Високий рівень безробіття — негативний чинник для макроекономічних показників держави загалом і для конкретних людей, яким нікуди докласти працю рук чи голів своїх. За останніми даними Держслужби статистики України, у І півріччі 2016 року рівень безробіття (за методологією МОП) становив 9,4% економічно активного населення (у І півріччі 2015 року — 9,2%). Однак не всі фахівці закликають терміново бити з цього приводу на сполох.
— Якщо погодитися із твердженням, що наша економіка вже пройшла найнижчий показник для поточної кризи, відштовхнулася від дна і прямує до певної стабільності, невелике зростання безробіття за таких умов — не дивина. Адже якщо під час кризи більшість людей міцно тримається за ту роботу, яка в них є (попри умови праці й зарплату), боячись втратити і її, то у післякризові часи, коли ситуація на ринку праці поліпшується, працівники (особливо з високою кваліфікацією та чималим досвідом роботи) починають бачити перспективи, відмовлятися від занижених, на їхню думку, зарплат чи неналежних умов праці й залишати навіть насиджені роками, а то й десятиліттями місця роботи у пошуках кращого, — розповіла провідний науковий співробітник Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України Лідія Ткаченко.
Щодо молоді, то, за її словами, не лише в Україні, а й у більшості розвинених країн рівень безробіття серед 15-24-річних, зазвичай, удвічі вищий, ніж у середньому по країні. За даними Євро?стату, в першому півріччі 2016 року він становив 4,2 мільйона (25% усіх безробітних). Найвищий цей рівень в Іспанії, Італії, Греції, Франції та Великобританії — в середньому майже 600 тисяч. У Польщі трохи нижчий — приблизно 230 тисяч. В Україні, за останніми даними, 360 тисяч (приблизно 21% усіх безробітних або кожна п’ята молода людина).
Проблеми трудового старту
Фахівець зауважила, що проблеми із працевлаштуванням серед молоді виникають з об’єктивних причин: процес переходу від навчання до дорослого життя та пошук першого місця роботи — завжди стрес. Людина нервується, щоб не прогадати, знайти, де краще... Проте чимало роботодавців нині шукають фахівців бажано до 30 років і водночас обов’язково з досвідом роботи щонайменше 5 років. Тому вчорашні випускники їх зовсім не приваблюють. Отже, нерідко пошук роботи у молодих затягується навіть не на місяці, а на роки. Так вони просто опиняються на межі соціального вилучення.
Щоб уникнути цього, чимало з них врешті погоджуються на неформальну зайнятість, де зарплати, можливо, й вищі, ніж офіційні, але зовсім нема соцзахисту. І так, за даними науковця, працює майже третина української молоді. Здебільшого це робота у власних підсобних господарствах, яка, до речі, у країнах ЄС зайнятістю не вважається. Також без оформлення офіційних стосунків із роботодавцем молоді часто працюють у торгівлі, сфері побуту, на будівництві та в агросекторі.
Погано, на переконання Лідії Ткаченко, те, що, починаючи трудову кар’єру саме в тіньових та неформальних секторах економіки, молодь призвичаюється до цього й надалі сприймає як норму.
Але не все так сумно, зауважує науковець. Наприклад, на відміну від тих, хто навчався у вишах ще 5—10 років тому, сучасна студентська молодь починає працювати вже на 3-4 курсах. Нюанс у тому, що й ця робота майже у 100% випадків не офіційна (а тому й самі студенти не сприймають її всерйоз). А ще здебільшого не має жодного стосунку до майбутнього фаху, отже не дає нічого у плані професійного досвіду. Тож у майбутньому така зайнятість може погано вплинути на молодого пошукача роботи, адже під час неї хлопці й дівчата можуть перейняти деякі маргінальні звички, й трудова поведінка від того в них може сформуватися неправильно. І такі проблеми трудового старту, на переконання науковця, в Україні навіть більші, ніж безробіття серед молоді.
