зрости доходи. Проте звідки?

Щоправда, часто орендну плату таки занижують — зазвичай там, де аграрне виробництво контролюють кримінальні угруповання за потурання місцевої влади, що сама має від цього зиск. Сторонніх аграріїв, які можуть запропонувати пайовикам більшу плату, в такі регіони, як правило, не допускають, тож у землевласників немає вибору. І чим тут зарадить ринок землі?

І ще одна суттєва заувага, яку воліють не бачити: у країнах ЄС, як і загалом у цивілізованому світі, сільськогосподарські землі належать тим, хто їх обробляє (за винятком державних земель, площі яких там не зменшуються, а приростають). Тож фермер продаватиме землю лише як виняток. Певна річ, пропозиція на ринку землі у такому разі дуже обмежена, і це впливає на ціну.

Інша справа — у нас. Внаслідок аграрної реформи, невдалої із самого початку, наділи отримала значна кількість тих, хто не має ані можливості, ані бажання самостійно їх обробляти. Опитування свідчить: 47% власників паїв здають їх в оренду офіційно, ще 11% — неофіційно і лише 10% займаються виробництвом товарної сільгосппродукції.

Існують землевласники, які самі не обробляють свої наділи, хоча теоретично усвідомлюють, що мають власність, однак практично ніякої цінності для них ця власність не становить. Звісно, під впливом маніпуляцій вони можуть певний час сподіватися отримати за паї гарну ціну, однак дуже скоро ці сподівання стикнуться із суворою реальністю.

Про маніпуляції — наочно

Тепер про те, що ніхто не змушуватиме власників паїв обов’язково їх продавати. Та невже? Якщо аграрне виробництво у кількох селах, а то й у всьому районі підім’яв під себе аграрний так званий авторитет із кримінальним забарвленням, то примусить, як треба буде!

У розвинених країнах щодо цього існують запобіжники. Наприклад, у Франції державне землевпорядне агентство SAFER заблокує земельну оборудку, якщо продаж відбувається за завідомо заниженою ціною. У нас хтось буде цим займатися? Якщо так, то чому ми ще не чули про державну установу з відповідними функціями?

Яскравий приклад маніпуляцій навів заступник виконавчого директора Центру економічної стратегії Дмитро Яблоновський: мовляв, люди даремно побоюються, що українську землю скуплять якісь міфічні іноземці. Як так — міфічні? Невже експерт не чув виступи Прем’єр-міністра Олексія Гончарука чи Президента України Володимира Зеленського з цього приводу?

Останній не лише допускав таку можливість, а й закликав іноземців купляти українські землі! Не дивно, що Дмитра Яблоновського одразу заклювали опоненти.

Ще одну маніпуляцію викрив один із гостей заходу, адвокат, партнер юридичної компанії Максим Олексіюк: прихильники якнайшвидшого відкриття ринку землі люблять посилатися на рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Зеленчук і Цицюра проти України». Мовляв, ЄСПЛ визнав незаконність мораторію на продаж сільськогосподарських земель, тому, продовжуючи цей мораторій, ми нібито йдемо проти цивілізованого світу.

Дивно, адже справжній текст судового рішення не становить таємниці, як і фахові коментарі до нього. Тому обмежимося лише коротким переказом: обмеження на продаж землі визнано такими, що відповідають законності, їх встановлення не є необґрунтованим, і взагалі завдання цього суду не полягає в тому, аби вказувати державі Україна, що їй можна чи не можна робити.

Понад те, суд провів ґрунтовне дослідження, яке доводить: у жодній із європейських країн ринок землі не є цілковито вільним та необмеженим. В усіх цих країнах існує державний орган, від якого треба отримати дозвіл. Застосовувані обмеження у кожній країні різні, але їхня суть одна — забезпечувати ефективне використання землі. У жодному разі не має права отримати землю той, хто її не обробляє і не бере участі у житті села.

Пропонуємо самі  не знаємо що

А яку модель ринку землі пропонують у нас? Дмитро Яблоновський висловив слушну думку: багато хто виступає проти відкриття ринку землі, бо побоюється невизначеності. І недаремно, бо визначеності таки немає.

Скажімо, є відомості (щоправда, неофіційні), що іноземцям буде дозволено купувати українські землі навіть без обмежень площ. Натомість не чути, щоб встановлювали переважне право орендаря на викуп землі, яку він обробляє.

Або лунала думка, що закон про ринковий обіг землі — одна зі складових низки нормативних актів, з яких має складатися аграрна реформа як цілісний захід. І де ця низка?

Є й така істотна заувага: не зможемо продавати землю ні сьогодні, ні завтра, бо не наведено порядок з її інвентаризацією, щоб межі земельних ділянок не наїжджали одна на одну. Не ухвалено закон про Державний земельний кадастр.

А що робити з невитребуваними паями? Їх не так уже й мало — лише на Житомирщині таких майже 86 тис. га, понад 40 тис. га — на Чернігівщині, більш ніж 30 — на Сумщині. Їх можна буде купувати, а хто виступить продавцем? Повна неясність.

Тому учасник дискусії, аграрний виробник Михайло Весельський назвав опитування інструментом маніпуляцій. Натомість він закликав здійснити серйозне наукове дослідження з обґрунтованими розрахунками і провести за його результатами фахову дискусію.