Загроза апатії та утриманських настроїв
А завідувач відділу соціально-економічних проблем праці Інституту економіки і прогнозування НАН України Вікторія Близнюк проблему безробіття не лише серед молоді, а й загалом у країні вбачає в тому, що українське трудове законодавство досить жорстке, якщо порівнювати навіть, скажімо, з колишніми країнами СНД. Мало (лише на 4%) використовують та законодавчо не закріплені такі форми зайнятості, як тимчасова і дистанційна. Так, за програмою стажування працюють лише 10% хлопців і дівчат віком 15—25 років, а старших (25—29 років) — лише 1%.
А ще, зауважила науковець, нині в Україні, як і в більшості країн ЄС, майже 30% молодих зовсім не зайняті: вони не працюють і не шукають роботу, не навчаються, не відвідують тренінгів чи курсів підвищення кваліфікації… Так продукується соціальна апатія та утриманські настрої в суспільстві, здолати які з часом стає дедалі складніше.
Також серед проблем нашої економіки пані Вікторія назвала низький порівняно з європейськими країнами рівень оплати праці. Тож навіть якщо людина знайде роботу в Україні, це не означає, що вона покине наміри паралельно шукати кращої долі за кордоном, де, маючи такий самий вік та фах, можна заробити навіть не «на», а «у» більше.
Щоб поліпшити ситуацію, передовсім, на її переконання, слід ухвалити нову редакцію Трудового кодексу, про що і роботодавці, й працівники з профспілками та урядовцями говорять уже давно. А ще, можливо, трохи зменшити кількість тих, хто здобуває вищу освіту, особливо за професіями, попит на які через надлишок таких фахівців на ринку праці відчутно зменшується: економісти, юристи, менеджери та ін. Натомість слід спонукати юних опановувати професії, затребувані на ринку праці, насамперед робітничі.
А ще, вважає фахівець, молодь, особливо випускники вишів, надто завищують планку вимог до роботодавців — щодо зарплати та умов праці, а також неадекватно оцінюють власні знання та рівень кваліфікації, які нерідко зовсім не задовольняють того, хто планує найняти їх на роботу. Але й роботодавці, ніде правди діти, прагнуть, щоб працівник брав на себе багато відповідальності та ще й за невисоку зарплату. Отже, щоб їм порозумітися, не зайвим було б стати лояльнішими одне до одного.
Менше економістів, більше будівельників
Говорячи про тенденції ринку праці на недалеке майбутнє, експерт з питань економіки «Економічного дискусійного клубу» Євген Олейніков зауважив: щоб бути затребуваною, молоді слід не лише якісно опанувати певний фах, а й уміти подати себе через пропозицію новацій і цікавих ідей, а також готовність адаптуватися, змінюватися та розвиватися згідно з коливаннями ринку. Взаємини між роботодавцем та найманим працівником у недалекому майбутньому матимуть вигляд уже не класичний (керівник та сумлінний виконавець), а швидше співпраці між двома підприємцями, які будуть не наймати і найматися, а оцінювати вигоду для кожного з них від співпраці.
А ось найближчим часом, як вважає експерт, чимало молодих, на жаль, обиратимуть між реальною еміграцією до інших країн або між тим, щоб фізично залишатися в Україні та дистанційно (через інтернет) працювати на закордонні компанії. Це, на його думку, можуть зробити всі, хто не працює безпосередньо з матеріальним об’єктами: ІТ-фахівці, проектувальники, інженери, розробники ПЗ, дизайнери та ін. Бо зарплати там порівняно з вітчизняними відрізняються, і не на нашу користь. Отже, ці люди, можливо, просто замкнуться у своїх невеликих капсулах і з часом можуть абстрагуватися та віддалитися від проблем і потреб території, на якій живуть.
Вікторія Близнюк щодо цього налаштована не так песимістично.
— Усі не виїдуть, країна розвиватиметься, — стверджує науковець. — Але вже нині вона потребує інвестицій в економіку або в найперспективніші її сегменти. І не принципово, будуть ці інвестиції державні чи приватні.
Серед перспективних, на її думку, сегментів вітчизняного ринку — сервісні галузі (готельний та ресторанний бізнес) і нанотехнології (затребуваними будуть хіміки та біологи).
Лідія Ткаченко погодилася з колегою, що нині за кордон від’їжджає небагато молоді. Здебільшого на навчання, практику чи стажування. І — повертаються додому, адже не втрачають оптимізму. Вона переконана, що за бажання молодь може знайти собі роботу, і не лише у великих містах. Для цього слід стати більш мобільними, цілеспрямованими, і нарешті трохи зменшити завищені вимоги до роботодавців та навчитися презентувати себе на ринку праці з найкращого боку.
Серед найзатребуваніших професій найближчих років, на її думку, буде передовсім будівництво та суміжні галузі. Адже не довіку нам жити в старих хрущовках, маємо рухатися далі. А ще — нам відбудовувати Донбас, тож людей цього фаху у найближчій перспективі буде потрібно дуже багато. Також буде попит на аграріїв, але не тих, які звикли працювати лише в межах власного підсобного господарства, а на тих, хто може і хоче робити це у промислових масштабах (агрохолдинги тощо). А ось такої, як нині, кількості людей, зайнятих у торгівлі, на переконання науковця, вже не буде. Адже доки не почнемо виробляти щось своє — якісне та затребуване — й продавати буде нічого. А мотивувати тих, хто на ринках та у підземних переходах продає всілякий непотріб, знайти нормальну роботу можна інколи лише кардинальними методами, як-от знесення надмірної кількості дрібних торговельних точок.
Фахівцеві потрібна практика
Заступник голови Держслужби зайнятості Сергій Кравченко зауважив, що тому, хто хоче знайти роботу, нині зробити це не так і важко. Щодня фахівці ДСЗ знаходять її майже 3 тисячам українців, в арсеналі нині є понад 700 тисяч вакансій.
Проблема працевлаштування молоді, на його переконання, має кілька аспектів. Часто складно працевлаштуватися випускникам вишів, які мають завищені амбіції, та ще й з’ясовується, що, наприклад, менеджери готельно-ресторанного бізнесу ті готелі й ресторани бачили лише в інтернеті або по телебаченню, а, скажімо, юристи пишуть з помилками. Як такий складе простеньку позовну заяву?
— Таким людям ми пропонуємо визнати якість своєї освіти та затребуваність на ринку праці. А потім перенавчитися на спеціальність, фахівців з якої потребують роботодавці. У центрах зайнятості професійні консультанти з огляду на здібності та нахили людини можуть підібрати їй відповідний фах, — зауважив посадовець.
І додав, що бізнес не братиме на роботу в одну фірму 5—10 юристів чи економістів. Їм потрібен один, але з досвідом й практичними навичками. А тому ще під час навчання студенти мають проходити повноцінне стажування: не раз на рік протягом місяця, а в ідеалі — увесь навчальний семестр після занять в конкретній фірмі, бажано з офіційним працевлаштуванням на півставки. І такого випускника зазвичай із задоволенням беруть до себе на офіційну постійну роботу фірми, де він проходив стажування. За словами фахівця, такий підхід практикують у багатьох розвинених країнах. А в Україні поки що студентів вчать лише теорії, за книжками та інтернетом. Тому й не дивно, що попиту на випускника-«теоретика» майже немає.
Зі свого досвіду спілкування з роботодавцями Сергій Кравченко порадив молодим нині навчатися на медика, агронома, інженера, ІТ-фахівця. Безпрограшний варіант — опанувати робітничу спеціальність та весь час підвищувати свою кваліфікацію.
Фахівці зауважують, що проблеми із працевлаштуванням молоді в Україні мають і об’єктивний, і суб’єктивний характер. Проте еміграція як вихід із ситуації не є явищем надто масовим. Тож хлопцям і дівчатам радять здобувати фах, затребуваний на ринку праці, у процесі навчання обов’язково набувати практичних навичок, а під час пошуку першого місця роботи стримувати завищені амбіції та показати роботодавцеві ініціативність, креативність, готовність розвиватися.
Ми в Google+